Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Проблема неформату

(Рецензія на твір: Могутні купки, автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)

Як і обіцяв, виношу на розгляд шановної ГАКівської спільноти певні проблеми розвитку сучасної української літератури, які видаються мені більш актуальними, ніж глобальні проблеми втрати зв’язку між поколіннями авторів, конкуренції з російською попсою продукванням попси власної тощо. Можливо, комусь прийде слушна думка чи пропозиція, як нам те побороти.

Отож суть проблеми. Не погоджуся з думками скептиків про те, що сучасному авторові-початківцю і взагалі авторові нема де друкуватися. Борітеся – поборете. Хай вас надихає приклад Олеся Бережного, який примудрився надрукуватися в усьому, що тільки в Україні друкувалося, друкується і буде друкуватися. Щойно придбав у книгарні «Знання» друге число луцького альманаху «Нова проза» і вже без здивування знайшов нову його публікацію і там. Щиро вітаю. На ефектність цього прикладу працює також і те, що Олесь друкується в усіх тих часописах та альманахах «дистанційно» - перманентно перебуває за межами України, і, здавалося б, має найбільше перешкод для публікацій. (До речі, я буду не проти, якщо Олесь сприйме цей абзац як натяк написати все ж таки свої «поради Бережного» початківцям щодо публікацій у часописах)

Тобто, якісь цікаві проекти, часописи, альманахи, виникають весь час. Більшість з них живе декілька номерів, потім закінчуються чи гроші спонсорів, чи ідеї упорядників, але це природній процес, за статистикою з десяти створених фірм виживає одна, чому бізнес літературних видань має відрізнятися? Натомість приходять інші часописи й проекти і це теж природній процес. Є й більш довготривалі та комерційно виправдані проекти, тощо. Отже, надрукуватися авторові, який поставив перед собою таку мету і щось для того робить, таки є де.

Врешті решт – є інтернет і сайти, подібні до цього, які теж виникають і зникають з певною періодичністю. Отож проблема першої публікації (і подальших) насправді вирішувана.

Здавалося б, місця для «перших спроб» є. Можна ще повидаватися в «гонорарних» товстих часописах, усіляких «глянсових виданнях», які мають певний «контентний голод» але опустимо цей етап через його схожіть на попередній, а «глянсові видання» ще й мають певні мовні обмеження. Це теж проблема, але її розгляд краще винести за межі даної розвідки. (Хоча одночасове існування глянсових російськомовних видань, які відчувають дефіцит авторів, і животіння цілком некомерційних україномовних видань, де тусуються ті самі автори, мали б нас навести на деякі роздуми). Далі перед автором, що успішно пройшов цей щабель, начебто повинно вже стояти завдання видати власну книжку.

Але і сайти, і ці літературні часописи, й альманахи передбачають формат «малої форми» - оповідання, максимум – повість. Більшого формату ні інтернет-сайт, ні альманах не витримає. Особливо сайт. Усі ми маємо певні спостереження, який максимальний обсяг твору може «винести цей Болівар».

А «видання власної книжечки» передбачає перш за все роман. Нехай навіть набраний 14-м кеглем і обсягом з одне оповідання Льва Толстого, але – роман. Видавці дуже неохоче йдуть на публікацію збірок оповідань (не знаю як справи зі збірками поезій), бо це – некомерційний формат. Вони (видавці) кажуть, що публіка вимагає романів і їхнє суверенне право видавати саме романи, в чому ми їм (видавцям) жодним чином не заважатимемо.

Але мене бентежить «літературне» питання? То що, жанр оповідань приречений? Мені якось навіть не хочеться доводити, що Горький мені цікавий саме оповіданнями, а над його романами я щиро засинаю. Тобто є автори, яким романи краще не писати, і справжнє враження про них можна скласти саме за оповіданнями. І є читачі, які люблять саме оповідання, але їх мабуть некомерційна кількість. Якщо потрібен приклад з української літератури – будь ласка. Я не уявляю романіста-Жолдака, але вже котрий рік із задоволенням читаю його збірки оповідань. Але він – останній з могікан, який вже давно заробив собі право плювати на романи з високої дзвінниці. Той же Бережний вже давно напрацював на гарну збірку, але щось не чути про жодні перспективи її видання, бо зробити це з-за кордону вже значно важче, ніж надрукуватися в часописі.

Отож, питання, попри такий розлогий вступ і «загальність», для мене дуже конкретне і просте. Хочу видати збірку своїх оповідань. Усвідомлюю, що це не формат. Може хтось порадить видавництва, які видають цей неформат, але попри це мають якусь мережу розповсюдження? Може ще якісь роздуми-поради-пропозиції тощо. Усі вислухаю з увагою. Вітаються також нестандартні рішення і досвід (це натяк Коці Черкаському розповісти про видання та розповсюдження своєї книжечки) Мені «метод Коки» з певних причин вже не підходить, але спільноті було б корисно. Як взагалі чинити авторам (не тільки мені) у таких випадках?

З повагою.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.038673162460327 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати