Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Основа української літератури

(Рецензія на твір: ///, автор: Іван G.)

Доброго дня, Іване!

Не можу сказати, що це буде рецензія, бо коли люди дивляться в один бік, то хочеться не писати рецензію, а просто розмовляти.

Мені здається, що я зрозуміла Вашу систематизацію. Вона не за жанрами чи течіями, а за енергетичним наповненням інформаційно-культурного простору, зокрема літератури. Коли культура має основу, спирається на читачів, розповсюджується, у книжок є нормальні наклади, адекватні часу, і достатня реклама, точніше, коли не порушений зв’язок між автором, видавцем, критиком і читачем, то енергетика простору зростає. Якості простору – то вже інша справа.
Саме таке зростання Ви описуєте за період від Котляревського до Розстріляного відродження. З цим я абсолютно погоджуюся, бо література саме від Котляревського стає живою і доступною читачеві, а не невеличкій тогочасній тусовці. І, так, Розстріляне відродження то не просто трагедія, а ТРАГЕДІЯ, бо вона знищила саме енергетичний потенціал української літератури. Через біль і страх вся та накопичена за десятиліття енергія просто вигоріла.
Змушені були починати спочатку вже в іншій системі і, так, з нуля, бо змінилися всі компоненти, названі вище. Змінилися самі письменники. Можна по-різному ставитись до літератури радянського періоду, але вона була, і на сьогодні ми знаємо найкращі твори того часу. Мені дуже шкода, що, наприклад, радянські казки, цікаві і класні, я б ні в якому разі не радила читати дітям, бо ті ідеологічні матриці, що вони закладають, вже не актуальні. Така сама проблема постала і для більшості творів радянського періоду. Вони говорять тою мовою, якою не говорить молодий читач (на архетипічному рівні). А якщо станеться, що читач цією мовою заговорить, то він випаде з часу і буде втрачений для сьогодення. Саме тому ця література може розглядатися лише як надбання певного історичного періоду, а не як твори для розваги чи роздумів читача.
І знову набута енергія була втрачена. Письменники продовжують працювати, але хто, окрім їхніх товаришів, знає про їхню сьогоднішню працю? Хто знає, чим займаються зараз Олійник або Дімаров? А твори їхні сучасні.
Але з оцінкою третього періоду, коли знову почала накопичуватись енергія, що може стати основою української літератури, я погодитись повністю не можу.
Мені здається, що Ви не звернули увагу на дуже важливий момент. Розірваний ланцюжок між автором, видавництвом, критиком і читачем. Автор, який написав твір, не знає, як зв’язатися з видавництвом. У багатьох видавництв в Інтернеті, якщо навіть є сайти, то нема е-мейлів. Видавництва і книжкові магазини майже не співпрацюють. Критики здебільшого не знають про вихід нових книг або вважають себе такими "гуру", що на свій смак визначають "актуальні" книжки, а здебільшого сучасні критики "клюють" або на розкручених авторів (бо про них, якщо ти не напишеш, напише конкурент), або на секс. Але сегмент критики в Україні майже не розвинутий. Далі, читачі. Де читач зі Східної України може придбати українську книжку? А майже ніде. От, найсвіжіший приклад, захотілося мені прочитати "Пекло" Олексія Спейсера Кацая повністю (може, я б потім і лаяла цей твір, але для того його ж треба прочитати), а в моєму місті ця книга не продається. А тоді ще згадати про відсутність інформації про культурні події, розбитість на тусовочки і групи, несприятливу політику щодо видання та розповсюдження книг...
Коли розірваний ланцюжок, то енергія просто не може накопичуватись. Вважайте, що не було розвитку у сімнадцять років, ми починаємо майже з нуля знову.

Не хочеться сьогодні шукати винних. Але винні все ж є. Коли розвалився Радянський Союз, одне покоління (їм зараз за тридцять) отримало унікальну можливість сформувати інформаційно-культурний простір, але цим шансом скористалися одиниці. Здебільшого в журналістиці і популярній музиці, трохи в політиці. В літературі таких людей майже не було. Згадайте вік письменників, популярних сьогодні, які дійсно пишуть, а не викаблучуються і не граються словами. Їм майже усім за сорок чи п’ятдесят. Або ті, кому нема тридцяти, але останні ще не популярні.
Наші тридцятирічні загралися, і замість того, щоб відроджувати літературу, накопичувати енергію, почали гратися. В комп’ютерні ігри, в літературу, в спілкування, в ЖЖ. Граються і досі. Це гарно видно не тільки по ГАКу. Імовірність того, що вони створять щось вартісне, дуже низька, бо приходить вже нове покоління. Унікальний час тривалістю майже в двадцять років вони згаяли на ігри. Звісно, що не всі, але переважна більшість.
Саме вони відносяться до традиції "сучукрліт" ("А шо? Прикольно! Усі ми тут "суч"!) А "суч" ми всі тут, бо граємось, а у грі нічого справжнього нема, це те саме, що називатися "чмом" або "генклоном". На ГАКу такі автори є.
Наші творчі "сучліту" створили не елітарну літературу, а псевдоелітарну. Завдяки елітарній літературі читач починає думати, а не біжить у вбиральню, бо його нудить. Але то знов окрема тема.
Справжня елітарність визнає всіх, окрім псевдоелітарності, звісно (конкуренція за нішу). Справжня елітарність визнає масову літературу, але якісну, а якість масової літератури пропорційно залежить від якості елітарної. Якщо ж елітарність підмінюється, то масова література падає нижче плінтусу, що ми зараз бачимо.
А масова література може бути різною. Ви самі навели приклади Дюма і Конан Дойля, але та масова література була якісною. Так само і зараз. Твори Стругацьких чи, наприклад, "Многорукий бог Далайна" і "Свет в окошке" Логинова (це фантастика, а фантастика за визначенням масовий жанр, але якого рівня ця фантастика). Або той самий Поттер, на якого псевдоелітарні письменники, або ті, хто бажає такими бути, реагують як бик на червоне ганчір’я.
Можна навести трохи інший приклад, Ви мене гарно зрозумієте, Іване. Справжній князь, пан чи шляхтич не цурається спілкуванню з черню, бо бачить у черні людей. А якщо пан з грязюки, то він знущається і зневажає тих, з ким його пов’язує походження. Так і псевдоелітарна література усіляко "мочить" масову літературу, бо сама не є елітарною за суттю.
І тут постає ще одне питання, пов’язане з енергетикою. Інформаційно-культурний простір наповнюється енергією, а тоді починає підживлювати всіх, хто до нього долучається, тим самим підвищуючи і прискорюючи розвиток культури. Але повинні бути люди, що той простір наповнять енергією, а для того їм треба мати енергію в серці. А якщо тої енергії нема, то і наповнювати простір нічим, і долучитися до вже існуючого, хоч і слабкого поля, неможливо, тоді починається брязкання титулами і єднання в тусовки, тобто в зграї, де не так страшно очікувати на майбутнє і тих людей, що мають внутрішню енергію.
Куди ж дівається енергія? А це дуже просто: за скільки років згоряє людина як творча особистість, якщо приділяє вільний час, наприклад, ЖЖ? Якщо цікаво, можу дати посилання на статтю, де показані причини згасання творчої особистості через ЖЖ, єдине, що та стаття написана російською. А те саме стосується і комп’ютерних ігор, і порожніх інтернетівських балачок, і усіляких "мережевих конструкторів" (тут зараз один по слов’янському фенетезі забабахати збираються). Коли ж можливість продукувати енергію зникає (а це стосується майже цілого покоління), то зникає і творчість, і залишаються тільки літературні ігри, які ставляться в абсолют.
Такі люди не розуміють, що це на березі треба боротися за "місце" і "статус", а на глибині у відкритому морі місця вистачить всім. Тільки мало хто з них колись відпливе від берега: надто небезпечно і страшно потрапити в шторм. А багато хто з них вже навіть не бачить, що море є. А з моря походить вся творчість, тобто з підсвідомості. Тільки підсвідомість треба розглядати за Юнгом, а не за Фрейдом. А їхня підсвідомість декодується саме за Фрейдом. То зрозуміло, що море для них закрите: що вони можуть дати читачам, окрім власних комплексів?

Можна ще довго говорити на ці теми, бо вони пов’язані між собою тісніше, ніж може видатися на перший погляд. Але тема ця актуальна, подивіться, на що звертають увагу наші "гуру" і "старожили"? На невідповідність традиції і прізвища? Це смішно. В журналістиці така поведінка називається "забовтування" – гарний прийом. Наче і поговорили, по суті ж нічого не сказали, а твір "обговорений".

Творчих Вам успіхів і наснаги.

З повагою, Наталка Дев’ятко

З.І. Не витрачайте час на спілкування з безіменною сірістю. У кого нема імені, у того нема і честі.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042657136917114 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати