Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Магія цифр, або чарівність цифри три

(Рецензія на твір: ///, автор: Іван G.)

© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 03-05-2007
Я не обтяжений філологічною освітою, не слухав курсів теорії та історії літератури, та все ж дозволю собі виказати кілька своїх нефахових думок щодо статті пана Івана.
Цифра три має певне містичне значення, її полюбляють куди більше, ніж, напр., цифру два, чотири чи навіть п’ять. У більшості релігійних культів є свої святі тріади. (в нас тут є свій пророк, він підтвердить). Навіть наш герб тризуб і походими ми від трипільської культури. До чого це я? Просто хочу скараскатися цієї харизматичної і магічної цифри.
Щодо літераторів Червоного Ренесансу (або інакше – Розстріляного Відродження). Над, вони не продовжували традицію, а ламали її, намагалися відійти від вже сформованого літературного канону. Вони шукали нових форм, нового змісту. Хтось намагався переосмислити попередні надбання (неокласики), інші навпаки, тяжіли до модернових форм. Ця генерація української літератури була дуже самобутня і особлива, і хоч жили і творили вони дуже не довго, її варто виокремити.
Паралельно існувала ще одна українська література, яку ще з совіцьких часів до наших днів ігнорує червона професура і чомусь проігнорував пан Іван, хоч і побіжно згадав про донцовський «Літературно-науковий вісник”». Т.з «празька школа», або вісниківці. Цілий пласт – від непретензійної, але дуже щирої поезії стрілецьких пісень і українського романсу, багато з яких стали вважатися народними, до більш літературних і традиційних поезій Ольжича і Теліги і вже цілковито модерністських Маланюка і Мозенса. А проза Уласа Самчука мала наклади лише на Західній Україні, од яких би навіть комерційно найуспішніша Карпа заплакала. Цей пласт літератури, хоч формально це автори однієї генерації, мабуть варто теж виокремити в окрему категорію, бо якось ставити Рильського поряд з Ольжичем чи Хвильового поряд з Маланюком не зовсім файно.

Ну а зараз я викажу кілька думок про сучліт. Відчуваю, що звідусіль в мене полетять усілякі важкі предмети.
Я цілковито не поділяю думку пана Івана щодо причин непопулярності української книжки у Україні. Хочу звернути увагу на той факт, що навіть у суцільно-україномовних регіонах (тьху, слово яке бридке) у книгарнях її або взагалі немає, або вона тулиться по темних закутках. Знову винний читач, що не цінує свого слова і красного українського письменства й дивиться на північний схід, а одинокі твори перелічених автором флагманів сучліту стоять не продані. Ще раз нагадаю, в Польській республіці у міжвоєнний період наклад української книжки у десять тисяч примірників вважався пересічним, бестселер – це було тисяч п’ятдесят. Рівень писемності населення складав приблизно 85-90 відсотків. (це статистика на 1936, газета «Церка і нарід»). До слова, у одному із чисел цієї газети був на дві сторінки перелік книг, які закуповувалися для потреб церковних бібліотек, усі, звісно, українською мовою. Деяких з них я не бачив і досі у українському перекладі. Наприклад, у тому переліку був Гоголь (рік чи два тому якесь із видавництв з великою помпою анонсувало свій переклад як перший в історії), і навіть сучасний тоді Кнут Гамсун.
Я ще пам’ятаю початок вісімдесятих, коли вартісні книжки розігрували у лотерею і в навантаження до якоїсь гарної книжки обов’язково додавали неліквідну нєтлєнку якогось літературного генерала, члена спілки. Так от, крім кількох стареньких бібліоманів, що відійшли до кращого світу, більшість цих людей живі і здорові. У чому проблема? Є багато версій. Хтось скаже, що книжка дорога, інший – що недостатня реклама, ще хтось – закине національну несвідомість читача, ось пан Іван – низький інтелектуальний рівень.
Я викажу свою думку – сучасна українська література, за винятком кількох авторів, що просто губляться у цьому потоці, просто ментально чужа пересічному українському читачу і цікава лише доволі вузькому колу навколобабуїнових тусовщиків. Не просвітлена у те, що то є дуже єлітарно, яка не будь вчителька із райцентру чи офісний трудівник закриють книгу сексуальних одкровень Забужко чи Карпи, маріхуанових видінь Дереша, чи матюкливого, як п’ятикласник із інтелігентської родини, Подеревянського на другій сторінці і візьмуть читати російською того ж Чхартшвілі- Акуніна, що не намагається його, читача, епатувати. Герой сучліту – трохи модернізований Васісуалій Лоханкін, що прикриває власну інфантильність і невмотивованість свого битія не глибокодумними фразами на кталт «А може в етом і єсть простая сермяжная правда», а приколами і іронією й тікає від дійсності в траханину чи солодкаві хмари конопляного димку, тобто хворий усіма давніми болячками російськоїінтелігенції і тому просто не цікавий пересічному українцю, що збивається з ніг, щоб заробити якусь копійчину, їде за пів світу на зарібки, працює на будовах, енергійно будує своє життя, а не іронічно споглядає його крізь той самий димок маріхуани. Тому такий читач обере енергійного статського радника Фандоріна на користь типових героїв сучліту. (тільки не намагайтеся мене переконати, що Карпа елітарніша за Акуніна,:) ).
Ще одна біда нашої сучасної літератури в тому, що вона стала жанром. У книгарнях іде класифікація – історична проза, фантастика, детектив і … українська література (!!!). Тому, з точки зору того ж пересічного читача, все сучасне, що написане українською – постмодернізм і навіть до детективщиків Шкляра і Кокотюхи цей читач ставиться з підозрою, що йому замість кримінального читва намагаються підсунути сагу про сексуальні походеньки обкурених тінейджерів.
До слова, слухи про вселенську популярність за межами України деяких, названих паном Іваном, авторів дещо перебільшені. Так, ці автори мають переклади. Але, наразі українське письменство за усю свою історію ще не дало жодного світового бестселера. До сьогодні немає жодного твору і жодного автора, що зміг переступити за межі національної літератури. І тому ми ще довго слухатимемо всіляку образливу дурню на кшталт того, що «украінская література только зарождаєтся».
Власне, література, що демонстративно відмела традиції, лишилася цікавою невеликому клубу читачів кількістю приблизно 10 тисяч осіб.

Думка навздогін. Порівняйте стан сучасної української літератури і української музики.

Кам.Ю

© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 03-05-2007

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45333003997803 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …