Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51586
Рецензій:	96021

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Ащо, меланхоличненько.

(Рецензія на твір: Меланхолійна казка, автор: Олеся Сімон)

Мені опвіданнячко сподобалось. Спокійно, рівно плавно - гарно. Ну і суму осіннього наганяє і злегка торкається душевних струн.

Та маю кілька зауважень:

"Звичайний осінній день добігав кінця. Зазвичай осінні..." - сам грішу такими конструкціями та все ж, так щільно ставити одне і те саме словосполучення не найкращій варіант. Плюс те що день не був звичайним (зазвичай не добігають кінця) трішки випадає з настрою оповідання.

" був на диво швидкоплинним. Безмежне сіре небо було... " - "був" саме по собі погане слово. Тим більше два щільно стулені. "Якщо все описане було таким то яке воно зараз?" - може постати питання. Як на мене оте друге "було" можна легко викинути.

"Відомо, що можна безкінечно дивитися на три речі: на те, як струмує, хвилюється чи відпочиває вода, на те, як палає вогонь, на плин хмар у небі" - я зіпсована людина але я одразу згадав про старий анекдот: "вогонь, вода і чужа праця" І мене це вибило з настрою твору. Сильно. Плюс обліплені епітетами вогонь та вода закривають ними наявність у реченні "хмар". І постає питання, а що ж третє?

Ну і остання деталь. Лист. Алегорія гарна. Образ старезний, але від цього ставший ще кращім. От тільки якось важко сприймати у ХХІ сторіччі паперовий лист. Та тут і сам не знаю що порадити.

До наступних творів.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.029574155807495 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати