Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Легенда про Дерево дощів, автор: Наталія Дев’ятко)

А мораль така: не треба ганяти по вуличках старовинного містечка на новеньких авто, бо можна збити прокляту бабцю, і тоді всім торба…
Сподобалося. Літературна легенда взагалі жанр радше експериментальний, дуже легко з’їхати у погано зрозумілу притчевість, а тут трактування вільне, і це добре. Перед нами постає живий світ, що відкликається на людей, і мертві люди, що не відкликаються на світ. Не дарма ж стареньку чаклунку збила саме автівка, а не карета. Протистояння живого світу і неживих обивателів – наскрізна нитка твору. Але тим його сутність не вичерпується: адже це протистояння відходить на задній план, коли закохані згодились на випробування Дерева. Ну, власне, не Дерева, а тої ж чаклунки, та не в тім справа. Вони проходять випробування, але як, який в ньому сенс? Адже герой кинувся визволяти малечу, вчинив як живий, і не отримав за те жодної подяки, а коли повівся б як байдужий мрець (що йому пропонувалося щоб зберегти кохану), то вони б легше пройшли іспит. Чи ні?.. Отака загадка. Взагалі там сильний момент, наче стіна дощу вимиває з них усе зайве, усе лушпиння, і все стається так, як мало статися.
Цікавий персонаж – стара жінка, що збирала старі монети. Не монети як такі, радше пам’ять, яку губили люди. Знайома за власними глюками… Чи мала вона владу покарати місто за неоковирність одного рагуля? Чи просто втома, образа, злість на людей переплавилися у передсмертне прокляття? Здається, вона все влаштувала лише для того, щоб випробувати городян – чи знайдуться ті, хто пройде наскрізь Дерево дощів? Як не зараз, то колись…
До речі, городяни якось і не відреагували на прокляття, просто не втямили, що сталося. Тобто чаклунка не хотіла завдавати шкоди людям, навпаки, дала їм надію.
Не зовсім зрозуміло, якщо ті двоє все життя прожили у тому місті і не стали такими як усі. Та гаразд, нехай кожен з’ясує це як хоче.
Ну і власне Дерево – чудове, розкішне дерево, його видно, його чутно, його відчуваєш… Воно тремтить, переливається, холодне, самотнє і тепле… Дерево води, дерево пам’яті, дерево того великого роду, що давніший за будь-які старовинні міста…
Порада: краще розділити цю історію на дві сюжетно завершені частинки: перша – про чаклунку, друга – про закоханих, а то воно якось зливається.
А те, що мало рецензують, то воно не дивно: кому приємно упізнавати себе у тих городянах?..
А герою ще й пощастило: жінка на нього не кричатиме…

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026854991912842 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати