Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Непонятки

(Рецензія на твір: Історія раба, автор: Ігнатюк Віталій)

Одразу хотів би вибачитися за неприємні слова, що наведені нижче. Нічого особистого. Можливо, тексту піде на користь, а ні, то і нехай, не переймайтеся.
Почав читати, але, нажаль, довелося відкласти на потім. Чого? По-перше, історії рабів, з описом їхніх неймовірних тортур і жорстокості хазяїв, жахливих умов життя і важкої роботи самі по собі не те що неоригінальні – просто це найлегший шлях викликати в читача співчуття до героя. Та гаразд, може там яка перлина в цій історії. По-друге, дещо бідна мова, проте багато важких мовленевих конструкцій. Забагато уваги приділено не дуже важливим речам. По-третє, майже одразу читача атакують скажені непонятки. Ось кілька з них.
«Ця хатина і була моїм життям впродовж довгих років вигнання» - в смислі він ніколи з хати не виходив? Може, все-таки житлом, а не життям?..
«Я не хочу згадувати у цій розповіді його, оскільки він не буде стосуватися описаних у цій розповіді подій». – по-перше, нащо тоді цей старий писарчук, нащо взагалі ця інтродукція? Чи не краще було б вести мову власне від раба? По-друге, тавтологія – «у цій розповіді».
«Моє життя припиниться тут, і сподівався лише на те, що хтось знайде мої залишки, здмухне пил з списаних мною сторінок, і вони заклишать його не байдужим». – по-перше, зі списаних (одна маленька буквочка, а як псує враження…), по-друге, опечатка «заклишать».
«Смерть не можна було завадити». – атож, смерть завадити не можна, можна завадити смерті…
«Я вклав людину на постіль, а тоді сходив за водою, оскільки її у відрі залишилося небагато». – ну і нащо уточнювати, скільки там чого лишилося у відрі? Нащо посилати героя за водою, якщо власне нічого не відбулося?
«Наповнивши його, я повернувся». – ото дивина. Звичайно, повернувся. Не заблукав же…
«Підопічний так і лежав, майже не рухаючись». – тю, а я гадав, він оце застрибає по хаті, почне танцювати верхній брейк, а тоді вискочить надвір і помчить за обрій. Звичайно, де йому було дітися, із важким пораненням?
«Його дихання було надто слабке». – а яке воно має бути у помираючого? Втім, якщо стріла стирчить з грудей, то подих має бути важкий, хрипкий, і надто довго ця людина не протягне. Розказати, як воно буває? Кров по краях рани береться крихітними бульбашками, тоді людина починає кашляти, тоді задихається – і все, гаплик. Не може людина розмовляти з пробитими легенями, тим паче історії оповідати! Ви б його хоч у живіт поранили…
«Я протер його вуста вологою губкою що залишилася у мене з давніх літ. Ненайомеь залишався безпритомним». – дивно, коли ялозять по пиці старою пліснявою губкою, важко лишатися безпритомним… Опечатка у слові «Незнайомець».
З цього твору можна ще довго кпити. Та я не хочу. Ви, певно, можете краще. А на мене не звертайте уваги, люблю побурчати…
_______________________________________

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039546012878418 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати