Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Непонятки

(Рецензія на твір: Історія раба, автор: Ігнатюк Віталій)

© Віталій Кривоніс, 14-04-2007
Одразу хотів би вибачитися за неприємні слова, що наведені нижче. Нічого особистого. Можливо, тексту піде на користь, а ні, то і нехай, не переймайтеся.
Почав читати, але, нажаль, довелося відкласти на потім. Чого? По-перше, історії рабів, з описом їхніх неймовірних тортур і жорстокості хазяїв, жахливих умов життя і важкої роботи самі по собі не те що неоригінальні – просто це найлегший шлях викликати в читача співчуття до героя. Та гаразд, може там яка перлина в цій історії. По-друге, дещо бідна мова, проте багато важких мовленевих конструкцій. Забагато уваги приділено не дуже важливим речам. По-третє, майже одразу читача атакують скажені непонятки. Ось кілька з них.
«Ця хатина і була моїм життям впродовж довгих років вигнання» - в смислі він ніколи з хати не виходив? Може, все-таки житлом, а не життям?..
«Я не хочу згадувати у цій розповіді його, оскільки він не буде стосуватися описаних у цій розповіді подій». – по-перше, нащо тоді цей старий писарчук, нащо взагалі ця інтродукція? Чи не краще було б вести мову власне від раба? По-друге, тавтологія – «у цій розповіді».
«Моє життя припиниться тут, і сподівався лише на те, що хтось знайде мої залишки, здмухне пил з списаних мною сторінок, і вони заклишать його не байдужим». – по-перше, зі списаних (одна маленька буквочка, а як псує враження…), по-друге, опечатка «заклишать».
«Смерть не можна було завадити». – атож, смерть завадити не можна, можна завадити смерті…
«Я вклав людину на постіль, а тоді сходив за водою, оскільки її у відрі залишилося небагато». – ну і нащо уточнювати, скільки там чого лишилося у відрі? Нащо посилати героя за водою, якщо власне нічого не відбулося?
«Наповнивши його, я повернувся». – ото дивина. Звичайно, повернувся. Не заблукав же…
«Підопічний так і лежав, майже не рухаючись». – тю, а я гадав, він оце застрибає по хаті, почне танцювати верхній брейк, а тоді вискочить надвір і помчить за обрій. Звичайно, де йому було дітися, із важким пораненням?
«Його дихання було надто слабке». – а яке воно має бути у помираючого? Втім, якщо стріла стирчить з грудей, то подих має бути важкий, хрипкий, і надто довго ця людина не протягне. Розказати, як воно буває? Кров по краях рани береться крихітними бульбашками, тоді людина починає кашляти, тоді задихається – і все, гаплик. Не може людина розмовляти з пробитими легенями, тим паче історії оповідати! Ви б його хоч у живіт поранили…
«Я протер його вуста вологою губкою що залишилася у мене з давніх літ. Ненайомеь залишався безпритомним». – дивно, коли ялозять по пиці старою пліснявою губкою, важко лишатися безпритомним… Опечатка у слові «Незнайомець».
З цього твору можна ще довго кпити. Та я не хочу. Ви, певно, можете краще. А на мене не звертайте уваги, люблю побурчати…
_______________________________________
  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.027148962020874 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати