Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Василь Доконт "Кришталева Корона"

(Рецензія на твір: Ювілейний Альманах, автор: Олександра)

(Роман "Кришталева Корона" також повністю російською мовою розміщено на авторській сторінці, яка знаходиться на СИ).
Жанр: Фентезі
Обсяг: 187 тис. зн. з пробілами (зараз 7 розділів)
Додано: 07-05-2008
З твору: "Переписувач Фумбан був старий, товстий, лисий і добрий. Круглі рожеві щоки напливали на очі, ховаючи їх у складках повік, і не відразу вдавалось роздивитися, якого вони кольору.
На зріст він уродився невеликий і, якби носив бороду та й був у плечах ширше, аніж у талії, ніхто не відрізнив би його від гнома.
Майстерню Фумбана було розташовано у великій, добре освітленій кімнаті, із двома широкими вікнами. Попід вікнами розмістилися столи підмайстрів, яких у Фумбана малося аж двоє: Тахат - кутастий вісімнадцятирічний хлопець із дитячими пухкими губами, та Сетиф - середнього віку ледар і великий цінитель смачної випивки.
Сам Фумбан сидів у глибині кімнати за високим столом - короткозоро жмурячись, зшивав переписані аркуші й переплітав їх у буйволову шкіру.
Зовні, поміж вікнами, над дверима з невисоким - усього три щаблі - ґанком, розмістилася солідна вивіска, ретельно виписана різними шрифтами й стилями:
"Переписувач Фумбан
книги на будь-який смак
швидко й безпомилково
гарантія якості
і довговічності"
- Сетифе, я вижену тебе, - гніватися Фумбан не вмів, і голос його звучав непереконливо. - Я б давно уже вигнав тебе, якби не жалів твоїх дітей. Який з тебе годувальник? П'яниця й ледар!
Сетиф непевно захищався:
- Майстре, у мене ж відмінний почерк, де ще такий знайдеш...
- Від почерку мало користі, коли тремтять руки. Ми виконуємо замовлення Його Величності й, якщо не дамо якості, знеславимося на весь Раттанар. Нашу роботу цілком доводиться виконувати дитині, - кивок убік Тахата. - Я сліпну, ти п'єш... Десять сторінок довелося переписувати минулого разу... Десять сторінок! Забирайся з моїх очей, однаково від тебе ніякої користі сьогодні не буде. Не зможеш працювати завтра - більше не приходь. Моє терпіння лопнуло, цього разу остаточно лопнуло...
Тахат посміхнувся, але так, щоб Фумбан цього не бачив - такі сцени відбувалися по два-три рази на місяць, і нікого не лякали - ані Сетифа, ані Тахата.
Сетиф, полегшено зітхнувши, зник за дверима - пішов похмелятися, і в майстерні настала тиша, якщо не вважати шелесту сторінок, що зшивав майстер, та легкого поскрипування пера Тахата:
"...і тоді провів для них Алан границі по самих гребенях гірських хребтів, і створив Дванадцять королівств. І дав він кожному королівству Кришталеву Корону, Грошову Скриню й Прапор з вишитим на ньому Гербом.
Гербами ж він вибрав звірів і птахів, що удосталь водилися в землях Соргону:
Вовка - для Сарандару,
Барса - для Пенантару,
Орла - для Тордосану,
для Рубенару - Вепра,
для Феззарану - Сокола,
для Ясундару Гербом він вибрав Лисицю,
Тигра - для Хайдамару.
Шкодеран одержав Рись,
Эрфуртар - Росомаху,
Сову - Скіронар,
Ворона - Хафелар,
Раттанару ж дістався Ведмідь..."
Тахат відклав перо й розім'яв занімілі пальці:
- Майстре Фумбан, невже хтось ще вірить у ці казки? - він вклав закладку й, закривши, відсунув від себе товстий фоліант з напівстертими буквами на обкладинці "Історія Соргону, складена професором Морсоном після довгих вишукувань у бібліотеках Дванадцяти королівств".
Фумбан підняв голову, побачив, що підмайстер відпочиває, і охоче підтримав розмову:
- Це не казки, Тахате. Морсон - видатний історик, і під сумнів його працю у всім Раттанарі, а, може, і в Соргоні, ставиш тільки ти. У книзі Морсона немає ані слова вигадки: і Корона, і Скриня, і Прапор із Гербом існують насправді...
- Я не про це, майстре. Я про те, що такі речі не могла створити звичайна людина. Якби їх дав людям будь-який бог, Вмілець, наприклад, я б погодився - це зрозуміло: над сила, над вміння й все таке... Але про Алана Морсон пише, що він був звичайною людиною, хіба що - маг. Я бачив, як працюють маги - нічого особливого, ніяких чудес.
- Де ти бачив їхню роботу?
- На будівництві нового Храму Матінки. Ну, поставили магічне поле. Ну, насипали усередину його піску та щебеню. Ну, одержали з них щільний камінь потрібної форми - коваль так само робить із залізом: з лома виплавляє, що хоче. Але ж коваль - не маг.
- Таких сильних магів, як Алан, зараз дійсно немає, і низка деяких його вмінь забута, загублена. А секретів його й зовсім ніхто не знав: Алан не залишив учнів. Тому й здається все створене ним самим і чудесним, і незвичайним - нам просто не вистачає потрібних знань, аби повторити зроблене Аланом. Просто не вистачає знань...
- І що ж, за п'ятсот років не найшлося нікого, рівного йому по силі? Нікого, настільки розумного, щоб заново відкрити забуте або знайти загублене?
- Одних знань і сили недостатньо - потрібний ще й талант, а талант у будь-якій справі рідкість.
Тахат промовчав. Взяв перо й, розкривши книгу на закладеному місці, знову став виводити, буква до букви, на чистому аркуші паперу:
"...Кришталеві Корони самі вибирають собі королів - ні вкрасти, ні привласнити Корону не може ніхто: дотик до неї загрожує смертю кожному, окрім обранця й Гінця, що несе Корону під час пошуків нового короля..."
Здалеку, з боку Скіронських воріт, донеслися тупіт та іржання коней.
Тахат знову відклав перо й глянув у вікно - мимо пронеслася низка вершників, розкидаючи грудки снігу з-під копит. Яскравою плямою мигнув червоний вимпел вісника.
- Десь щось трапляється, щось відбувається... Ото промчався вісник... А мені - сиди, переписуй - старі історії зі старих книг.
- Сподіваюся, вісника надіслали не до тебе, - Фумбан дозволив собі піддразнити Тахата. - До речі, ним є, кому займатися - не наша з тобою ця справа.
- Слово честі, майстре, довго на цій роботі я не витримаю. Майстер Тусон говорить, що в мене гнучка кисть, тверде плече й пружні ікри, і що я буду гарний у рукопашній, коли ввійду у вік...
- Рука в тебе, справді, гарна - рука майстра. Ну, навіщо тобі це фехтування? Я вже старий і погано бачу - ще рік-два, і передам тобі свою справу... Скажи-но мені, що за радість ти вбачаєш у тиканні в іншу людину залізом, намагаючись відібрати в неї життя?
Тахат немов не чув:
- Майстер Тусон нікого так не хвалить, як мене. Хіба, що - Довера. От буде набір у солдати - піду на узбережжя, і ніхто мене не зупинить.
- Навіть дочка купця Ахаггара?
- Заради неї й піду, - Тахат почервонів. - Доможуся слави, положення, і ніякий купець не наважиться мені відмовити в руці своєї дочки.
- Не по собі ти дерево рубаєш, повір мені, старому, не по собі...
Тахат, не відповідаючи, вмочив перо в чорнильницю:
"...Грошова Скриня видає монети: золоті, срібні й мідні з портретом правлячого короля. Після смерті короля з монет зникає його портрет і з'являється портрет нового..."
Твір знаходиться за адресою: http://gak.com.ua/creatives/1/9518 (1-2 розділ), http://gak.com.ua/creatives/1/9520 (3-4 розділ), http://gak.com.ua/creatives/1/9521 (5-6 розділ), http://gak.com.ua/creatives/1/9522 (7 розділ)

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.032980918884277 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати