Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2565
Творів: 46610
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Рецензії

калюж багнюці

(Рецензія на твір: Вночi на ганку., автор: Олександр Зубрій)

© Той, що греблі рве, 16-07-2011
- це масло масляне.

"Смужка світла з хати, наче шов,
Навпіл ділить світ, неначе мозок"

"наче" і "неначе" вжиті дуже близько.

"Просипали" дуже схоже на русизм. "Розсипали" природніше б прозвучало.

"Кружля" - коротка форма дієслова, яких варто уникати.

"Голосна пісня тиші" - щось дуже схоже на образ, і могло б стати рідкісним випадком метафорики у О.Зубрія, якби не так зужито звучало і не зустрічалося так часто.

"Смужка світла з хати, наче шов,
Навпіл ділить світ, неначе мозок
На півкулі ділить борозна." - така анатомічність навряд чи пасує до ліричного твору. Хоча, ніде правди діти, звучить оригінально.

Загалом, у цьому вірші щось є. Дуже небагато, дуже попсовано звичними банальностями, але щось є...

А щодо низького польоту Вашого Пегаса, то дійсно - останні рядки наштовхують на такий висновок не одного лише пана Ганзенка.

"самокритикою я просто так не займаюся."
А даремно...

Доброго дня, шановний Сергію!
:-)
Зважаючи на те, що Ви витратили багато часу на написання коментаря, то буду ввічливий, та дам розгорнуту відповідь. Почну з кінця. Хоча, ні. Спочатку зроблю передмову.
Сергію!
Маю таку думку, що Вас, як і багатьох інших людей, дуже дратує моя самовпевненість. Але, і я вже не раз про це писав, це - не самовпевненість. Це - впевненість людини, яка звикла відповідати за свої слова та вчинки. Як я ВЖЕ щось зробив, то чом маю бути не впевненим? Сумніви мають бути ДО вчинку, а не після.
Я розумію, що до певної міри провокую своїми віршами негативні реакції, бо роблю те, що не кожен поет захоче робити – систематично порушую правила. Але які саме? Перегляньте Ваш коментар ще раз уважно, і Ви побачите, що з таким підходом можна розібрати на деталі будь-який вірш чи твір, і нарити купу помилок. А що у кінці? А у кінці Ви пишете – у вірші щось є. Як же так?! Така купа порушень, але - щось є, щось чіпляє. Відповідь дуже проста. Та Ви її не помітили, мені так здалося.
Якби Ви дійсно НЕУПЕРЕДЖЕНО проводили аналіз НЕ ОДНОГО мого твору, а низки творів, що опубліковані послідовно, як я радив, то Ви це швидко встановили б. Але, злість – поганий порадник. Ви берете один твір, швидко розбираєте його за тими помилками, що кидаються у очі, йдете на мене у бій, намагаючись довести мою жалюгідність, нікчемність, незграбність. Я видаюся Вам знахабнілим до останньої межі нездарою і невігласом, який сміє так гонорово сперечатися з критиками чи рецензентами, які у поезії вже не один рік.
Це пастка стереотипів.
Її суть у тому, що наліз може проводитися або через порівняння об’єкта аналізу з еталоном, або на пошук закономірностей у ланцюжку схожих за певними ознаками об’єктів. Але Ви берете один мій вірш і порівнюєте його з тими еталонами, які є у Вашій свідомості. Замість того, щоб переглянути низку творів та побачити, що відбувається насправді, Ви піддаєтеся емоційному сплеску, і цілісної картини не бачите. Так оце і є саме те, що у твори закладено, - величезні купи емоцій, замасковані під зовнішньою незворушністю, які Вас провокують. Саме перенасиченість образами не дає (дуже часто) свідомості читача чітко ПОБАЧИТИ кожну деталь і їх взаємозв’язок, і суттєві деталі залишаються поза увагою, або здаються недостовірними. Як Ви хочете сприйняти один мій твір – вимкніть раціональне зовсім, або напружте його надзвичайно. Як хочете знайти логіку без напруження – перегляньте 10-15 творів, і без зусиль побачите чітку систему.
Я не порушую суттєві правила версифікації, правила логіки – не порушую як суттєві, так і не суттєві, а форму творів порушую рівно настільки, щоб не впасти у графоманство. Я просто користуюся прийомами епатажу та впливу на аудиторію.
Як я це роблю? Прийомів багато, але основні - циклічно змінюю теми віршів, додаю незвичні порівняння (які, інколи, видаються придуркуватими), торкаюся інтимної лірики під гострими кутами, та інше. Увесь цей мікс і викликає, з одного боку, спротив у читачів, а з іншого – увагу.
Багато тої уваги, чи мало, - мені вистачає. Не кількість для мене головне. А що? Повна відповідь є на моєму сайті, який я Вас запрошував відвідати. А частково – дивіться нижче п.1.
Тепер стосовно Вашого коментаря.
1. У відповідь на мій вислів, що я ПРОСТО ТАК (тобто – без ДОСТАТНІХ підстав) самокритикою не займаюся, Ви мені відповідаєте: «А даремно...»
Що даремно? Що БЕЗПІДСТАВНО не сушу собі голову? Чи Ви вважаєте, що у мене зовсім вже зникла совість, і слово «самокритика» стерто з мого мозку і душі? Ні, воно просто трансформувалося у слово «рефлексія», якою я неодмінно займаюся до того, як приймаю рішення щось опублікувати. Не після, а до. Тобто, я дивлюся на твір з точки зору стороннього глядача, і думаю, які реакції твір у нього викличе. При цьому аналіз я роблю не тільки з точки зору пересічної людини, а й з точки зору Біблії, щоб не порушувати певні Заповіді і нікому не завдати справжньої шкоди чи образи. Ви скажете, як же таке може бути??? Писати дурниці – і не порушувати Заповіді??? Та все просто! Те, що я пишу, - це може бути зовсім не те, що читач сприймає у своїй свідомості. І я прогнозую наперед, де саме свідомість читача може спрацювати стереотипно, і у тому місці трішки читача до емоційної реакції підштовхую, заклавши у вірш чи його назву епатуючий (чи провокуючий) елемент. Якщо читач усвідомить, що то проста гра, то, можливо, стане прихильником. А як ні, то так і буде. Навіть як у мене буде один розуміючий мене читач, то це краще, ніж натовп приятелів, які тебе не розуміють, але схвально волають для підтримки.
2. На підґрунті попереднього пункту досить легко зрозуміти, що розповідь про низьке ширяння мого «реактивного» Пегаса була чітко прорахованою. Я вже писав пану Ганзенку, що цей вірш писався НЕ тоді, коли коняка літала низько. Але свідомість (хай би вони повиздихали, ті стереотипи) пана Ганзенка знову зачепилася за те, що ПОБАЧИЛА, і випустила усе інше. То чим я можу зарадити? Не епатувати? Писати гладенько? Так щоб усім подобалося?
3. Що є у вірші, що чіпляє? Спробуйте його перечитати повільно, відтворюючи кожну картину у голові так, як Ви колись – у юності - пережили. Як Ви стояли опівночі на ганку, коли зорі всіяли небо. І вдивлялися у темне поле після дощу. І у тому полі бачили усіляку чортівню. Тоді Ви мене зрозумієте. Я пишу про ті зміни духовного стану, які за лічені секунди переживаєш, коли зі світла хати виходиш у морок ночі, і очі пристосовуються до темряви, і всесвіт падає тобі на голову. Коли захлинаєшся у емоціях настільки, що бачиш світ навіть ЗАПЛЮЩЕНИМИ очима. Треба БАЧИТИ. І той, хто переживав подібне, - побачить.
4. Шов і мозок. Шов – ділить світ?! Він же його зшиває! А мозок?! Хоч борозна його ділить на півкулі, та він же – цілий! Де логіка?! Мозок бачить світ НЕ ТАКИМ, ЯК ВІН Є НАСПРАВДІ. І нас обманює. :-)
5. Голосна пісня тиші дійсно може бути зужита. Та чи ж це накладає на мене заборону використати такий образ? Крім того, перевірка у Гуглі мені нічого подібного не видала. Тобто, прикладів того, що я когось скопіюю, мені не вдалося знайти. Просто пісня голосна – є. А голосної пісні тиші – не бачив. Як вкажете, де є – буду вдячний, і обов’язково перегляну.
6. Про короткі форми дієслів я знаю, але вживаю у віршах часто. Переглянув купу літератури, і визначився, що це не є помилкою, а вадою. А якого розміру та вада? Хто його знає, як вирахувати. То я собі сказав – не думай про ваду, як не переходиш певної межі. Коли писав, то зважив, що 1 раз на 16 рядків – не надто багато, тому так лишив. Бо буває, що лишаю і більше, але намагаюся це робити не у серйозних віршах, а у жартиках.
7. Розсипали – це вірно. Але, сіль – була дуже дорога. Її просто так – не розсипали. Просипали – натяк на проспали. Заснули, мішок прорвався, а чумаки і не помітили.
8. Наче і неначе – я можу погодитись для Вас, але що це дасть на загальному фоні? Я бачив цей недолік, але так і покинув. Не став переробляти. Подумав, що у цьому випадку жертва сенсу чи втрата часу заради форми не є доцільною. Доцільною – до цілі. А яка ціль? Створити вірш без технічних огріхів? Це як людина з ідеальним лицем. Труп. У нього лице без вад – права половина стає схожа на ліву. Так і вірш. Ну, стане у нього на одного прихильника більше. І що?
9. Калюжі є без багнюки, а є з багнюкою. Як дощ не дуже великий, то калюжі охайні. А як довгий час ллє злива, то земля біля хати, особливо – як у дощ ходять, стає нерівна та масна. От вона і заснула такою, мов п’яниця, що упав у баюру.
Ну, здається все.
Вибачте, як будуть помилки, бо писав швидко.
А як десь, через брак часу, не зміг чітко пояснити логіку речей, то запитуйте, я допишу.
:-)
З повагою...
:-)
З повагою…

© Олександр Зубрій, 17-07-2011

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87963914871216 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …