Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Ось вже маєте фанфік

(Рецензія на твір: Ілюзія гри, автор: Український Мораліст)

Шановний пане Моралісте,
цікавий твір Ви написали. Спочатку, щоправда, я не стала вчитуватися, перейшла до рецензій та відгуків, бо побачила там імена дуже шанованих мною авторів. І дійсно - вони висловили в своїх рецензіях глибокі думки, що виходять за обговорення власне Вашої мініатюри. Мені хотілося втрутися в полеміку, бо я не вважаю, що твір конче мусить інтригувати читача і підсовувати тому цукерки. Адже життя людини, в якому не відчбувається анічогісінько, не менш цікаве, ніж життя якогось мандрівника, кілера або детектива. Головні пригоди - це пригоди людського духа, а головна мандрівка - це шлях власних помилок і прозрінь. І може бути, що хтось пише саме про це, і тоді гострого сюжету немає і не треба.
Але я не стала сперечатися, бо пан Єгор і пан Олексій, по-перше, і самі про це чудово знають, і пишуть власні твори не потакаючи читачеві, а так, як вважають за потрібне.
А по-друге я перечитала Ваш текст, і зрозуміла, що і мені хочеться сперечатися з ним. І не щодо форми, а щодо змісту.
І я зробила це таким чином - переписала Ваш текст, залишаючи від нього якомога більше, але змінюючи важливі для мене речі. Не ображайтеся. Розглядайте це як літературний жарт, з одного боку, а з іншого - як моє сподівання, що Ваш погляд на життя обумовлений, дійсно, Вашим віком, і може змінитися.

Завіса підіймається... Ще одне неймовірне життя, неймовірна душа, неймовірна доля. Жити задля того, щоб тягтися до чогось вищого, незнаного. Як жити? Кожного дня бачити новий виднокрай, підійматися над буденністю, йти за ниткою чарівного клубочка, що розмотується у майбутнє, роздивлятися, як в тобі віддзеркалюється всесвіт. Часу купа, хоча насправді його обмаль, його мінімум, щоб побачити та зрозуміти неосяжне. Майбутнє... Минуле... Теперішнє - тільки що було минулим, а от вже й майбутнє...

Дарма. Все одно крок за кроком наближаєшся до розгадки. А може це і є вона? Може ти вже її відчуваєш? Із плином щоденного життя стараєшся видертись із чуттєвого, побачити світло за солодкою, але непрозорою ширмою своїх ілюзій, своїх почуттів, своїх сподівань. Долаєш невидимі сходи, здавалось би вже от-от... Сходи зникають... Падіння. Але збираєш сили, волю для ще одного підходу, ще одного ривка, і знову шукаєш дороговказів - не на торований простець, на неходжені шляхи... І здається ну вже, вже став пізнавати місцевість, знову зрозумів свій шлях. Надія...

Під тобою провалюється земля. Ти летиш все нижче і нижче. Які вже там сходи? Ніколи і нізащо не вибратись із цього безводного колодязя втрачених надій. Безглуздий світ нікчемних потуг і сподівань. Із заплющеними очима уявляєш себе найнікчемнішим з акторів. Люди здаються тобі манекенами? То й що? Вони бачать тебе таким же… Зрозумій - на головному шляху свого життя ти один. Мусиш шукати власних дороговказів. Життя бачиться тобі як аншлаг на найпаскуднішій постановці? Варто просто відкрити очі. Придивитися. Прислухатися. Покинути мури свого «я». А в світі весна.. Чи осінь. Незбагненними барвами майорить листя на тлі феєричного небосхилу. Щомиті змінюється освітлення, темрява відступає і слухняно лягає тінню під ноги дерев, щоб підкреслити їхню красу. Хіба в таких казкових декораціях може гратися дешева комедія? А звуковий супровід? Вітер гуде у верховіттях, хвилі лунко б’ють в береги, і невидимий птах срібно кличе тебе - кличе підвестися та йти далі. І ти йдеш. Бо куди ж ти подінешся?

В тебе довічний контракт, який ти змушений виконувати, хоч і не підписував його. Все залежить від якості твоєї праці, але не гонорар не розраховуй, принаймні, не тут і не зараз. Твоя праця завжди недосконала, хоч інколи ти можеш думати й навпаки. Знову ілюзія. Ти можеш зробити більше, ти можеш зрозуміти краще. Завжди є місце для вдосконалення. Тут вирішуєш тільки ти. Байдуже, яким будеш здаватися ти сторонньому оку. Байдуже?

На щастя... Як би ти не старався зіграти краще на чийсь смак - в тебе не вийде, бо це і є твоя роль. Бути собою і не спотворювати собою світ. Нікому не дозволити спотворювати себе. Манекени можуть дарувати оплески, кричати "Браво!", запевняти, що ти блискуче граєш. Та вони тільки манекени... Не ставай одним із них... Бо одного дня завіса опуститься, ти отримаєш відповідь на всі питання, але вже нічого не можна буде переграти.

З повагою, Галина М.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040356159210205 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати