Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

бракує буквально кількох слів чи речень, і все стане на свої місця

(Рецензія на твір: Василько, автор: Гелена Вербіцка)

знаєте, текст якраз із розряду таких, що цілком не по-літературному, не по-правильному написані, взагалі "лівою ногою", але попри те - зачіпають до болю.
я добре розумію, що в новелі такого штибу час дуже відносний, він як пунктир, його відчуття може зникнути або з*явитися в довільний момент... проте все-таки варто якось дати раду тим "наступного дня", "нині" - бодай якось розбити новелу на композиційні частини або все розставити відповідно до партитури емоцій.
у тексту назагал як у айсберга - більше підводного. так, невідомо, як саме покутує баба Ярина - що з нею сталося лихого? невже тільки привид замучив? ніякої згадки про те, що Ярина навіть у заміжжі жила з батьками. навпаки, складається враження, що вона покинута на саму себе якраз перед народженням дитини. з цим якось теж вартувало б хоч щось прояснити.
а от щодо ставлення матері до дитини - це, звичайно, страшно писати, але таке буває. нещодавно у вересневому номері "дніпра" читала вірш Шеймаса Гіні про дитину, яку мати замкнула у хлівці для курей і приходила тільки просувати їй під двері сухарі. цьому, напевно, нема логічної чи наукової мотивації, крім післяпологового психозу, а в цьому стані матері здатні ще й на гірше (свідчення тому - трупики немовлят у целофанових пакетах на смітниках ітд.). але тут ідеться про щось трохи інше. коханий чоловік цілком ні до чого. в тому розумінні, що байдужість матері до дитини пояснюється цілком не ним. це наслідок довго акумульованої, болючої образи на саме життя за те, що у ньому щось важливе трапилося не так. що зруйнувалася мрія про щасливу сім*ю, про достаток, про довге життя... а натомість лишилася тільки дитина, і з нею болючий спогад про те вже ніколи не здійсненне. тому мати й уникає дитини, хоч це й егоїстично. я не сприймаю такого, але розумію це на двох рівнях. після трагічної загибелі батька мати практично перестала мною займатися - як людиною, а не домашньою тваринкою, якій треба в певні моменти дати щось поїсти, в певні моменти дати щось перевдягнутися ітд. а ще вона часом зривала на мені злість за найменшу провину. причому я знаю, що вона любила і любить мене, і любила та дуже поважала мого тата. просто я своїм існуванням витягала її з якихсь нездійсненних мрій, втілюючи гірку реальність, із якою вона не могла змиритися. роками пізніше це все догнало мене. з тої самої образи на життя в певний час я дуже погано ставилася до власної дитини. і тепер за це покутую, і, можливо, нестиму дійсно важкий хрест, бо самота, на яку я тепер приречена, - то ще квіточки.
вибачте за цей весь спам. словом, додайте буквально кілька штрихів, - вам видніше, яких саме, бо ж ви не з пальця все це писали, ясна річ. ви мусили БАЧИТИ цих героїв. я вірю, що вам вдасться додати саме те, що треба. тільки не надто багато. подумайте, що тут дійсно важливо знати читачеві. що б ви самі йому додали, якби він почав розпитувати.

ін

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040271997451782 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати