Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

враження

(Рецензія на твір: ЗАБОРОНЕНІ ІГРИ, автор: Юрій Кирик)

Гарне оповідання, є над чим задуматися. Моя особиста думка така, що головний герой вартує милосердя: дуже вже шкода, що так і не зрозумів, що до нього прийшло справжнє, непідробне, єдине і фатальне його кохання, що це справді був дар Божий - як останній шанс ще щось виправити у його запанцированій душі. Проте герой це чисте кохання сплутав з диявольким зелом, не зміг прийняти цей дар, відоболіти його, але відштовхнув, прирікши тим самим дівча на невизначеність та імлисте майбуття, де чекає стільки небезпечних пасток. Що ж, далося й очікувати цей логічний фінал - бо аж занадто було в думках героя раціо, аж занадто висушив свою душевну криницю з живою водою емоцій - бо не відчув, не прожив, САМ НЕ ЗАХОТІВ піддатися живильній ріці життя, бо немилосердний страх перед - о, перед ким же? Перед Господом? Чи таки перед Іншим? Цей страх забив усе, що ще має надію жити! Не знаю чому, але мені страшно від усвідомлення, що показаний у творі страх мені так нагадує "Легeнду про Інквізитора" від Ф. Достоєвського. Автор не забув у своїм творі згадати i Набокова, не знаю, чи свідомо, чи підсвідомо, осуджуючи його героя за зв´язок з Лолітою. Але і я бачу тут паралелі: Набоков покарав свого героя за "заборонені ігри´", автор цього ж твору зробив те ж саме - лише ще страшніше: ніби-то сам відпустив свою кохану пташку, заодно ж прирік її на блукання по Дантових колах, і також прирік свого героя на перебування у в´язниці потойбічного горища - де ні світла надії, де й дзеркало є сліпим і мовчазним. І ще одну паралель тут бачу: у Булгакова "Майстрі та Маргариті" є хоча б натяк на звільнення - там Пілатові було прощено і він підвівся зі свого крісла, покинув разом зі своїм собакою місце Небуття, бо таки Любов тут стала звільненням. У цьому оповіданні вийшло навпаки: герой засудив сам себе, не зміг звільнитися, бо надто самозакохано споглядав сам себе у мертвім дзеркалі. Ось які враження на мене склав цей твір. Попри всю його живописність, попри яскравість імпресій та експресій - він віддає омертвінням душі. А це - дуже страшно, як на мене. Шкода мені героя.
Шановний пан автор може мені і надалі не відповідати, оскільки видно, що ніби копіює душу свого головного героя - не вміє прощати, затвердився у своїм серці через гординю, через те, що вважає, що його образили. Але нехай вірить мені пан автор чи ні - образити я його аж ніяк не хотіла, та й не маю для цього щонайменших підстав. Але якщо й образила, то дуже прошу вибачення. Просто кажу: більше милосердя до себе, люди, тоді й не будете власними Інквізиторами-Цензорами.

З повагою,
Вікторія Йіхова

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026413917541504 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати