Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Якщо перевірити гармонію алгеброю

(Рецензія на твір: ТЕНІСИСТИ, автор: Юрій)

Пане Юрію,
почну з найпростішого. З певної "нестиковочки" в біографічних даних героїв.
Ну от дивиться самі: Вітьку 58. Коляну, певно, десь стільки ж. Тоді 12 років назад, коли померла його мати, йому було 46. Він найстарший з п'ятьох дітей. То, певно, його мати вийшла заміж молодою, якщо встигла стільки діточок народити. Скажімо, народила першого в 20 років. Тоді на час смерті їй було 66 років. Добре, накинемо трохи. Хай 70. І де ж тут старенька, що може тільки мовчки чекати смерті на своєму диванчику?
Сільська жінка в 70 років ще працює. На ній ще тримається вся родина. Вона не потребує догляду. От до мене вчора завітала героїїня мого першого оповідання, Романівна, з села. Приперла на собі лантухи з овочами. Їй за 70. А її сестрі Мурочці, теж моїй героїні , далеко за 80. Та прихворує. Але ще порається на городі, в хаті, і вирішує сама всі свої проблеми.
Ніколи, мабуть, не забуду ще одну сільську тітку (ну, не можу сказати "стареньку"), десь теж добряче за 70. Ця зранку взялася копати грядки біля хати. Коли півгороду перекопала, нарешті розігнулася і з подивом зауважила:" Ти диви - спина болить.... А що ж воно буде, як старість прийде?"
Звісно, різні люди, різні фізіології. Але ж Ви наголошуєте, що Ваша героїня померла від недогляду, від недостатнього пілкування... Незрозуміло, нащо воно їй здалося?
Нестиковочка друга. Ця жінка повинна була мати сталевий характер - сама підняла п'ятьох дітей! Вона звикла сама приймати рішення. То чого ж вона дозволила. щоб її кохані діти судилися через неї? Чому сама не вирішила, з ким їй бути? І чому зголосилася на ідіотське рішення суду? Адже зрозуміло, що треба доживати з дочкою, а не з невісткою, якщо маєш дочку. Неможливо жити разом і не посваритися. Але рідна кров - то справа інша. Дочка і матір і образяться одна на одну, і вибачать одна одній. Невістка ж не вибачить ніколи....
І тут хочу вже висловити одну крамольну думку - а чи була та старенька таким от невинним створінням? Чому вона власне писала на стіні імена своїх дітей, а не написала їм листа? Не подзвонила? Не хотіла скаржитися - не треба. Сказати, мовляв, скучила, хочу погостювати. А там вже вирішити, як далі змінити обставини на краще. Та справа в тому, що старість - не радість за будь-яких обставин. І, якщо людина, старіючи, змінюючись, не зуміла вчасно відповідно змінити свій світогляд, свій спосіб життя, вона буває нещасна, хоч як би прпо неї не пілкувалися. А ті, хто пілкуються, відчувають це, і почуваються винними, що не можуть повернути рідній людині її 20 років.
Звісно, це не випадок невістки з Вашого оповідання - та просто монстр, без серця й сумління. Оті шокуючі подробиці, що Ви їх знайшли, оті слова на стіні, під килимком, розкраяли серце не тільки синові, а й читачам.
Тільки -Ви вже, пане Юрію, пробачте мою прискіпливість :) - тут теж трохи не виходить, з датами. Похорон був восени, через півроку після ухвали суду. Тобто, оті тортури холодом, що їх вигадала невістка, припали саме на весну й на літо. Тож опалення було не так вже й потрібне.
Ще незрозуміло, де мати жила до цього. Адже молодшому синові теж повинно було на час її смерті бути років 30-35, то ж навряд, що він оженився щойно. Дочки теж не вчора заміж,. мабуть, пішли.
Тут з датами можна трохи попрацювати, чи завуалювати, - не в цьому річ. Я чому причепилася саме до того, що пов'язане з віком? Бо Ваше оповідання, сильне, яскраве, є таким, що тяжіє до традиційного погляду на проблему старих батьків.
Але ж - часи змінилися. Людство старіє. Старіє і наша нація. Вже сьогодні виникають ситуації, коли людині середнього віку доводиться доглядати два покоління старих - батьків і дідів-бабів. А в цієї людини ж свої діти, може, й онуки. Цілком нові відносини - відповідно має змінюватися і проблематика. Так мені здається.
Суспільства патріархальні вирішували проблему, як бути зі старими одним чином, урбаністичні суспільства вирішують по-іншому. Мій однокласник, що живе за кордоном, не розуміє, коли я плачуся йому про свої проблеми зі своїми старими. Його мама у будинку пристарілих. Він запевняє мене, що їй там значно краще, ніж було б вдома, хоч би як він не старався її доглянути. Може, це так і є. Але це не наш шлях. А який наш?
Тут багато питань, і не відмітаючи традиційних відповідей,.до яких я відношу першу частину Вашого оповідання, я все ж таки скажу, що, мабуть, на часі шукати нові підходи до цієї вічної проблеми.
Що ж стосується Коляна - тут Ви справжній новатор. Рішення, яке Ви підказали цьому своєму героєві, нестандартне, але, на мій погляд, єдине вірне. Він був дурнем три роки тому, коли вирішив, що можна купити жінку за гроші. Можливо, він був дурнем все своє життя. Але тепер він нарешті вчиняє правильно - звісно, для себе. Моральності в нього від почутого не додалося, на жінку й доньку йому начхати, хоча, певно, голими-босими їх не залишить. Але він второпав,що як він вже прогавив свій шанс кохати ійбути коханим, то нема чого й ловити. А, може, ще й задумається над своєю системою цінностей - переглянути своє життя ніколи не пізно.
Мабуть, непереконлива моя рецензія. Такі речі треба доводити не в диспуті, а художніми творами, де було б сказане те ж, але не так :).
Але за цю проблему мені, наприклад, страшно братися - надто болюча. Може, у Вас вистачить сміливості колись поглянути на неї й під дещо іншим, нетрадиційним, кутом.
З повагою, Галина М.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026540040969849 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати