Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51562
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

правдива історія й неправдиві штампи

(Рецензія на твір: Червоногарячі тюльпани, автор: Ілько Біленко-Шумахєр)

Шановний авторе, чимось ця оповідка, що вийшла з-під Вашого пера, мене зачепила. Навіть знаю чим - схожістю певних моментів з моїм життям, але то особисте, і я зараз не про це.
Мене зацікавило, що ж саме не так з вашою прозою (про вірші не кажу, я на тому знаюся ще гірше, ніж на прозі, то хай інші кажуть). Я переглянула інші ваші прозові тексти, що є на сайті. Маю визнати, що є значний прогрес. Викладена остання історія значно впевненіше і грамотніше, ніж попередні. Але про позитив не будемо. Він є, і він ще буде, це і так зрозуміло.
Скажу, що погано. Як на мене, це Ваша схильність до штампів.
Перший абзац. Ну чому, на Бога, як в німому чорно-білому кіні? Ваші герої - ще майже діти. Звідки їм того німого-чорного білого надивитися? Не кажучи вже про те, що це настільки залояжене порівняння, з кіно. Невже не можнга подшукати іншого?
Далі. Чому ваші герої гуляють "під ручку"? Під ручку гуляє, наприклад, пара глибоких пенсіонерів, що спосерігаю їх кожного ранку зі свого вікна. Закохані ж тримаються за руки, відчуваючи гарячі долоні одне одного, відчуваючи ласку кожного пальця. Знову штамп, та ще й невдалий.
Пара, якою милувалася вся школа - не вірю!!! Була сама колись половинкою такої пари. Мало що в спину не улюлюкали. Плітки брудні розповсюджували. Батьків до школи викликали. Пику хлопцеві товкли, аби не вдавав з себе Ромео, а був "попрощє", як усі. Думаю, що такий варіант більш життєвий та більш ймовірний. І він аніскільки не принижує закоханих. Тому Ви сміло могли писати, як є, а не йти шляхом найменшого опору.
Можна продовжувати ще й ще, але не стану.
Але найгірше за все - це червоногарячі тюльпани. Бачте, тюльпани - то дуже гарні квіти, але, так би мовити, квіти дуже обмежені в часі. Вони квітнуть десь пару тижнів. Ну місяць. А далі - ну, не знаю... Може, Ваш герой з маніакальною впертістю присвячував весь свій час тому, щоб відшукати по оранжереях саме ці квіти - в червні, липні, жовтні, грудні... Буває й таке. Але навряд чи це йому б вдалося.
І навряд чи батьки загиблої дівчинки стали б сентиментально хлюпати носом при здогадці, що це квіти від того хлопця, що був поруч з їхньої донькою в останню хвилину. Дивно, що батько, який збирався його налупити, так, що очі повилазять, за те тільки, що він йшов поруч з його дівчинкою, не намагався відкрутити йому голову за те. що він був поруч з нею в хвилину загибелі. Адже він міг вважати хлопця винним у загибелі доньки... Адже, вона, врешті-решт, задивилася на того, і не побачила фатальної автівки? А той не встиг вихопити її з-під коліс чи закрити собою? Хіба не так?
То ж не здивувалася б, якщо батьки потоптали б ті червоногарячі ( і що це за прикметник7 - вперше бачу!!! -наче назва попсової пісні) тюльпани ногами.
Отаке, шановний авторе. І водночас - історія, яка на жаль, може трапитися і трапляється в нашому трагічному світі. Ви правильно її обрали. Ви правильно її розклали на епізоди. Викиньте на смітник оті штампи. Не намагайтеся написати так, щоб було "схоже на справжнє оповідання". Напішить своїми, вперше знайденими, несподіваними словами. І буде добре. Ви людина здібна.
З повагою, Галина М.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042404890060425 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати