Згадали про жінок у передчутті трапези, пані Галино.
А через тиждень, може, природа "підлікує" їхні стосунки. Дружина Ілька нарешті забреде на кухню та приготує щось смачненьке.
А Зоя не "стругатиме" так голосно Маркіяна.
А там підуть діточки...
Бо як же жити на Папянці і не плодитися.
Щиро, Петро.
А я ще бачила, як вселялися в новий будинок... Уявіть собі серед пустелі, просто з сірого пісочку стирчать будинки багатоповерхові, біленькі, такі ж, як у нас будували за Союзу, хіба балкони та вікна трохи інші . Одне слово, прогрес. І раптом з автобуса вивалює ціла орава майбутніх мешканців будинку, люді освічені, інженери, працівники нового найсучаснішого промислового підприємства, і тягнуть з собою барана... Далі я не дивилася, але й в наступні дні не можна було не помітити плям крові жертовного барана, що нею щедро покропили новенькі стіни та двері будинку. Не знаю, чому від цього жити в ньому стало затишніше...
Краще вже, як наши люди - з'ли , та й по всьому. Ще й прийшли до такого душевного стану, що й про жінок своїх згадали...
Недаремно скінчив своє життя баранчик.
Галина Михайловська
У тій кулінарній книзі такі жахи...
Купують жертовного барана заздалегідь, щоб дешевше і годують по 2-3 місяці. У містах вечором виводять на прогулянку на мотузочках.Барана тоді можна побачити навіть у кабіні ліфта.
А приходить Ід аль Кабір, і не поцікавившись душевним станом, баранця ріжуть...на балконі висотки.
Знаю, що любите подорожувати, то знайдіть час і на Полтаву, Богдане.
Радий спілкуванню, Петро.
