Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Ви тут?

(Рецензія на твір: смс-ка (інсульт), автор: )

Розумієте, Агнешко, я вже мабуть дуже старий пеньок, бо мені важко сприймати Ваш стиль. Пишете трохи ніби недбало (навіть, можливо, й узагалі без допомоги пера й паперу, а так - по клаві-клаві - гуп! стук!), але, я би сказав, - елегантно - ну так як молодь нині вдягається: тіпа натягла шо перше під руку втрапило, а насправді цілісіньку ніченьку не спала - добирала.

Я не можу сказати, що Ви у вірші граєтесь. Не можна говорити, що Ви себе в них пробуєте - бо стиль уже є, вже сформувався. Ще Ви - природна. Ну це треба починати здалеку, з двох типів поетичної дійсності - шлях і світ. Так от у Вас - шлях. А, отже, ви йдете кудись, а не ходите колами по своїй давно знайомій ділянці. А відтак - форма завжди страждає.

У віршах Ви не трохи хизуєтесь. Приміром, нарочитими римами, як то "стид - обрид". Тіпа - дивіться яка я натуральна дєвочка, я не буду Вам нічо прилизувати, натомість у мене для вас гучна-бучна (ну стильна така, як рвана чолка) рима. Але хтозна, чи це недолік. Епатаж - не недолік, а особливість.

Наближеність до розмовної мови. Вона створює особливу ауру. Може, причетності віршів до дня саме сьогоднішнього, ну такі от ознаки часу. Щоб через триста літ Ваш читач зрозумів, коли саме це написано. На жаль, більшість не вміє прив*язуватись до часу, тримати час, тримати його як повітряного змія, і щоб він дзвенів і обертався до перехожих своєю помаранчевою посмішкою.

Подекуди трапляються дуже несмачні збіги приголосних. Але знову ж таки - можна списати на стиль. Себто ніби й не огріхи, а особливості, що виростають з внутрішнього закону Вашой поетики, я би сказав - пружної, але не гнучкої.

Але є й безумовні (так-так! О так! саме БЕЗУМОВНІ!) прориви. Оцей вірш, наприклад.

Парке повітря. Літо, спека,
Хмарин з дощами - ні гряди.
Течуть із сонячного глека
Вогнем розтоплені меди.
Маленька часточка парсека -
І ось дісталися сюди.
Дорога зовсім недалека,
Підстав немає для біди.

Це нам би горя не зазнати,
Як увірвуться ті канати,
Що регулюють рух Землі.

Творець відміряв точну відстань,
І Сонця глек - не зовсім пристань.
Планети теж не кораблі.

Тут нема чого додати. І якщо в подібні вірші виливається кількасотній розвиток укрліт, мені не соромно. Цей вірш водночас онтологічно вкорінений в українську традицію, і інтернаціональний. У ньому всі ознаки, що мають (безвідносно, за Оскаром Вайльдом) характеризувати твір мистецтва, і водночас він дуже Ваш (а тут уже й сила інерції, і екзитстенції всякі суто Ваші), загалом - це шедевр.

І насамкінець - намагайтеся тримати форму. Сонет у Вас вийшов пружний і красивий, а в багатьох інших віршах Ви пускаєтеся берега і Вас чорти несуть в очерет, а там не тільки рівних хвиль немає, а ще й нутро застояне і ледаче. Форма Вас дисциплінуватиме, Ви її потребуєте.

Ніби все.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026648998260498 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати