Здається, це натяжка. Справа в тому, що росіяни використовують наші "вірші" як зневажливу форму, звідси і всі комплекси на цю тему. Наголоси гуляють не тільки у однині-множині, але й у поезії взагалі. В одному вірші можна зустріти дівчИна-дівчинА-дІвчина, поруч, і ніхт не переймається і не вважає одну з форм зневажливою. А Чубай навмисне вживо поруч "кустарницькі", щоб не покладатися тільки на наголос, бо знав, що наголос - то пусте.
Щиро
Як я вже писав деяким ГАКівцям, наголоси в українських словах часто змінюються: подУшки - подушкИ, сорОчки - сорочкИ, дерЕва - деревА тощо.
Так уже склалося в літтрадиції, що віршІ - це з відтінком зневажливості. А вІрші - просто поетичні твори.
Ось для прикладу дві строфи Чубая:
Ми компромісимо. О як ми компромісимо!
Ми компромісні ззовні і в душі.
Сліпих ідей гливке болото місимо
І ліпимо кустарницькі вірші.
Його ж:
Чи буде спів міцніший сталі,
Такий, що всі негоди витрима?
Щоб вірші встояли, не впали,
Мов яблука, у ночі вітряні.
Дякую за пораду, за рекоменд і за улюблене Це дуже приємно. А жито русяве, слово честі - однак у народних піснях завжди співають "зеленеє жито женці жнуть", і нічого :)
А чому вірші не пляшуть? ПодушкИ, пампушкИ, столИ, віршІ
Щиро
