Даро, про такого читача можна лише мріяти. Щоб отак, не читав, а жив твором. Дякую і дуже.
Може, емоціями і справді перенасичена частина, та зваж, що для такого стану героїні є досить вагомі підстави. Бадьоритися вона може скільки хоче, та факт залишається фактом: двадцятирічному дівчиську вперше довелося вбити, до того ж розуміння, що її от-от почнуть використовувати ледь не всі оточуючі. А вона непогано бачить оті намагання. Я ще не писала? Дівчина - не така вже й погана студентка. Дечому її в університеті навчили. До того ж я попереджала, що Ада - не зразок для наслідування. І врешті, душі з "колекції" вона випустила цілком безкорисно. Ну, бажання довести, що вона "краща ніж" було, згодна. Але не кожен здатен на зовсім безкорисливий вчинок. А тими, хто має надзвичайні здібноствів, захоплюватися нема чого. :) Не головна думка твору, та все ж...
А батько Ади і Христинки (доньки Софії)... Хай йому, не кращий він за інших сірих, може, за декого й гірший, дітям життя покалічив і навіть не озирнувся. Хіба лише відчув колись, що йому завузько у рамках "сірого" життя і спробував вирватися. Може, я і не маю рації, та яукось він мене не дуже цікавить. Хоч дещо, потрібне для розвитку подій, ще уточню.
І ще, ти точно переконана, що темні, а інколи й світлі не ховаються?:) Хоч щодо маски на обличчі сірих має рацію.
А що, у містиці не повинно бути реалій і психологічних портретів? У тому, що мені подобаєтся приділяється увага і психології героїв. Чи я помиляюся? А щодо реалій. Думала, буде цікаво, якщо хтось вичитає у незвичайній історії подробиці поо життя рідного міста. прор гнітючий вплив таких аподробиць не замислювалася.
А сонця трохи повинно бути... Наприкінці.
Щиро,
Тала Владмирова
© анонім (212.111.202.—), 16-09-2009 |
