Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Та, що перевертає... уяву

(Рецензія на твір: та, що перевертає клепсидру, автор: Тетяна Дігай)

Я мав намір розмістити свою рецензію-емоцію окремо, а тепер, прочитавши таку чудову і професійну статтю-рецензію пані Т.Дігай, вирішив подати як доповнення до Вашого тексту, пані Тетяно.
Та, що перевертає... уяву
…уяву про віршування, бо (оцей сполучник «бо» – теж одна із «фішок» пані Ганни Осадко) кожен із віршів поетеси самобутній, оригінальний. Я не можу уявити віршів Галини без пунктуації, зазначу тільки, що в її поезіях зі збірки «Та, що перевертає пінгвінів» (Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2009. – 64 с. ) автор вжила близько 400 знаків тире. Я не полінувався їх перерахувати з двох причин: по-перше, я сам їх досить часто вживаю; по-друге – для поетеси цей знак на собі несе приблизно таке ж навантаження, як зупинка екскурсійного гіда: зупиніться, зверніть особливу увагу…
А звертати увагу в поетичній збірці є на що, хоча б… на назву. Оце вічне – кохання, чекання, терпіння, доброта, без якої світ стане біднішим. Це все є у визначальній для назви поезії, а навіяне воно розповідями поетесиної стрийні, котра побувала в Антарктиді. Розповіді стрийні, а ще – безмежна уява, витворили і назву, і оригінальні вірші.
І я заходжуюся їх, чорно-білих, як доля, перевертати…
Так пише поетеса. Оця чорно-біла життєва доля автором перевертається, переглядається, перебирається, препарується. Засоби? Чому б не використати міфи світового набутку. Ось – «Медея»… Вірш написаний в стилі вибухової стриманості, як порох у патроні – кулю-мету виштовхує вперед.
У прірві неба, де дракона паща,
Кудись лечу – проклята і пропаща,
Як кинута рукою Бога праща –
Медова кара.
Дівчинка.
Медея.
Куди летить героїня? По життєвих шляхах-дорогах?
Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща,
Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде.
А усе, що по тому – означено просто – «тощо».
А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».
А далі – як у житті: Любов, тиша, щастя, осінь, весна, літо…і «Ніжність». Вірш «Ніжність», можна сказати, «намальований» в стилі імпресіонізму. В ньому слова-мазки розміщені довільно, але вони підкорені основній меті – донести мажорний настрій-емоцію до читача.
Але наступила Ніч, і не просто Ніч, а «Ніч Небесної Риби». Тему дівчинки з чорним котом сама поетеса доповнює таким текстом (це її відгук на рецензію на сайті ГАКу):
«…і сиділа дівчинка у чужому саду, на старенькій лаві – пізно ввечері – і багаття палало біля її замерзлих ніг…І була вона сама. Зовсім сама. І було холодно їй самій. А тоді прийшов кіт безхатній – і ліг на її колінах. Околиця міста вкуталася димом… І вогонь димом сірим зникав у небі. А десь там, угорі – он-он там, бачите? – пливла Небесна Риба. Риба мовчала – риби вони, зазвичай, мовчазні істоти. Та й про що говорити? Що пояснювати? Коли потрібно пояснювати – то й пояснювати не треба, правда ж? Поряд з дівчинкою, на лаві, лежали дивні речі – якісь старі аркуші покреслені, малюнки, шматочок блакитної сукні, шпилька, засушені квіти, гілочка полину, і найголовніше – лист. Лист для кого? Для Бога? Нього? Для себе? Для Риби? Немає значення… То був химерний лист, їй-бо, химерний. У ньому дівчинка прощалася з минулим, відпускала його – так осінь – бо ж осінь! – відпускає птахів у вирій – ле-тіть… І запрошувала майбутнє (бо ж осінь!) – тепле, як найтепліше бабине літо. А ще – дякувала. Просто – дякувала. А потім воно все горіло, зникало у вогні – літера за літерою, епізод за епізодом, річ за річчю. І перетворювалося на дим.
- Чому все перетворюється на дим? – думала дівчинка, і молилася, і посміхалася у темряві.Бо – вона була не сама (кіт не рахується). Бо саме в цей час горіло ще кілька багать – і слова горіли, і жінки гріли руки над минулим і майбутнім… І вони були разом. І не потрібно було говорити. І лусочки Небесної Риби осипалися з неба (зорями? Словами невимовленими?).І переписувала дівчинка життя. І ставали слова попелом.
А Риба дивилася з неба – мовчала і посміхалася….»
…Поезія з присвятою «Дівчинка-серце» нагадує теж різнобарвну картину з цікавими деталями-образами. Про деталі-образи, про метафори, епітети і т.п. в збірці «Та, що перевертає пінгвінів» можна говорити довго, простіше – взяти і перечитати збірку.
В післямові до збірки письменник, журналіст, літературознавець Дмитро Стус пише:
«Поезія Ганни Осадко повертає віру (чи перевертає пінгвінів, це вже кому як подобається). ЇЇ погляд, немов перше проміння сонця, розриває обридлу за ніч монотонність темряви, провокуючи вхопитися за найпростіші й найсправжніші речі, які пробуджують і роблять усіх нас сильнішими».
І з цим не погодитися не можна.
Два слова про авторські ілюстрації - витончено-виважні, вони підкреслюють багатогранність таланту Ганни і доповнюють, ніби продовжують, поетичні тексти.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.044449090957642 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати