Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

То, звісно не Гласперленшпіль, але...

(Рецензія на твір: ., автор: Світлана Кедик)

... Ви зачепили і мою улюблену гру, панно Світлано. Дозвольте докинути 5 коп.? (: Цілісного зара не витягну, пробачте за пунктир.

- Тлумачники, так. Прінстонська N-циклопія розводить задовго, але чесно досить зразу ж у дужках: поезія ("роблення"), поет ("майстер").

- Розуміти, ні. Пан Композитор, сугубий теоретик і самоаналізатор, вкотре був переповідав власний життєво-творчий шлях, але помітив 2 корисні штучки (здається): 'Мене в музиці завжди цікавило тільки одне - як це робиться'. З наголосом на 'як'. І друге, осторонь - 'Про "творчість/доробок" можна вести тільки, коли автор вже помер'. Розглядаючи позичене: ми поки що жиємо та пишемо. А не "творимо". "Творці", най їм фіат люкс. "Креатив", креатура кретинів... (:

- Розуміти, знову ні. Я, на противагу ПеКа, ідійот (істота ірраціональна, бездумна, і - хочеться вірити - керована сліпими, а тому містичними, поштовхами), від чого зрідка потерпаю. Потерпаючи, беруся думати письмово, і письмово думаю, поки не починаю писати вірш. Коли ж уже почало писати вірш, думати вже нема коли й не хочеться, бо є більш важлива практична справа. Оскільки бажання "подумати" виникає після неписання, мо' то й не думки зовсім, а спроба "розкочегаритись"? То чи не варто одразу почати писати вірш, тим більше, що тоді менше страждань, і в результаті буде вірш. А вірш - (навіть невдалий, поганий, чесно скажімо, вірш) це завжди краще, ніж нема вірша.

- Автор кричить, так. Цей, як його, чорта... К'єркегор, о. Згадав-таки, К'єркегор. Так от, і каже, типу: "поет - се людина, яіій боляче. Вона волає, але горлянка в неї так складена від природи, що натомість виходить мелодійний спів." Що це значить, якщо подумати? Це якщо подумати, щось, певно, значить. Але думати не хочеться. Писати вірші хочеться, а думати ні. Якщо думати - в результаті вийде трактат. А якщо писати вірші, то й вийдуть вірші. Єдгар По надумав цікаву космологічну теорію і написав "Евріку", але це не вірші. Єдгар По надумав поетику, але заднім числом, аби втямити, що він таке вже написав, і - головне- як писати далі.

- Автор кричить, ні. Принаймні мені, ні. Коли бридко, то й вийде брид. Коли добре - то нащо писати, коли й так добре. Я не бачив поки опису стану, в якому пишеться добре - але ж такий є? Є стан, коли все щасливо виходить? Оце почуття - воно спільне? Коли словесний окріп кипить, і... важчає, як оливо?.. Критики про це ж не пишуть. Для всіх, чи це моя власна дуристика? Чим накликано цей стан, крім марудних роздумів? І це ж приємно, правда? Інакше навіщо?

- Автор кричить, так. Тоді це не 'літературшчіна'. Але це вже й не література. Це треба, щоб дійсно стало боляче, і бажано фізично. Самому нашукувати на свою голову такого життя нікому не побажаєш. І самовільно неможливо. Ну, звісно, ТГШ. Але ж не для того і не від того, аби написати "У бога за дверима лежала сокира..." Теоретично кажучи, справжні вірші пишуться тільки відчаєм на межі смерті. Все інше - підробка. Але хай їй грець, такій літературі.

- Розуміти, ні. Найбільше: якщо почуття гідне вірша, воно гідне ще одного (такого ж само) вірша. А два вірші - завжди краще, ніж один. Коли так добре пішло, тоді велике почуття ніяк ніколи не може увібгатися в один (два) куці тексти. Велике почуття варте циклу. Бажано, великого циклу, де б воно мерехтіло і мінилося, наче скельця в калейдоскопі. Аж поки візерунки не вичерпаються (якщо це можливо, скажімо, через власну обмеженість автора). А кілька циклів - це вже тема. "Нещасний той поет, хто немає власної теми", Аліксандєр Блокх.

- А тому, "великий скарб", так. Що не вірш - не(до)розгорнена тема, та ба, окрема поетична персона. Проблема навіть не в тому, в яку гру ми граємо, а як утримати стільки партій в одночасному сеансі...

- "Великий скарб", ні. Будь-яке почуття (здається) більше нас. А тому все - скарб. Питання, може бути, які ще почуття є в житті, але відсутні/не(до)виглиблені в (укр) поезії. Річ не в тому, щоб відчути, але щоб відчути інакше.

- "Чи можна буквально розуміти поезію?" Я не хочу її розуміти взагалі! Ніколи! Ніяк! Нізащо! Є тільки 15 форм безумовно правильних силогізмів, можна вважати, що поезія збудована на всіх 256 формах, незалежно від істини. Собаки - звірята, коти - звірята, отже собаки - це коти. І най критика плаче. (:

- Що таке поезія, ні. "Метрика-строфіка" Качуровського допомагає, а "Філософія мистецтва" ніяк, хай би її склали разом Георг Вільгельм Фрідріх і Гегель.

- Заворожуючий, так. Незрозумілий, і тим справжній. Якщо я раптом захочу розуміти, я візьму Фейерабенда. Заморочте мене красивими фразами. Бажано до істерики. Не схиляючи до почуттів, а взявши за горло. Бо коли впаде, знаєте, в казарму поет конати в самоті, вона стає неначе мармур у піднебесній висоті - і твір його бере під ноги і за престол і за хорал, і бачте, дивиться на всі дороги, мов закривавлений Ваал. Не тлумачте мені це.

Йой.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042886018753052 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати