Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Помилка повторена двічі (фантастична притча), автор: Валік)

Притча

Не журіться кажучи: що ми будемо їсти, чи: що будемо пити, або:у що ми зодягнемось?
Бож усього того погани шукають; але знає отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.
Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його, - а все це вам додається.
Не журіться про завтрашній день, - бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!
Євангелія від св. Матвія 6

Чи часто людина звертається до Біблії? Чи часто у повсякденному житті покладається лише на Бога? Чи не занадто мудрою наукою є наука Його? Є безліч запитань, та відповідей інколи нема. А інколи відповідь у самому запитанні. І нам лишається її знайти, зрозуміти, зрозуміти, насамперед, душею і серцем, а вже тоді розумом. Та на жаль, людині простіше зрозуміти матеріальні цінності ніж сприймати себе як носієм любові. Бо чи зміг би ти підста-
вити праву щоку, коли тобі вдарили ліву; чи зумів би ти любити свого найгіршого ворога; чи зумієш щиро помолитись без лицемірства... Адже саме цьому вчить нас Біблія. Та відкриваючи її якось наче провалюєшся в безодню – власних переконань, розуміння яко-
гось особистого, ти забираєш звідти те, що лише спроможний забрати. Й інколи прості, звичні слова стають величними, аж так, що незбагнеш їх суть. Помічаєш за собою – лукавиш. Перегортуючи листок за листком, розумієш, що читаєш одну притчу – притча про людство, що заблукало у світі елюзій.
Невже, наше життя то є елюзія, якесь відображення чогось, наче, живеш в дзеркальному світі. Твою постать відображено правильно, а відображення душі в кривих дзеркалах. І часом ніяк не збагнеш: у якому світі реальність. Й чогось через Біблію не проли-
вається світло, а падає тінь. Можливо тому, що треба звернутись не до книги, а перш за все до Бога, до Бога як книги. Бо де скарб твій, - там буде й серце твоє, а найвищі скарби на небі.

Людство, що заблукало у світі елюзій – це друга можлива назва для даного твору. Сни майбутнього і реалія минулого поєдналися у напрочуд наівному, простому в написанні творі. Але та простота ховає в собі глибокий зміст, не такий вже глибокий, коли вчитатись. Отже це твір, що спонукає до мислення. До мислення над правдами і неправдами, які дещо плутаються – переплітаються у життях головних героїв. У руках того дідуся є справжній вогонь, та у своєму просторі, яким автор наділив його, не вміє покищо ним користуватися, і тому він пече долоні, бо вогонь має бути у серці. Чому? Вічне питання людини – чому? Ось і автор розповідає про наше звичайне - чому? Розповідає синіми очима молодої дівчини – втілення чистоти, доброти...та за свої чесноти вона платить дорогу ціну – самотність.
Її роздуми над існуванням людського почуття, над людяністю спонукають задуматися і самому. Адже ми давно забули жити, жити і любити життя щирою любов’ю, жити один для одного, для навколишнього. Навколишнє, звичайно, оточує нас зовнішнім світом, можливо, саме зовнішність припідносить його нам, як чужий організм, та ми сприймаємо чужим не тільки його, але й один одного, забуваючи про цілісність. Саме це важливе питання автор піднімає у своєму творі. Фантастикою його не вбачаю, бо ми(люди) реально прокладаємо собі шлях до описаних подій. Хіба що подія твору надумана, а реальність непередбачувана. З великим задоволенням і жахом читала реально-фантастичну притчу. А притча полягає в тому – вони прозріють, але пізно буде. Саме тому, той старий дідусь(не дідусь) іде пророкувати, його очі сліпі, але набута мудрість вказує шлях. Ми не можемо бути мудрі, але можемо стати зрячими – інтрига, підзміст, що не залишає читача до самого кінця. Але маю сказати – твір не ідеальний, хоч і стимулює до певної ідиалізації того, чи іншого сприйняття. Частини твору дещо відокремлені одна від одної думкою автора, що губиться у самому творі, він легкий в читанні, але важкий у сприйнятті – одна думка збиває з пантелику іншу. Та чогось мені здається, що це такий задум автора – він дає читачеві час подумати, подумати і знову читати. Читати таке собі маленьке відображення історії лоюдства, яке захопилося власною величністю, фантастичною – ось, що насправді є фантастикою.
Та хіба такому жанру, як притча можна надати якийсь критерій, окрім того що розгледіти певну мораль?

Звісно це лише моя думка, думка, яка можливо, зовсім не відповідає думці іншого читача, чи навіть, міркуванням автора.

З повагою, Світлана

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.027138948440552 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати