Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Прокажене дзеркало

(Рецензія на твір: Легенда про синє скло, автор: Наталія Дев’ятко)

Чи знаєте ви, шановне панство, що таке шматочки недосяжного для вас небосхилу? Це, як пояснює нам Н Дев'ятко не що інше, як прозорі крила вільної людини.
Ось, наприклад: іде назустріч вам вільна людина. Тріпоче прозорими крилами. А ви, почувши оте: «дзззззз»….. оглядаєте її здивовано, що воно гуде? Бо ніяких крил вам не видко. Звисають замість них маленькі шматочки небосхилу. Протерли очі, здвигнули плечима, пробурмотіли подумки: «Що за маячня?», та й покрокували далі.
А ось зустріч у метро з такою людиною, може призвести до більш тяжких наслідків. Бо там шматочки недосяжного небосхилу будуть вже зовсім недоречні.
Зате (вибачайте, що так різко перескакую, це у «Легенда…» крутий віраж заложила) через синє скло сміливо можете дивитися у безхмарний день на безхмарний день. Навіть якщо ви потвора − автор гарантує: зображення ви свого не побачите, значить і лякатись нема чого. Автор, мабуть уже випробував свій винахід у дії і найближчим часом запатентує це синє скло, як «Прилад, для споглядання неба у безхмарний день».
Дивіться, нічого не переплутайте! Для хмарної днини, віщує моє серце, у автора у запасі є інше чарівне скельце.
Також авторка у своєму асортименті може запропонувати читачеві ручні, та грайливі, наче цуцики, дзеркальця. Вони невибагливі у використанні. Головне, не забувати протирати їх поверхню, та кожного дня зазирати у них, бо, якщо дзеркалом знехтувати, воно може здичавіти і не впізнати свого господаря.
Так, як це трапилось із одним чоловіком.
Глянув він у дзеркало, коли вже «обличчя вкрилося доріжками зморщок, руки тремтіли» а воно і не впізнало свого пана, − з розпукою у серці повідомляє нам авторка. Гарантійний строк вичерпано і термін придатності прострочений. Отакої!
Чоловік через те страшенно переймався і навіть забажав собі смерті − так вразило його невдячне дзеркало. А вмерти не міг через острах невідомо чого! Одне знав напевне: він повністю на цьому невідомому став зосереджений. Це невідоме поглинало всю уяву, яка тільки була у нього в наявності. Та уява мабуть за всі прожиті роки кудись випарувалась і пам'ять почала здавати, особливо зранку.
Просипається і дивується, хто я такий, що за цабе? Мучило воно його довгенько. Аж поки «невідомій силі» не набридли його постійні нарікання. Підхопила вона його за шкірку і запхала у храм. У храмі трапилась ще одна чудасія. Завжди такі балакучі лави були зовсім безмовні. Замість того, щоб пліткувати між собою, вони наприндились і випромінювали… час. Як це, запитаєте ви? Не можу вам пояснити. Доведеться це зробити Наталці Де у новій легенді під назвою « Лави, що випромінюють час»
Від такого дива ноги у чоловіка підломилися і він гепнувся на коліна. Тут і настигло його головна кульмінація розповіді:
«Сонце торкнулося сивого чола»… Тільки встигли зрадіти, що промінь падав на нього через чудове, Наталчиного виробництва синє скло вітража, тільки чоловік почув що ожили його мертві "захоплені блакитні очі", як промінь узяв і згас! Ох, ці жорстокі автори!
Що було далі − невідомо, але, щоб з вами такого не трапилось, (а наразі у першу чергу рекомендую це самій Н.Д.), треба не забувати частіше дивитися на себе у дзеркало і адекватно себе, любу, любого (потрібне − вставити) оцінювати.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.027734994888306 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати