Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Олексій Тимошенко: "але найголовніше не це.. найголовніше, що це є спілкування"

(Рецензія на твір: Звернення про нові сервіси на ГАКу, автор: Наталка Ліщинська)

Нижче наведено спілкування ГАКівських "метрів" про шляхи початківців у літературі.

Море
© Наталка Дев’ятко, 10-02-2008

Ви коли-небудь бачили Море? Ні, я не про малюнки і фотографії, і навіть не про ваш щорічний відпочинок на узбережжі. Розповідь піде про інше... Чи колись ви бачили Море так, як бачать його письменники?
Море пам'ятає всіх, хто звертався до нього. Пам'ятає усіх нас, бо кожен схилявся до нього хоч раз у далекому дитинстві.
Так, ми були дітьми, завзятими, наївними, і в тій наївності містився один з найкоштовніших скарбів, бо наївність дарує свободу переконань і почуттів, незалежність від думки старших, розумніших, пихатих своєю розумністю і досвідом.
Ми читали книжки, дозволяючи їм захопити нас і повести за собою. І книжки зачаровували читачів, приводячи до Моря, бо шлях туди будується з фантазій. Прокладається він для кожного свій лише один раз, тому пройшовши до кінця, більше ніколи тієї дороги не забудеш.
Море котило хвилі, величне, безкінечне, оманливе. Море вразило кожне серце людське. А чиє не вразило... То хіба може той, що красу навіть в дитинстві не приймає, людиною називатися?
І спантеличений читач, не довіряючи собі, занурював руки у воду, несвідомо намагаючись оволодіти могутністю морською, підкорити її велич. Та вода вислизала крізь пальці, хизуючись чистотою і мінливістю форми. Тоді, повернувшись додому, багато хто записав свої враження, перший вірш чи замальовку. Ще більше тих, що побоялися довіритися словам.
Море кличе тих, хто приходив до нього, кличе, доки ти владний його чути, доки маєш силу в нього вірити, доки головна мета не зводиться лише до купи грошей. Звичайні люди не повертаються до Моря, вони не потребують таємничого шурхоту його камінців, плескоту хвиль і солоних цілунків бризок. Письменники повертаються.
Вони схиляються перед Морем, вітаючись з водою, і Море вітається у відповідь, бо вже знає, хто до нього завітав. І письменник не може відвести здивованого погляду від рук, на яких замість солі залишилося сяйво. В світі людей цього сяйва не видно, та долоні завжди огортає тепло, щойно ти наближаєшся до Моря.
І коли майбутній письменник нарешті наважиться подивитися навколо, відчуваючи, як все у цьому світі змінюється, приймаючи тебе як гідного творити, він бачить корабель, що віддає швартови, а потім повільно зникає за виднокраєм.
Це корабель того автора, що привів тебе сюди. Але корабель не справжній, лише привид, лише спогад, бо автор щасливо повернувся з плавання, щоб ти зміг прочитати його книгу.
Це диво може налякати, викликати заздрість чи бажання мати ще кращий корабель, здійснювати власні подорожі. У кожного почуття свої. Та відтоді майбутній письменник часто вертається на узбережжя.
Іноді він просто сидить і споглядає за Морем, і приходить розуміння, що ця неосяжність ніколи не повторюється, а тільки люди повторюють за іншими, звинувачуючи у цьому начебто обмеженість водної площини. Хоча ще ніхто не діставався іншого берега.
Іноді він бачить людей, які соромно озираючись або зневажливо, не звертаючи ні на кого уваги, набирають воду і переливають у басейни, що притягли з собою. Створюють штучне море і граються у ньому в човники, радісні і трохи схиблені на споминах про свої справжні подорожі, час яких давно минув. І молодого письменника опановує жах, і він присягається, що ніколи не опуститься до такого. Та майже ніколи не дотримується клятви.
Іноді він спостерігає, як відпливають чужі кораблі, але надто рідко капітани беруть на борт зайвого пасажира. Потім ті кораблі з'являються знову, зазвичай понівечені штормом, з подраними вітрилами, а горді та знесилені капітани часто не втримуються на ногах, щойно сходять на землю, і довго не можуть прийти до тями і підвестися.
Шанувальники штучного моря погрожують і благають, намагаючись купити чи відібрати воду, яку сміливці набрали у відкритому Морі. Ці люди знають майже всіх капітанів, відчувається, що вони пов'язані як захопленістю та заздрістю, так і зневагою та ненавистю. А на тебе майже ніхто не зверне уваги. Майже всі вони хоч недовго були у відкритому Морі. А ти? У тебе навіть власного корабля нема.
Іноді ти занурюєш долоні у воду, навчаючись гратися словами. Навіть дуже-дуже гарно гратися, але в тих творах не буде душі, свіжості першотворення, бо твоєму хисту потрібні нові враження і простір. Йому набридло це узбережжя, чужі свята відчайдушності і горе обережності. Він тягне тебе на глибину, далеко-далеко, де ще ніхто не був...
Іноді молодий письменник знаходить уламки чужих кораблів, поїдених іржею і цвіллю, майже потерть, а не дерево - забутих, покинутих, зраджених кораблів, та потрощені болем уламки красенів, котрі не витримали урагану.
Багато хто так і не побудує свого корабля. Не вистачить терпіння для вітрил, рішучості, віри в себе, сміливості, щоб ті вітрила вітром наповнити, влади над компасом і навігаційними приладами, майстерності, що скріпить дошки бортів, волі, яка піде на каркас, фантазії, що створить команду з героїв іще ненаписаного твору.
Та ще безліч чого треба, щоб побудувати свій корабель. Хоча були сміливці, які відправлялися у подорож на крихітних суденцях, власноруч вичерпуючи воду. І деякі щасливці навіть поверталися з перемогою і славою. А були і ті, що надто старанно і довго проектували і перевіряли свій корабель, і так ніколи й не закінчували працю або боялися відійти далеко від берега, полонені обережністю і шануванням авторитетів.
А кожна справжня подорож - це втілення небезпеки. Море підступне, воно заманює спокоєм і привітністю, та щойно з поля зору зникне примарне узбережжя, безмежний простір виявляє свою владу.
І тоді треба Море слухати, бо це його історії ти переповідаєш людям, тому так потрібна тиша, яку зневажають сучасні витвори техніки. Море ніколи не мовить до них, бо ненавидить, і безсумнівно одурить і потопить. Це справа честі. І треба з Морем сперечатися, бо лише так можна залишитися живим і стати гідним цієї безмежної безодні, що обдаровує і штормами, і штилем.
Там, на глибині, у кожного свій шлях і свої спокуси, і свої випробування. Зазвичай у це не втаємничують навіть найближчих людей, бо Море помститься. І ті, хто ділиться таким досвідом, дуже рідко подорожують знову, привчаючись до забавок у човники.
Та одне я можу сказати, що, незважаючи на небезпеку, знаходитися на глибині - велике щастя, якого потребуєш більше за щось інше, і той світ, який ти створюєш, завжди ближчий і кращий за світ людський, навіть якщо барви його тільки темні.
Капітан, зазвичай самотній, вищий за всіх людей і могутніший, і велика спокуса скористатися словом, щоб знищити ворога, причарувати того, хто не відповідає взаємністю, підкорити цілий народ або світ. В Морі це можливо, та ціна для кожного своя, і лише до зла призведуть такі бажання.
Я вже відчувала, як дихає Море під моїм кораблем, я запливала далеко, іноді сумніваючись, що знайду шлях додому. Та я знову опинюсь на глибині, навіть ще далі від берега, так далеко, наскільки вистачить сміливості.
Спусти на воду свій корабель, молодий письменнику!
Залишилося так мало капітанів, і на березі стоять великі черги за привезеною свіжою, не замуленою, живою водою, та без ліку тих, хто безглуздо грається словами. І це, насправді не головне вміння, підмінило душу письменництва, знищує його чарівну силу, бо слово, сказане на березі, не має влади.
Я чекаю на тебе там, на глибині.
Не бійся, вір, у тебе все обов'язково вийде.
А якщо ти потрапиш у біду, поклич, молоді капітани прийдуть тобі на допомогу.

Цунамі насувається :)
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© Хижий Птах, 10-02-2008

Точніше, я хотіла сказати, що Весна прийшла. А навесні не лише скресає крига, що досить актуально для сердець, зачерствілих від бездушних ігор і сексуальних словозбочень; але і приходить повінь, що зносить по собі все, як погане, так і нейтральне, щоб відродилося прадавнє і народилося нове, живе, повне натхнення і сили.

Ми різні. Різні ментально і навіть підсвідомо. І про це я також цього разу говоритиму.
"Сучукрліт" з коренем "суч" принципово відрізняється від "Сучасної української літератури". Не можна бути "Сучукр" і творити літературу, бо врешті-решт вийде все одно щось схоже на "суч", на жаль.
Й іноді те, що вважається модним, може виявитись хворобою. На щастя, це зараз все частіше усвідомлюють.

Я не з’являлася тут майже 8 місяців, але це не означає, що мене тут не було. :)

Тут залишилося багато моїх "щирих" друзів і "добрих" порадників. Але до них мені тепер уже байдуже, бо автори на ГАКу теж є, хоч їх нечасто згадують, як і коментують.

То ж я вітаюся в першу чергу з Авторами, а не з "товариською компанією" гравців в літературу.

Це не зовсім рецензія. Я це гарно розумію.
Це звернення, заклик чи попередження – кожен обере те, на що відгукнеться його серце.

Наталка

З.І. І не могла ж я не привітатися з моїм любим ГАКом. ;)))

--------------------------------
Наталко, а кілька аккаунтів потрібні для того, що саму себе коментувати? :)
© анонім, 10-02-2008
--------------------------------
Patetychna sonata i Sonjachni klarnety z kyrpychynoju Tychyny!
Tsunami pafosu znosyt' vse na svojim shljaxu.
Dajosh Spilka Pisateliv netlenko Natalko 9ko pro More
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
А скільки совісті треба, щоб безіменно "тявкнути з кущів"? :)))))
© анонім, 10-02-2008
--------------------------------
То я зрозумів правильно - Наталка -це хижий птах? Що ж у світі робиться...
О.Т.
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------

Хотілося б довідатися
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© М.Гоголь, 11-02-2008

Перед тим, як рецензувати хочу спитати: Чи цей текст авторка вважає гідним пера "справжнього автора", а не "гравця в літературу"? Відповідно скоригую рівень своїх вимог. Бо одна справа - рецензувати твір початківця, інша - людини з амбіціями. Чекаю на відповідь.

--------------------------------
Пане М.ГОГОЛЬ.

Хотiлось би довiдатися, Ви виступаєте вiд свого iменi, вiд iменi сайтiвської тусiвки, вiд iменi адмiнiстрацiї сайту, чи вiд iменi його засновникiв?

Бо одна справа - розмовляти з початківцем, інша - людиною, вiдповiдаючою за полiтику сайта. Чекаю на відповідь.

Майже всi Вашi "рецензiї" на твори авторiв ГАКу я прочитав.

З повагою,
Кат, читач
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Після появи Н.Д. на сайті з нетерпінням чекалося і на її щирих "клакерів" себто "групу підтримки". Бачу, що й вони не забарилися. З поверненням!
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Це був Gljadach.
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Пане, М.Гоголь. Я від своїх слів не відступаю.
Я знаю дійсну цінність цього твору, бо його вже прочитало більше трьох сотень людей (це ті, хто свою думку висловив), і щодо його чеснот і вад теж обізнана.

І Вам не здається, що подібне запитання є принизливим?

Подивимось, ЩО Ви скажете і ЯК (позитив чи негатив в даному випадку ролі не грає, пишіть від серця і від розуму).

Н.Д.

З.І. А на запитання першого коментатора раджу відповісти: це додасть Вашому відгуку більшої ваги.

З.І.І. Що ж до "групи підтримки" – все, що я хочу сказати, я можу сказати і сама, про те відомо. Звинувачення безпідставні. Чи пан глядач міряє по собі?

© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Шановний Кат!
Ця наша розмова - продовження іншої, тому, власне, я і задав запитання авторці. Я відступаю від свого імені. За політику сайту я не відповідаю, але маю достатньо авторитету, щоб до моєї думки дослухалися.
Але я не зовсім розумію, чому ви це питаєте. Якщо Кат - не псевдо авторки, то я, власне, не розумію, до чого тут ви. Ми з вами не спілкувалися і вам я жодного запитання не задава. Втім - наскільки зміг, відповів.
Щиро
М.Гоголь
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Наталочко, ні в якому разі не хотів вас принижувати. Якщо так вийшло - пробачте. Я запитав про вашу оцінку власного твору - це спровоковано категоричністю ваших оцінок творів колег. Людина, що є настільки вимогливою і суворою до товаришів по перу, повинна мати для цього дуже великі підстави. Підстави можуть бути, наприклад у творчіх висотах, яких досягнула авторка (тут треба зауважити, що зазвичай люди, що досягли великих творчих висот, не є занадто категоричними до колег, але то таке) Тому, власне, я і запитав - якщо цей твір, що називається "з раннього" - я буду виставляти одні вимоги, якщо це - вершина, з якої ви усіх критикуєте - тоді інші. От і все.
Так що пішов читати.
М.Гоголь
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
За формою твору,за якістю мови Ви забули, що справжній твір має щось в душі чіпляти. А після Вашого тільки лекції з філології згадуються. НЕ рекомендую. Ганна
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Щось ви усі ліпите, як діти сніжних цепелінів. І не соромно? Ви ж для чогось в світі живете? Колючки.
© Біруля Олександр Вікторович, 11-02-2008
--------------------------------
Панове "Колючки"!
1. Діти "ліплять сніжних цепелинів", бо відчувають Внутрішній Поклик безмежного Моря Снігів і не мають істотності Невимовного Гріху в своїх солодких Душах Дитячих.
2. "Сором" низходить від первісного Гріхопадіння Великої Грішниці Парасфімони, яка несе Людяному Людству бризки почорнілого Моря Розпуки й Ресентиментного Блювотиння.
3. Усі, хто живуть - їх буде розтріляно Великим Кулементом НСПУ.
4. Анімь!
Отець Магарич Макарович
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
"Втім - наскільки зміг, відповів."

Дуже дякую, пане М.ГОГОЛЬ, за вичерпнi вiдповiдi.
Тут, та в iнших гiлках. :)

З повагою,
Кат, читач
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------

Про молодих капітанів
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© М.Гоголь, 11-02-2008

Одразу зізнаюся - не люблю есеїв. Не люблю безсюжетної прози. Тому не буду торкатися композиції і тому подібного - тут я не можу бути об'єктивним. Звертають на себе увагу дві особливості тексту - по-перше, він звернений до письменників, тобто молодих письменників і цим одразу завужує потенційну аудиторію. Крім того ви дивитеся на молодих письменників як покровитель, не знаю, чи маєте на те підстави. Друга особливість - ви пишете про море і кораблі, але, на жаль, це для вас абстракція. Звідси і "молоді капітани" які нагадали мені радянську пісню "молодиє капітани повєдут наш караван". Якщо вас і справді цікавить море та кораблі, почитайте Антона Санченка, він про море знає багато, якщо не все. Можливо, через те, що основні явища, на які ви спираєтеся, для вас є абстрактними, весь текст теж вийшов абстрактним. Така собі абстрактна агітація абстрактних молодих письменників. Невеличка блоха, яку я впіймав - "замулена вода". Вода не буває замуленою, замуленою буває криниця, джерело, тобто те, що може вкрити намул. А вода буває тухлою. І друга блоха - "я чекаю тебе там, на глибині". Якщо ви не русалка і не підводний човен, ви не можете чекати на глибині. І раніше ви пишете "знаходитися на глибині", "опинюсь на глибині" - це підводний човен може опинитися на глибині, а не звичайний корабель. Ви можете чекати у відкритому морі, є ще красиве словосполучення "на рейді".
Олексій Толстой казав у "Ходінні по муках" приблизно так - для того, щоб слово вживати, треба спочатку його прожувати, з'їсти, перетравити, до вітру ним сходити (пробачте, так у класика), а тоді вже вживати. Те саме стосується образів. Коли ви пишете про вітрила, я розумію, що ви уяви не маєте, що воно таке насправді. "Не вірю", як казав Станіславський.
Не пишіть для письменників. Не пишіть про письменників. Це, як твердять старожили Спілки, ознака творчого кінця. Коли письменник втрачає зв'язок з реальним життям і пише романи "з життя письменників" - це вирок. Ну і не пишіть про те, чого не знаєте - це одразу помітно. Якщо я сказав щось не так - пробачте. Я завжди намагаюся бути корисним автору, тому вказую на вади.
Щиро ваш.

--------------------------------
Дякую за аргументовану і щиру думку.

Я сама не люблю безсюжетної прози, тому безсюжетних творів у мене майже нема. :) Просто безсюжетна проза коротша (специфіка ГАКу).

Різниця сприйняття помітна одразу, але вона не приховується, не підміняється іншими почуттями, за що велика подяка. Це надзвичайно корисно.

Молоді письменники, до яких (хоча і не лише) звертається твір, сприймають його по-різному: від повного неприйняття до повного прийняття.

Твір абстрактний, це правда, він таким і замислювався. Це метафора довжиною у цілий текст. І Ви розумієте ж, що Море там не зовсім море (як зазначалося на початку), а дещо інше, назване Морем. ;)

Чи є там покровительські інтонації? Без сумніву. Як ЗАХИСНИКА, але "на березі", бо "на глибині, у кожного свій шлях і свої спокуси, і свої випробування". Молодий письменник у Морі сам, і ніхто йому не допоможе, коли він ТАМ. Тільки він і Море, тоді і вирішується, хто чого гідний там бути, а хто назавжди повертається.

Так, я там була, і ці відчуття знаю. На рівні відчуттів люди відгукуються, бо втілення їхні однакові для всіх, як і емоції. Це своєрідний ключ на відгук, змальований метафорою.

Санченка я читала. У нього забагато термінології. Не для цього випадку. Тут головне не це.
А стосовно незнання, чим є вітрила. :))) Ну, то Ви не зовсім не праві, хоча в плавання на багато місяців, як це було в минулі віки, я навряд би пішла.

За бліх дякую.
Щодо "замуленої води". Замуленим можна бути не лише мулом, але і піском, водоростями (так подає словник), просто словосполучення "замулене джерело", "замулена криниця" є усталеними. Вода може бути замуленою в заливі, коли нанесе водоростей (бачила на власні очі :). Емоційне навантаження (не при описі, до речі) слово передає. "Тухла" вода – це вже незворотній стан, "замулена" – можна ще щось змінити, тобто емоційні значення різні. Але у цьому випадку можна ще подумати.
Щодо "на глибині". То Ви пишете про У глибині, тобто внизу, під водою, НА позначає просторову характеристику. Що ж до запропонованих "у відкритому морі", то точно не підходить, оскільки море, куди прагне молодий, "не відкрите", "там ще ніхто не був" – значення плутаються; чи "на рейді" – гарно, але чітка прив’язка до відомого об’єкту, що зазвичай знаходиться на березі, тому теж не підходить, плюс непотрібна войовнича тональність.
Але за моменти дякую цілком серйозно. Це черговий раз дає можливість повернутися до свого тексту.

"Не пишіть для письменників. Не пишіть про письменників. Це, як твердять старожили Спілки, ознака творчого кінця".
Тоді Санченка і Бережного мені на тому шляху до "творчого кінця" не наздогнати. :)))))
А якщо без жартів, то я дуже рідко пишу про письменників і тим паче ДЛЯ письменників. Тому письменники тут мої твори так рідко і читають. :)

Дякую за відгук!

З повагою,
Наталка
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Твір непоганий, не треба так просто критикувати непогану річ. Це якось не файно. І вас Наталко теж стосується. В даному випадку справа в неприязні і в різниці сприйняття рецензента, яку помітила авторка. На мою скромну думку.
© Біруля Олександр Вікторович, 11-02-2008
--------------------------------
Шановна п. Наталко,
При чому тут Санченко і Бережний? Санченко пише про море, бо багато років був моряком. А Бережний, здається, взагалі про море не писав. І до того ж, вони, на відміну від Вас, не "членькині Національної Спілки письменників України" і не мають жодного авторитету поза межами цього ганебного гаківського болітця.
Ви ж, п. Наталко, на відміну від них, не якась там інтернетна аматорка-графоманка, а дуже відома творча особа, молода й прогресивна письменниця загальнонаціонального рівня, яка має великий авторитет серед молодих письменників і поважних видавців не тільки України, але й далеко за межами нашої держави, приміром у братній нам Росії.
З повагою,
Василь К.,
молодий письменник і Ваш поціновувач
© анонім, 11-02-2008
--------------------------------
Болітце з Гаку зробила Наталка.
О.Т.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------

Хижий Птах
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© море чи Море? Завжди є вибір, 13-02-2008

"Слово "романтик" серед моряків вважається лайкою".
Антон Санченко, експерт ГАКу

За останні кілька днів на ГАКу з’явилося два твори: "Море" Наталії Дев’ятко, до якого і приєднана ця рецензія, і "П’ятнадцятилітні капітани" Антона Санченка (http://gak.com.ua/creatives/1/8217)
І перш ніж читати цю рецензію, раджу прочитати обидва твори у тому порядку, як вони були опубліковані.
Не будемо заглиблюватися у композиційну структуру цих двох творів, зупинившись на найцікавішому – що обоє авторів хотіли сказати читачеві, тобто молодому автору, до якого звертаються.
І хоча твір "Море" написаний абстрактно, а твір "П’ятнадцятилітні капітани" наближено до реалізму, обидва ці твори метафоричні і є МАНІФЕСТАМИ, написаними людьми з дуже різними світоглядними. Відмінні шляхи пропонують ці двоє авторів.

Головна метафора для обох творів спільна: Море – це творчість. Але вже у розумінні цієї творчості і починаються відмінності.

У творі "Море" молода людина, яка ще не усвідомила себе письменником, приходить на берег моря і, скільки вистачає погляду, бачить простір. Бо Море безмежне, нічим не заплямоване і ніким не підкорене. Це прадавнє Море, таке, яким бачили його впродовж багатьох тисячоліть наші пращури, бо звертаючись до творчості, людина звертається до своєї підсвідомості. Море і є підсвідомістю і колективним несвідомим, звідки приходить вся творчість.
А берег – це свідомість. Не відправитись у плавання без усвідомлення, і повернення у реальний світ теж свідоме, але чи можна творити без підтримки підсвідомості і його прадавньої енергії? Ні.
У творі "П’ятнадцятилітні капітани" берег упорядкований. Там можна побачити пірси, які далеко виходять в море, доки, вантажні крани, портові споруди та іншу інфраструктуру. Море тут підкорене людській свідомості настільки, наскільки може бути підкорені творчість і несвідоме. Що ж це за інфраструктура, без якої не може обійтися автор "П’ятнадцятилітніх капітанів", бо, на його думку, "пароплави виходять в море не від пляжу, а від пірсу"?
Але дійсно, інфраструктура потрібна, якщо мова іде про пароплави, а не про ВІТРИЛЬНИКИ.
Вітрильник підходить до берега, і тоді за тим капітаном, що чекає на повернення свого корабля, відправляється шлюпка. Це природно.
На пароплаві чи іншому сучасному кораблі шлюпки зазвичай тільки рятувальні.

Автор "Моря" попереджає, що "треба Море слухати, бо це його історії ти переповідаєш людям, тому так потрібна тиша, яку зневажають сучасні витвори техніки. Море ніколи не мовить до них, бо ненавидить, і безсумнівно одурить і потопить. Це справа честі".
Вітрильник зроблено з дерева, що раніше було дзвінкоголосим корабельним лісом, який виріс з землі і напилося її прадавньої сили. Вітрила наповнює вітер, що єднає вітрильник зі світом, дає йому можливість зі світом говорити і світ слухати, бути частиною світу і не вступати в конфлікт з підсвідомістю.
Сучасний корабель металевий. Сам метал також був народжений у землі, але його переплавили, його змусили ЗМІНИТИСЯ не лише зовні, а навіть на рівні структури.
Сучасні кораблі зневажають вітер, їм байдуже до світу і його мови, бо у сучасного корабля є ДВИГУН, і часто не один. Так свідомість втручається у підсвідомість, нав’язуючи їй свої правила. Кому б це сподобалось? І підсвідомість, сама творчість, часто мститься тим, хто її зневажає.

У творі "Море" молодий письменник, що усвідомив себе, є КАПІТАНОМ. Капітаном не за призначенням, а за народження, бо капітаном теж треба народитися, як і творчою людиною, - це особливий хист керувати людьми.
Тільки ці якості треба в собі розвинути, перевірити випробовуваннями. А хіба може капітан довести, що він капітан, знаходячись на березі? Для цього потрібне Море, тобто творчість.
У творі "П’ятнадцятилітні капітани" каптанами не народжуються, ними назначаються, назначаються існуючою владою. Хто в цьому випадку є "владою", зрозуміло.
А до того молодий має СЛУЖИТИ десятки років, пишатися не власним Я, а стрічкою з написом на безкозирці, бо без неї його нікуди не пустять, тобто приналежністю до якоїсь тусовки, до спільного судна (зауважте, судна, а не корабля, бо бойових суден не буває), яке "робить людей майже родичами". Таким спільним кораблем, точніше судном, є, на думку автора, ГАК.

Але чи можна творити у товариській компанії?
Автор "Моря" відповідає на це запитання однозначно – ні. Відправляючись у мандрівку підсвідомістю і колективним несвідомим, пишучи не з примусу, а з натхнення, автор ЗАВЖДИ залишається наодинці зі своєю підсвідомістю і творчістю. Чужі очі зайві.
Для автора "П’ятнадцятилітніх капітанів" творити можна тільки разом. Творчості як індивідуального процесу не існує, бо творчість має бути скерована. Для цього й існує інфраструктура на березі, щоб корабель не відправлявся в плавання за власною метою, а відходив лише від конкретного пірсу, так само невільний і повертатися у ту бухту, яку вважає найбільш підходящою для стоянки.
Пірсом у цьому випадку є задані тема, ідея, композиція, ФОРМАТ твору. А всім відомо, що форматні твори - це жуйка. Не можна творити з примусу чи по вказівці. До цього швидко звикаєш, втрачаючи себе.
Звідти і походять обов’язкові рейди, про які пише автор "П’ятнадцятилітніх капітанів". Сучасні кораблі мандрують лише у відкритих водах, перетворюючи і перетравлюючи те, що було створене і сказане до них. Задаючись метою, автор заздалегідь знає, що отримає наприкінці і що скаже, цікавий лише технічний процес, з підсвідомістю і творчістю не пов’язаний. Насправді такі подорожі – це підміна творчості, в таких творах немає енергетики несвідомого та авторського я, є лише ідея і мета.
У творі "Море" все це відбувається зовсім інакше, бо капітани, що наважилися відійти від берега, прагнуть у НЕВІДКРИТЕ море, де ще ніхто не був. Саме тому вони оригінальні, як за формою, так і за змістом, несвідоме благословляє їх на творчість, якщо вони гідні цього.
Заслужити ж це благословення від підсвідомості непросто, і воно не дається один раз і назавжди, звоювати це благословення треба кожного разу, коли відправляєшся у подорож до невідомих берегів. Від автора залежить тільки те, наскільки майстерно він перекаже ту історію, що переповіло йому Море, підсвідоме і колективне несвідоме.

З подорожей капітани з твору "Море" привозять воду. Здавалося б, нащо на березі вода? І морську воду ж не можна пити. Але все не так просто. Капітани привозять ЖИВУ воду нових ідей, тем, творів. Читаючи їхні твори, читач напивається живої води життя, натхнення і творчості, і сам прагне творити, не обов’язково літературу, жити повним, яскравим життям.
У творі "П’ятнадцятилітні капітани" воду беруть з берега. Для реалізму це природно. Але не для метафори. Беручі воду з берега, зі свідомості, автори намагаються таким чином відгородитися від підсвідомості, яке використовують лише для досягнення поставленої мети, не торкатися підсвідомого ні за яких обставин.
Для них важливий вантаж – МАТЕРІАЛЬНЕ. І це зрозуміло, бо підсвідоме може і прагне знищити все, що йому не любе, і всіх, хто його зневажає, відібравши іноді творчість, а іноді навіть розум і бажання жити. Воно владно зробити це, тому жива вода, як і все привезене з підсвідомого, потойбічного світу, має владу і оживляти, і вбивати.

Ніколи не замислювалися, чому твори початківців щиріші і їх часто цікавіше читати, ніж твори того самого автора, але вже в зрілому віці? Чому так багато талановитої молоді, але так мало цікавих "дорослих" письменників?
Втрачається щось, що є у молодого, і чого часто немає у старших. Це БАЧЕННЯ.
У намаганні вдосконалити форму свого твору і нав’язати часто позичені ідеї, які здаються актуальними, модними, будуть продаватися, автор перестає чути світ. Йому мало вітру, йому хочеться керувати вітром або зневажати його рух, для того і вигадали двигуни. Море такої поведінки не терпітиме, і набуваючи майстерності, такі письменники втрачають натхнення. Все частіше їм немає про що писати, і вони починають гратися словами. А опісля приходить страх перед безмежністю моря і заздрістю до неї та до тих, хто БАЧЕННЯ ще не втратив.
Можна навчити "дійти на тренуванні до поворотного буя і повернутися до причалу, навчитися боротися з вітром і хвилею і використовувати їх силу для руху вперед", як пише автор "П’ятнадцятилітніх капітанів" (це технічні моменти), але світ слухати ніхто не навчить.
На думку автора "Моря", вміння слухати світ притаманне людині від народження, і втрачається під впливом зовнішніх обставин. Чим стійкіша людина, чим міцніший у неї внутрішній стрижень, якщо вона дійсно капітан від народження, тим менший цей вплив. А техніці можна вчитися і в Морі, і там треба вчитися дуже швидко, під час штормів, бо від того без перебільшення залежать життя капітана і його команди. Недооцінювати підсвідоме надто небезпечно.

У творі "Море" кожний капітан будує свій корабель сам, завдяки своїй внутрішній силі, уяві, натхненню. Це чарівний корабель, неповторний, живий, який неможливо відібрати, лише втратити. І визнає він тільки одного єдиного капітана – того, хто створив його.
Але може бути інакше: "Багато хто так і не побудує свого корабля. Не вистачить терпіння для вітрил, рішучості, віри в себе, сміливості, щоб ті вітрила вітром наповнити, влади над компасом і навігаційними приладами, майстерності, що скріпить дошки бортів, волі, яка піде на каркас, фантазії, що створить команду з героїв іще ненаписаного твору" (з твору "Море").
Для тих, хто не здатний побудувати власний корабель, і потрібні вже створені кораблі, ієрархія, служіння молодих "матросів" "годкам", старшим, "дідам". У творі автора "П’ятнадцятилітніх капітанів" корабель не будують. Кораблі вже є, їх створила існуюча влада, яка і дає завдання, визначає теми і нагороджує за успішне виконання. Тільки капітани на цих кораблях змінюються, бо їх призначають.

Неволя і свобода.
Неволя ієрархії у творі автора "П’ятнадцятилітніх капітанів". Бо спочатку принижують тебе, ти служиш, вихоплюючи крихти, що падають з чужого столу у вигляді випадкових публікацій і схвалення докерів і адміністрації порту. А тоді досягаєш певного технічного рівня, навчаєшся затулятися від підсвідомого і писати тільки те, що вирішиш сам, а не те, що підкажуть сновидіння чи колективне несвідоме. Пишеш для матеріального, для вантажу і заради нього, а не для свого народу, що говорить з тобою через несвідоме, не для кожної людини. І в тому випадку дійсно жива вода непотрібна, бо тоді вже повертаєш знущання ти, принижуючи молодших.
У творі "Море" інакше. Там немає приниження, а є свобода морського простору. Капітану, якого визнало гідним своєї безмежності Море, хоча б під час одного плавання, не потрібні слуги, бо у нього є власна команда – команда з героїв ще ненаписаного твору. Ці герої живі, вони особистості, це вони прислали шлюпку за своїм капітаном, що в цей час був на березі, це вони разом із своїм ватажком долатимуть перешкоди і перемагатимуть шторми.
Ви запитаєте, як це можливо? Твір же ще не написаний!
Але в тому-то і справа. У підсвідомості, з якої приходять такі твори, вони існують повністю ще до того, як людина сідає писати. Це складні твори і неповторні, а герої їхні настільки живі, що можуть не підкорюватися своєму автору. І ті, хто бував в Морі, хоча б недалеко, знають ці відчуття.
Немає вірнішої команди, ніж команда власних героїв. Хоча кораблі різних капітанів можуть збиратися в ескадру, щоб знищити ворога, який посягає на свободу Моря і творчості, отруює живу воду. Для того не треба людей знати чи домовлятися з ними, бо капітани, яких благословило Море, самі відчувають, коли з’являється той безіменний ворог.
Ці капітани об’єднані не на рівні ідей чи гасел, а на рівні колективного несвідомого і в реальності можуть жити за тисячі кілометрів один від одного і ніколи не побачитись, але зазираючи у книжки одне одного чи дивлячись фільми, вистави, слухаючи пісні, обов’язково відчуваєш, коли вони створені твоїм союзником. Як і ворогом, до речі.
Війни ці і раніше були криваві...

За своєю суттю команда сучасного корабля, у яку пропонує збиратися автор "П’ятнадцятилітніх капітанів", має чітку ієрархію і є повністю керованою. Вона нагадує команду імперського корабля, в якому Статут вищий навіть за совість І якщо нижчий за званням не виконував наказ старшого за званням, то ставав бунтівником, навіть якщо той наказ був неправдивим і негідним. А за непокору на імперських кораблях була одна кара – смерть.
Часи змінилися, але по суті прагнення створювачів такої ієрархії залишилися тими самими, хоч не владні вони тепер над чужим життям настільки, наскільки владні були історичні імперські капітани. Цікаво, що саме в імперському флоті було вигадані майже всі найжорстокіші і найпринизливіші покарання і страти - це історичні факти.
У творі "Море" ієрархії на кораблі нема, але нема і анархії. По-суті, це піратський корабель, де обраний капітан кращий серед рівних йому. З ним можна сперечатися, йому можна не підкорятися, що і роблять герої творів. І влади у нього стільки, скільки він зміг здобути не силою рук, а силою власної душі і самоусвідомлення. Чим краще усвідомлюєш себе, тим більше підсвідоме слухає голос того, хто творить новий твір, бо вітер скориться лише тому, хто не сумніватиметься в собі.

В Україні піратів не було, але майже в той самий час, коли формувалися піратські братства по всьому світу, тут будували січі. Структура відносин у козацькій спільноті у багато чому співпадає з тою самою структурою у піратському братстві.

І тому, переводячи все сказане на наші національні реалії, кожному автору доведеться визначатися, ким він бажає бути: КОЗАЦЬКИМ ВАТАЖКОМ, отаманом, чи ІМПЕРСЬКИМ СОЛДАТОМ, який очікує на підвищення в ранзі.
Вибір цей чекає кожного, і буде він не публічним, промовленим у тиші, на березі Моря, а, можливо, і так далеко, що берега не розгледіти.
Тільки тепер вибір цей буде свідомим.

Творчої наснаги, сміливості, зухвалості і попутного вітру!
До зустрічі в Морі, на сторінках нових книг і у реальному житті!

Наталія

--------------------------------
!!!!!!!!!
K.
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Сам пишу, сам читаю, сам рецензії кропаю...
Наваляти собі самому побільше рецензій - дуже стильно, так?
От і пан Кривоніс так само думає. Читайтеся вдвох навзаєм, ви того варті!
Gljadach.
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Ніасіліл патамушта многа букафф.
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Можу сказати одне - добре, що в часи, коли я була молодою і дурною, не було Інтернету. І отакі МАНІФЕСТИ (за розміром і ступенем дурісті, а не за змістом) я видавала все ж більш обмеженому колу людей. І то зараз сором. А як же має бути соромно, коли прилюдно, для десятків, а може, й більше, читачів сама призначиш себе КАПІТАНОМ, творчою особистістю, задекларуєш, нібито маєш якесь БАЧЕННЯ, нібито чекаєш на когось на глибині, у Морі....
Слова, порожні слова...
Звісно, є вихід і з цього кута. Припинити оте пафосне словоблуддя, поставити на ньому хрест, та й взятися до справи, якщо, дійсно, є хоча б краплина хисту та наснаги. Писати твори, в яких буде сказано все, що треба.
Оті автори, що для них не знайшлося іншого слова, лише "твань", може, вже читати і не стануть, бо бридко буде. Їх можна зрозуміти.
Але хтось буде читати. І потихеньку воно якось загоїться.
Лише хотілося б, щоб авторка якось обмежила свою любов до розгорнутих метафор... Ну, хай вона вже буде КАПІТАН, але ж навіщо ж себе і козацьким ватажком уявляти?
Якщо вже переводити на наші національні реалії, то такий ватажок міг би примаритися нашім прадідам, хіба що в страшному сні...
Воно навіть у медицині так - якщо ти вже КАПІТАН, то капітан... Якщо НАПОЛЕОН, то Наполеон...
А все відразу - то занадто.
Щиро, Галина Михайловська.
© Галина Михайловська, 13-02-2008
--------------------------------
Пані Наталю, ви продовжуєте виставляти твори на конкурс постграфоманів- тоді чому біля них нема позначки "на конкурс"? Адже однієї з умов ви невпинно дотримуєтесь, а саме: писати окремі слова з Великої Букви. Можливо, вас цьому у спілці не вчать, але тут, на Гаку, буду вчити вас я та інші, і зараз поясню вам той факт, що даний художній прийом характерний саме для графоманського письма (у випадках, коли не йдеться про сакральні тексти). Адже виходить, що усі ваші епітети, адресовані морю, усі ваші звороти і порівняння не здатні передати те, що ви намагаєтесь виразити ось цією літерою. Тому половину тексту можна легко прибрати.
А писати слова CAPS LOCK'ом - поганий тон.
До того ж, коли я читаю подібні ваші дописи, мене огортає невимовний сум і щире хвилювання за майбутнє української літератури. А також виникає щира злість на Спілчанську інфраструктуру, тому що частково в ось такому стані речей винна вона, винна у тому, що молода і небезталанна письменниця на даний момент фізично не здатна сприймати критики, не орієнтується у сучасному літературному процесі, видає за творчість філологічний патетичний сурогат, пише погані непрофесійні дослідження, та є неприємною людиною, що, можливо, дуже шкодить їй у житті. Просто Натальку Дев"ятко колись навчили, що так можна, що так правильно. А вона не змогла вчасно надолужити пробіли в освіті та світосприйнятті.
Тому шкода.
Хочеться побажати Наталі забути половину з того, чому її навчили, і натомість вчитися сприймати критику, спостерігати навколишнім життям, аналізувати свої вчинки.
А Спілці щиро бажаю скорочення фінансування.
З повагою, вомбат
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Наталка - майстерний демагог! Їй би в політику - там такі опуси просто на ура підуть.
Дивіться тут і порівнюйте з Наталкою, наскільки майстерно вона опанувала цю майстерність:
http://lurkmore.ru/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D0%B0
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
А написати кирилицею слабо було? От уже ж ця інтернет-безграмотність :(

Carnivore
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Наталко, ви занадто переймаєтесь взаємодією між свідомим і підсвідомим. Нагадаю, лише одна із концепцій природи творчоті, яка існує. І як жодна із концепцій вона не є істиною. Крім того це філософія індивідуалізму. В цьому плані у Санченка позиція більш діалогічна. ТОму що вона враховує наявнять реальних людей, а не героїв. А світ буденності, вякому ми живемо, є верховною реальністю по відношенню до інших світі, це світ де живуть різні люди, які взаємодіють між собою. Щоправда це теж одна із концепцій, як і ваші юнгівські заморочки. Лиште психоаналіз, невже вам приємно занурюватись в ці категорії? Санченко протсто більш наближений до життя, до буденності. Я побачив у нього ніякої імперської команди. Це ваша інтерпретація. Чи ви мені скажете, що я вже зробив вибір?
О.Т.
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------

[ Без назви ]
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© е.герман, 14-02-2008

звичайна нісенітниця та маєчня - не чіпляє. і слово "письменник" на початку - це ви так хвалитеся? щоб читач точно знав, що ви письменник? і не сумнівався? ви - найзвичайніший графоман.

--------------------------------
Германе, а хто такі оті таємничі графомани, якими усіх таврують? Перекладається те слово зовсім необразливо "людина, що має потяг до письма". Так усі літератори його мають.

Шевченко в своєму щоденнику дуже цікаво розмірковує над тим, що усе хороше, що з ним сталося у житті, сталося завдяки малярству. А усе погане - завдяки віршам. Але не може себе пребороти і продовжує писати. То він - графоман? :)

Мабуть для лайки треба обрати зовсім інше слово, яке харакетиризує іншу рису характеру авторів - агресивність, наприклад.

З повагою,
А.С.
© анонім, 14-02-2008
--------------------------------
пояснюю різницю між письменником і графоманом: танцюють всі. а насолоджуватися можна тільки танцями дуже талановитих людей. або : всі люблять секс - а в порно знімають людей тільки з величезними здібностями. е.герман
© анонім, 14-02-2008
--------------------------------
Шановний е.герман.
Коли якось "не вставляє", "рецензії" не пишуть.

З повагою,
Кат
© анонім, 14-02-2008
--------------------------------
Пробачите, поважана Кат, що ж виходить? тільки хвалебні відгуки писати? і критикувати не можна? ну ось вам тоді хвалебна рецензія - даний текст (море) займає гідне місце серед мільйонів бездарних текстів ніачем. е.герман
© анонім, 14-02-2008
--------------------------------

Теж про море
(Рецензія на твір: Море, автор: Наталка Дев’ятко)
© ніна кобилянська, 29-05-2008

Сльоза
Вам важко, гірко, боляче. Простіть мене! Але ваші страждання дають мені життя. Тоді я народжуюсь, живу і мрію.
Мрію про море. Тепле і солоне. Таке як я. Емоції та почуття, що переповнюють ваше серце, штовхають мене по сльозовому канальчику, вихлюпують на теплу щоку...і тут я завмираю...
Чи судилось мені закінчити свій шлях у волокнах яскравого носовичка, чи загубитись у згинах махрового рукава, чи черговий раз зануритись у пухке тіло новомодної синтипонової подушки?..
Але знову і знову у моїх прозорих мріях я лину до моря – безодні предків. Нехай ви свято вірите, що все почалось із холодного згустку пилу, що в шаленому русі невідомої туманності виродився у живу клітину. А я просто знаю, що життя у складному ланцюгу еволюції зігріла тепла сльоза, що ховала і берегла в собі вічну таїну солоного океану, що ніколи не замерзає.
Поплачте. Поплачте від щастя чи від болю образи; помийтеся зсередини, щоб серце не замерзло. І колись ви таки прийдете перед заходом сонця до моря подивитись на чудо палаючого неба. Легкий плюскіт вечірнього штилю заспокоїть пристрасті спекотного дня. Ніжний бриз пробіжиться по волоссю і знову нагадає, що щастя є...
Тоді і я буду ловити момент своєї мрії. Сльозою захоплення, легкою і вільною каплею я впаду у море, і хвиля радо прийме в обійми солений кришталик мого серця. Можливо там, у глибині, я відшукаю легенди про мою прародичку – точку відліку еволюції, а можливо, просто стану каплею у вічному кругообігу води, знову впевнившись, що мрії обов’язково здійснюються.

П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко).
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 12-02-2008

Мышление по аналогии очень опасно. По аналогии вода, замерзая, сжимается.
В. Шкловський

Почнемо з головного. Молодих капітанів не буває. Тобто бувають, але у дуже виняткових ситуаціях. Наприклад, щойно закінчилася велика війна, або ще щось таке катастрофічне, що вибило капітанів справжніх, від чого борони нас Боже.

Для любителів романтики нагадаю фабулу Жуля Верна, коли усі дорослі члени команди з якогось дива полишили судно напризволяще. Хоча Жуль Верн аж із штанів вистрибує, мотивуючи такий дивний вчинок, людина досвідчена знає, що такого просто не може бути, бо є Статут. Таке казенне і неромантичне слово, яке забороняє капітанові полишати своє судно за будь-яких обставин, окрім генеральної аварії. На цьому неромантичному фактові побудовано найкращий твір Джозефа Конрада «Лорд Джим», який, на відміну від Жуля Верна, був не кабінетним мандрівником, а справжнім капітаном, водив вітрильники Торресовою протокою, що серед тогочасних моряків вважалося вершиною професійності. Це все одно що скрипалеві зіграти на скрипці Страдиварі чи Гварнері, а членові Спілки письменників – отримати Шевченківську премію.

Можу навести не менш «романтичний» приклад з наших часів. Молодий третій помічник, щойно з училища, замість того, щоб тікати з баржі, яку штормом відриває від буксира, навпаки – перескакує на ту баржу, його тиждень носить по Чорному морю між життям і смертю, і все лише заради законного права записати в судновому журналі «15.10 Вступив у командування судном, штурман такий-то».

Баржа – судно несамохідне, іграшка в руках стихії. Її або виловили, а бо не виловили б по закінченні шторму і без цього «героїчного» вчинку. Але права штурмана на той запис ніхто не заперечував, бо так велить Статут. Так він і став на тиждень капітаном без команди. У 23 роки. Але й матюкали його при цьому на чому світ стоїть, поки шукали ту баржу у морі.

Може саме тому слово «романтик» серед моряків вважається лайкою.

Отож маємо розгорнуту метафору. Творчість – море. Автор – капітан. Далі метафора кульгає, бо пароплави виходять в море не від пляжу, а від пірсу. А портові споруди, доки, портофлот, вантажні крани, докери – то окрема пісня й окрема романтика. Їх праці не помітно, але без них жодне судно у море не вийде. Господи, благослави працю тих молоденьких філологинь, які вичитують наші перли по усіляких редакціях. Як я люблю такі очі.

Отож метафора кульгає. Але це властивість усіх розгорнутих метафор і абстрактних побудов. Рідко кому з романтиків вдається втриматися на межі пристойності, навіть Паустовський місцями втрачав у своєму романтизмові почуття міри, але завжди залишався правдивим у деталях.

Перш за все хочу застерегти авторів від перевезення води. Бо усі судна виходять в море зовсім не для цього, і кожне – з конкретною задачею. Це має перевезти 3600 тонн окатишів з порту А в порт Б. Інше – наловити 300 тонн оселедців за певний час у певному промисловому районі. А ось цей білий красень – розважити 400 сотні пустунів-туристів у круїзі і повернути їх до порту цілими й неушкодженими. Воду усі вони перевозять лише у вигляді баласту – тобто коли судно йде порожнім, воду справді закачують у певні танки, щоб судно не перевернулося догори дригом.

Ви ще й досі збираєтесь перевозити воду чи толокти її у ступі? Чи може визначитеся з задачею ось цього шкіцу, ось маленького оповіданнячка, повісті, роману, трилогії, епопеї, тридцятитомової енциклопедії, що пишеться саме зараз.

У моряків задача та теж дуже неромантично зветься «рейсовим завданням», і його бажано сформулювати ще до того, як вийти у море. Через брак виробничих потужностей сьогодні я писатиму лише про одне «рейсове завдання». Найперше.

Якщо задача одразу звучить як «Переплисти Тихий Океан з Камчатки на Аляску Одинаком на Рятівному Плотові» (Боротися з Сірістю в Літературі), 99 відсотків проти 1, що це буде Ваша остання задача. На жаль, це реальний факт з життя професійних мандрівників, був такий випадок з молодим хлопцем, який вирішив, що звитяги мандрівника Федора Конюхова (запорожець, до речі, земляки – нумо пишатися) – то цапки-пецки і кожному по силах.

Отож не можна одразу ставити собі задачу написати роман краще за Мелвілла, Апдайка, Джойса чи Кокотюху(список вар’юється), першою задачею може бути лише – навчитися писати. Як дітлахи в секції вітрильного спорту вчаться піднімати вітрила й стернувати на своїх вертких човниках. Їх задача здебільшого – дійти на тренуванні до поворотного буя і повернутися до причалу, навчитися боротися з вітром і хвилею і використовувати їх силу для руху вперед. Задача прозаїчна, але на неї йдуть роки навчань. І навіть олімпійський чемпіон з вітрильного спорту Валентин Манкін (керчани, нумо пишатися) не пройшов той шлях швидше.

В офлайнових літературних реаліях таку роль виконували колись творчі літоб’єднання. Якомусь із Молодих Членів Спілки в якості навантаження доручали возитися з молодняком. (Члени Спілки більш Маститі зазвичай такими справами вже гендлювали) Тут все залежало лише від цього Молодого Члена Спілки, наскільки він мав час та натхнення з тією молоддю возитися. І наскільки був сам обдарований. Отак потрапиш у руки до любителя пустопорожніх розгорнутих метафор, і все життя потім перевозитимеш лише воду у баластних танках.

Інтернет в цьому сенсі надає більше можливостей. Графоманії (хоча й не люблю цього слова, ним здебільшого лаються Агресивні Писаки) в літоб’єднаннях було аж ніяк не менше, але просто не читати її ви б не змогли – якщо вже приходили на збіговисько, то мали слухати все. Оберіть собі найнеприємнішого особисто для Вас персонажа ГАКу і уявіть, що в найближчу годину маєте його слухати, і нікуди не подітися, бо він вас щойно слухав теж.

Однією з функцією таких збіговиськ завжди була можливість молодого автора порівняти свої «шедеври» з творчістю інших і відповісти для себе на питання, яке мучить кожну творчу людину: «Чи варто мені цим займатися?» Чи виходить у мене щось? Чи краще, ніж у інших, чи гірше?

Насправді питання не варте виїденого яйця, бо як казав Жванецький «писАть, как и пИсать, нужно только корда уже не можешь». Насправді автор пише не для того, щоб його друкували. Це його внутрішня потреба, яка не підвладна зовнішнім оцінкам. Сергій Довлатов почав писати у вагончикові ВОХРи на зоні, бо інакше просто втратив би подобу людини. Він знайшов, як в собі людину зберегти, і хіба було важливо, друкуватимуть чи ні?

Але ще римляни помітили, що «похвала годує мистецтво». Хочеться, щоб комусь подобалося і хтось хвалив. Ось Молодий Член Спілки Письменників і співтовариші по нещастю саме для того і існували – щоб годувати мистецтво. Може недарма деякі Гаківські твори закінчуються розгубленим «далі?».

Так. Далі. Безперечно. Не відволікайтеся на чиїсь думки. І більше читайте колег, порівнюйте зі своїм, маракуйте. Це й дасть відповідь. Бо навіть метри можуть помилятися у своїх оцінках, але про це трохи нижче.

Попри все, літоб’єднання давали часом те, на що молоді гонористі автори не сподівалися, - друзів і однодумців, з якими вони спілкувалися потім усе життя. Прикладів безліч. Так дивує іноді, коли декілька улюблених зовсім різних авторів виявляються добрими знайомими, що листувалися усе життя і підтримували одне одного як могли за найскрутніших обставин. Ну от хто б міг подумати що класик-мариніст Віктор Конецький, класик російського оповідання, що відродив «малі форми», Юрій Казаков і військовий класик, започаткувавший так звану «лейтенантську прозу», Віктор Некрасов (кияни, нумо пишатися) – отакі ось співтовариші по збіговиськах молодих літераторів?

ГАК таких товаришів-співрозмовників надає кожному, хто не лише постить свої твори, але й читає інших та пише рецензії . 15-літні капітани того не цінують, але це – їхнє найцінніше надбання. На флоті не дарма питали «с какого парень года, с какого парохода» і писали назву суден на стрічках безкозирок. Бо спільне судно робить людей майже родичами. Принаймні, моряки з одного судна однаково сміються та дражняться однаковими словами. Ми пам’ятаємо, що «моряк не плачет ни за что и никогда…», але лаються вони теж однаково. За традиціями свого судна.

Мав щастя листуватися з Віктором Конецьким. Між іншим довідався таке. Якби свого часу він узнав, як відгукнувся про його перші публікації Олександр Твардовський, то не писав би, а може б і не жив. Спасибі Вірі Пановій, яка саме вела те об’єднання молодих геніїв, що вона вирішила приховати той відгук. Кому як, а мені герої Конецького куди цікавіші за Васілія Тьоркіна, звиняйте пане літ генерал.

Вас ще досі дивує, чому на ГАКові можна лише рекомендувати твори інших молодих геніїв і не можна їх опускати в рейтингу, як на інших сайтах? Чи таки необхідно доводити, що це не має нічого спільного з «плеканням сірості в українській літературі»?

На наших стрічках зараз написано «ГАК». І саме він, а не абстрактні човники, той кораблик з розгорнутої метафори про море. Бо перш ніж виходити у справжній рейс, потрібно навчитися веслувати і працювати в команді. Так, на корабель приходять матросами без класу, а не капітанами. Це відкриття для вас? Шлях на реальний капітанський місток триває десятки років. Ви до нього готові? Тоді нема проблем. Вітаємо на борту.

На жаль, як на всякому поважному судні, тут існує певна дідівщина. На флоті це зветься «годки». Їм дозволяють носити довші стрічки і ширші кльоші, їх люблять дівчата за кучеряві чуби, що в’ються на картузи, а вас щойно поголили під нуль – це дико образливо.
Але, як не дивно, гребуть – теж здебільшого вони. Той, хто дивується поважливим конструктивним тоном більшості рецензій на твори Камю просто не порахував, скільки цей «старослужащий» настрочив вдумливих відгуків за ті вісім місяців чиєїсь «творчої відпустки». Не так поквапом, по 20 рецензій за день. А щоденно, методично, розмірено. Як справжній гребець.

Але одного Камю на всіх не вистачить. Весло в нього зламається. Намагайтеся йому в міру своїх сил допомагати. Ось і вся «дідівщина», яка існує на ГАКу. «Годки» намагаються притаманними їм засобами привчити «молодих капітанів» працювати в команді. Але «молодих капітанів» це чомусь страшенно обурює.

Так, «годки» на цій посудині вже третій рік поспіль, чогось вже не помічають, у них якісь свої давні стосунки, симпатії та образи. Але це властивість будь-якої спільноти, на жодному іншому сайті не інакше, бо це властивість людських колективів взагалі та Інтернет спільнот зокрема. Просто враховуйте це. Ну як я можу не відгукнутися на того ж Камаєва чи Бережного, хоча усвідомлюю, що саме за цей час течія проносить повз паперовий кораблик якогось початківця, якому відгук потрібен більше, ніж пану Юрію. Хоча, хто зна. Інша справа, що ми могли б робити це в приваті, як роблять усі «справжні», а не «онлайнові» автори. Ну вже вибачайте, молодь.

А статуси – ну що, дійсно брязкальця. Лички чи то старшин, чи то за поранення.
Хоча швидше – пародія на справжні брязкальця втілені в «корочках» членів чогось там. Що-що, а документи Членкині Спілки справжнє море ні в кого не питає.

Наостанок констатую лише таке.

1. Нас вже величають спільнотою навіть критики.

2. У нас все ще на чиюсь думку неправильно, автори від нас тікають, але ми якимось чином – найбільший український літературний сайт, і пані Штурман іноді сама себе запитує: «Хто всі ці пасажири і що вони тут роблять?». Це вже навіть не дискутується.

3. Насправді тут за браком часу розглянуто лише перше «рейсове завдання». Наступні можна сформулювати і таким чином, ніяк не пов’язаним з творчістю.

«Як надрукуватися у паперовому виданні?»
«Як самому видати власну книжку?»
«Як бігати по видавництвах?»
«Як спілкуватися з метрами літератури?» тощо.

Доповідач по кожному з цих далеких від власне творчості завдань, я сподіваюся, серед «старшин» знайдеться. Але мушу як той критикований мною початківець перепитати «А чи варто?»

наша відповідь Чемберлєну !
(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)
© Фрідріх Етінґер, 12-02-2008

Достойна відповідь на недостойну провокацію !
Без переходу на особистості, але з чіткими акцентами.

Браво, пане Експерте ! Дякую, Антоне !

--------------------------------
Якщо я правильно пригадую Ільфа й Петрова, над цим гаслом був аероплан з дулею замість пропеллера? :)

А.С.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------

Аффтар жжот!
(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)
© М.Гоголь, 12-02-2008

Апдайк, Джойс і Кокотюха - тільки для цього варто було читати! Пане Антоне, ви неперевершені!
Гадаю, цей твір написано не для тої членкині-авторкині, яку ви буцімто наслідували - інакше ви б розмістили його у рецензіях. Твір написано для нас. І це чудово.
У панни Дев'ятко, кажучи медично-морською мовою, синдром черпака. Тобто вона вже щось бачила і вважає, що здолала мис Горн. Не дарма лікарі кажуть, що першокурсники беруться лікувати будь-яке захворювання. Але дискусія, що виникла з легкої руки панни Наталі дуже корисна для нас. Адже наїхали на всіх на нас одночасно. І це примушує замислитися - а що нас об'єднує? Чому ми тут? Що такого маємо з ГАКу?
Ваш аналіз бездоганний передусім через те, що має творчу основу. Тобто ви не займаєтеся статистикою, і це надихає. Не уявляю поета чи письменника, що отримує задоволення від рахування процентів.
Нещодавно мав розмову з письменницею з Тернополя. Вона мені читала епіграми, що написала на своїх товаришів по Спілці і розповідала карколомні історії про місцеву творчу та владну еліту. Це - життя. І тут у нас точиться Життя, я з вами цілком згоден.
Чомусь дехто вважає - або це навчання, або вже бізнес. І забувають, що бізнесом і навчанням творчість не вичерпується, і навіть не починається. Творчість наполовину складається зі спілкуванням. І тут нам пощастило, бо Інтернет робить можливим спілкування без меж (тут я не перебільшую)
Коли я читаю, як Забіла била по морді Сосюру за те, що він не так відгукнувся про збірку колеги, а чолвік Забіли тримав Сосюру за руки, ну а потім Сосюра бив того чоловіка, а Тичина стояв на шухері, я розумію, що життя не змінилося. І не тільки тому, що ми б'ємо одне одного по пиці, але й тому, що людина з часів Адама не змінилася. Отже щиро дякую за позитив цього дня. Бо я попри свою позірну толерантність - теж жива людина і, зрозуміло, пані Наталя мене трохи дістала своєю черпаковістю (не знаю, як на торговельному флоті, а на військовому черпаками називали моряків 2-го року служби)
Щиро
М.Гоголь

--------------------------------
Ну так, звичайно для нас і про нас писалося. :) Але й з певною дидактикою для молоді, на яку в першу чергу такі провокації і розраховані :) Не так все погано, шановні молоді автори. Якщо є час - ніхто ж не утримує від порівняння з іншими літературними сайтами.

З повагою,
А.С.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------

Оголошується конкурс!
(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)
© Лисий Микита, 12-02-2008

Хто більше навішає Дев'ятці за її наїзд. Санченко - кращий! Бо поки єдиний, хто написав твір, а не рецензію.

--------------------------------
Так, це конструктив :)

А.С.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
А що саме ви розумієте під словом "навішати"? Не рукоприкладство, часом? Уточніть!
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
Я, наприклад, зрозумів під конструктивом твір на тему "Море" і розгорнуту метафору, заявлену Наталею як взірець красного письменства. Інші можуть вчинити інакше. Тут креативних ліюдей вистачає :)

А.С.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
"Хто більше навішає Дев'ятці за її наїзд."
Тю, які ми вразливі...
Кривоніс
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
Кривоносе, пишіть краще відгуки на рецензії до власних творів.
Принаймні, підписалися.
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
Так, це все троллі. Я нікого з цих відгуків не гнав.

А.С.
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 12-02-2008
--------------------------------
Навішати, влупити, наваляти, нам'яти вуха, вломити, намилити шию, дати в диню, відшмандрикосити, віддухопелити, порвати - це все синоніми. Тобто взяти гору.
Лисий Микита
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
Злий ви, Микито. Хіба ж можна так з дамами?!
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
зі злими дамами - треба!.. сподобався синонім "дати в диню"!
вомбат
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
естьконкурсыпокруче!интерфейсофигеть!публикациялюбогобредавстилепостмодернвсупержурналах!суперпризы!садомазоух!приемработ!
http://zhurnal.lib.ru/p/postmodern/
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------

Питання з камбузу
(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)
© Кривоніс, 12-02-2008

От іще одне питання, що в принципі мало пов"язане з творчістю: як зробити так, щоби книжка потрапила у маси і там прижилася?
Ви знаєте відповідь?..

--------------------------------
Цієї відповіді не знає ніхто, її лише шукають сучсні видавці. Ось в "Клубу сімейного дозвілля" начебто стало виходити, бо знайшли нестандартний прийом. Можу прокоментувати деякі знахідки інших видавництв, але хай те краще роблять самі видавці.

Але найменше знають хоч частину відповіді спілчанські генерали. Це невідоме їм море, вони ходили по зовсім іншим водоймам.

З повагою,
А.С.
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 12-02-2008
--------------------------------
На цю тему можна говорити довго. Є мільйон способів і кожен однаково ефективний або неефективний. Подивіться, як виходять на ринок автори хоч би в Україні, хоч би за кордоном.
Якщо є запит, можу написати розвідку.
Але загальне правило - ОДНУ КНИЖКУ РОЗКРУТИТИ НЕ МОЖНА,
Розкрутити можна автора, а автор - це три-п'ять ОРИГІНАЛЬНИХ книжок. Тобто таких, що відрізняються від решти. Є такий потенціал - вас візьме будь-яке видавництво. Тільки далі доведеться написати ще п'ять добрих книжок. Готові - викладайте синопсис або уривки тут, я спробую дати пораду, до кого звернутися.
Біда сучасних авторів, що вони можуть написати одну-дві книжки, а далі починають блювати власним мозком. Бо солодшого за цукор не їли і цікавішого за телевізор не бачили. Зрозуміло, це не про всіх, але про більшість.
Отже коли бачите ціль і не бачите препон - вперед!
Чим можу - допоможу.
М.Гоголь
© анонім, 12-02-2008
--------------------------------
Спілчанські генерали не ходили, а переважно плавали )))
© анонім, 13-02-2008
--------------------------------
Я знову ж таки перепрошую, пане Санченко... Але наші російські брати проштовхнули у маси до біса книжок, як нормальних, так і "бєєєєє", і вже давно. Ми гірші???
І, вибачте, не зовсім зрозуміло, нащо витирати ноги об "генералів". Їхні мундири висять виключно на старому авторитеті, але згадаймо, які в них мізерні потужності. Може, я й помиляюся. Вам краще знати.
Пане Гоголю, запит в принципі є. Не у мене, просто в принципі. Є приклади розкрутки одної книжки: Поттер, Волкодав, Ерагон, Код да Вінчі. У нас про Брауна ніхто й не чув, поки кіна не побачив... Дякую за турботу, та я не про себе питаю. Я ж бо завжди готовий. "За державу обідно"...
Кривоніс
© Віталій Кривоніс, 14-02-2008
--------------------------------
..."наші російські брати"...

Авжеж, тепер багато ваших з Наталкою висловлювань набувають свого дійсного, первинного значення. І стиль поведінки стає зрозумілішим.

З розумінням і співчуттям,
НЕбрат.
© анонім, 15-02-2008
--------------------------------
Перепрошую, пане Кривонічс, я ні об кого ноги не витираю. І нічого ексклюзивного про Спілку не знаю. Складається дивна ситуація, коли Ви в мене питаєте про справи в організації, до якої належить ваша знайома Наталка.

Я просто констатую факт, що в умовах ринку вони не зорієнтувалися. Може чимось іншим просто займалися. Так довго протягувати через парламент лоббістський закон щодо книговидавництва - то якийсь абсурд. Навіщо вони тоді треба? В Раді перших скликань письменників було як ні в одному іншому парламенті.

Відгуки без підписів належать не мені. З троллями якось самі розбирайтеся.

А.С.
© анонім, 15-02-2008
--------------------------------
"Авжеж, тепер багато ваших з Наталкою висловлювань набувають свого дійсного, первинного значення. І стиль поведінки стає зрозумілішим.
З розумінням і співчуттям,
НЕбрат."

Мене порівняли (не тут) із Корчинським. Хіба міг би я реагувати інакше? :)
:)) Чи ви забули, що всі люди є браття на землі? І що Каїн та Авель теж мали родинні стосунки? Добре, не подобаються російські, давайте хай будуть французькі, норвезькі та японські (ті, що на державному рівні підтримують відчизняний книжковий бізнес); хай будуть англо-американські братчики, що понавкидали стільки у маси по всьому світі.
У пана Санченка перепрошую за невимушений флуд.
Кривоніс
© Віталій Кривоніс, 15-02-2008
--------------------------------

Про "Титанік"
(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)
© Хижий Птах, 12-02-2008

Головна чеснота цього твору в тому, що молодий нікому не відомий письменник Жюль Верн, який (ви лише уявіть!) жодного разу не був на ГАКу, ще у минулому столітті написав про п’ятнадцятирічного капітана. І написав, до речі, дуже гарно. П’ятнадцятирічні хлопці і дівчата досі із захватом читають про ті пригоди.
Що, звісно, не могло не надихнути на творчість вже не дуже молодого ГАКівського (і це, певно, одна з найвизначніших рис цього неперевершеного автора!) письменника Антона Санченка, що з власного досвіду знає, що таке ходити в море.
Гарна нагода для ГАКівського експерта-посмодерніста постьобатися з вже померлого класика, чи не так? ;)

Н.Д.

З.І. Якщо буде так, як пише А.Санченко, визнаний Адміністрацією і відмічений нагородою за "бойові" поранення (цікаво, чи у "Гуру" шрамів більше, ніж у "Експерта"? Нагороду ж він свою раніше отримав), то "ГАК" можна сміливо перейменовувати на "Титанік".
І разом з тою ієрархію під "конструктивні" поради експертів тонути усією "спільнотою".
Море все перевіряє і всіх, і від нього не втекти і не сховатися, якщо, звісно, не сидиш на березі і не вказуєш з берега, як іншим ставити вітрила.

--------------------------------
Послухайте мене, молода і ДУЖЕ ВІДОМА пані (панянко)! А чи не засісти б Вам, як Ви сама висловилися, "на глибині" свого маленького болітця... тьху ти, МОРЯ, як капітан Нємо... і не кумкати та помахувати звідтіля ручкою п'ятнадцятирічним капітанам, що долатимуть неозорі простори Вашої персональної калюжки? Краще вже сидіти тихенько у власному болоті, аніж виявляти отут перед людьми власне повне нерозуміння чужих поглядів, брак літературно

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039338111877441 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати