Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Хочете витрачувати свої гроші на такі "рецензії"? Або отримувати такі "відгуки" на свої рецензії?

(Рецензія на твір: Звернення про нові сервіси на ГАКу, автор: Наталка Ліщинська)

Нижче наведено декілька зразків "рецензій" на твори "молодих" авторів та декілька зразків "відгуків" від "старожилів" ГАКу - вірогідних рецензентів (в авторській орфографії).

ще трошки попрацюйте над мовою
© Антон Санченко, 03-04-2007

Досить багато русизмів і просто неправльних форм слів

гіллів - гілля або гілок або гілляк
сторчала стріла - стирчала
кровью - кров'ю
одіж, але одежі
напій, але напоєм
стучить - стука, стукає
о камінь - об камінь
біжав - біг
жінку пожилих літ - жінку похилого віку

Одним словом, там є що повичищати, перегляньте уважніше, будь ласка

дещо дивує вбрання героя. Шаровари й туніка. Мабуть, я відстав від моди :) Також дивує "халіф у владі імператора", Гарун аль Рашид на вас вже образився б :)

Тепер щодо самої пригоди колишньго раба. Трохи незрозуміло, навіщо у цій розповіді "старенька Ізергіль", тобто оповідач, який усе записує. Горького колись за цей прийом критикували брати по цеху. Але в ньго Ізергіль хоча б мала якісь особисті риси.

Ще більш незрозуміло, навіщо нам такі розлогі відомості про цього оповідача на самому початку оповідання. Я певен, що багато хто з Ваших читачів цього шматка просто не подужає і до того місця, де починається фабула самого оповідання просто не дочитає. Все це можна було розказати куди як економніше.

Сама фабула (пригоди раба) захоплює, принаймні відчувається, що саме над цим Ви попрацювали, вигадуючи калейдоскоп подій, які привели колишнього раба до пустельника. Але часом це нагадує проходження якоїсь комп'ютерної гри, а не оповідання. Чогось на мій привередливий смак бракує. Якоїсь плоті усім цим персонажам, що виникають і зникають на шляху головного героя, якихось індивідуальних рис чи що.

Якщо це вже фентезі, варто було б вразити читача своєю фантазією, а не переспівувати "фентезійний стандарт"

Імперія, маги, кочівники тощо. Кожен твір певного жанру цікавий саме тим, що нового приносить він у стандартний вже усталений жанр.

Ви ж неначе задалися метою відтворити головні канони жанру, не додавши від себе нічого несподіваного. Я не великий спеціаліст у фентезі, але дайте відповідь самі собі, що у Вашому оповіданні сталося такого, чого Ви не читали в інших авторів?

Вразьте мене (читача), але краще вже в іншому оповіданні :)

Не сприймайте мою критику занадто емоційно, це я просто із запізенням підключився до тижня прискіпливої критики на ГАКу.

ПишітьЩе

З повагою,
Антон Санченко

[ Без назви ]
© М. Р., 04-04-2007

Історія цікава, але трохи затягнута. Твір варто було б скоротити. Причому як на рівні сюжету, так і на рівні речень, словосполучень, бо багато повторів, необов’язкових пояснень. Ще впадає у око часова неузгодженість. Ну .. і русизми (куди ж без них).
Трохи є логічних недоглядів. Наприклад, спочатку раба викидають з в’язниці, він падає у пісок, на землю. Тобто, я так розумію, його викинули з приміщення на вулицю, в пустелю чи куди там. А потім він іде якимсь коридором - тобто він знову в приміщенні.
Ну, і "стогони вбитих" - це сильно :))
А інтригу варто було б окреслити від початку. Щоб зрозуміло було, що той милий дядечко - це не просто так.
У мене ще є трохи зауваг до твору (власне, до його мови), але краще я вам їх скину на мило.
Пишіть ще:)
М.Р.

Мертвонароджене фентезі (усі запрошуються на шоу)
© Наталка Дев’ятко, 15-04-2007

Мені стало цікаво, що може написати автор, який навіть в інформації про себе робить помилки. Твір один, названий Віталієм Ігнатюком гордо "Історія раба", жанр цього твору - "Фентезі".
От я і почала читати, та ледь не луснула зі сміху: це один з незграбніших і графоманських творів із тих, що я читала на ГАКу.
На штампованості тексту зупинятися не буду, бо автор вважає цю штампованість чеснотою.
Неправдоподібність тексту теж залишу на сумлінні автора: Ви б самі побалакали пару годин зі стрілою у грудях. Дуже сприяє відвертим розмовам, запевняю Вас.
Але, авторе, Ви хоча б прочитали те, що написали, перш ніж показувати людям. А якщо читати не вмієте, покажіть тим, хто вміє: батькам, улюбленій вчительці, коханій дівчині, якщо батькам і вчительці не довіряєте.
Вони б Вам сказали: заховай це, щоб жодна жива душа не побачила. Але ні, Вам захотілося "спробувати свої сили", підняти надзвичайно важливі проблеми, та хисту навіть вкласти ці запитання і відповіді у читабельну форму у Вас не вистачило.
Знаєте, Віталій, автор (хай наскільки він буде молодий) має поважати себе. А показувати людям такі твори - це ганьбити не тільки себе, але і цілий жанр, який Ви обрали для своїх спроб. Ганьба, одним словом.

Текст схожий на комп’ютерний переклад тексту, а якщо це не так, то Ви не тільки писати не вмієте, але й української мови не знаєте. Про відсутність фантазії я вже мовчу.
Ритміка тексту жахлива. Психіка героя не відповідає ні жанру, ні епосу, ні походженню. Він у Вас сучасний городянин, а не фентезійний раб. Ганьба автору, що не може навіть уявити, що психіка героя може відрізнятися від психіки автора. Чи Ви вважаєте, що читач настільки тупий, що і так "схаває"?
От саме через такі літературні недоробки і знижується читацький рівень.

А щоб не бути голослівною, пропоную зазирнути до тексту, погравши у гру: хто знайде більше помилок або чи існує в цьому тексті хоч один абзац, з якого не хочеться "ржати, не могти", як кажуть Ваші друзі.

Тож, свято наближається, свято починається!
Шановні пані та панове, прошу зайняти місця, вказані на придбаних квитках!
Шоу розпочинається!!!

"Ця хатина і була моїм життям впродовж довгих років вигнання. Я був королівським писарем, доки не стався один неприємний випадок. Я не хочу згадувати у цій розповіді його, оскільки він не буде стосуватися описаних у цій розповіді подій".
Зрозуміло, що хатина була життям героя (Нащо він взагалі в текст приперся? У нього нема ні ролі, ні функції), бо нічого іншого в його житті не відбувалося. Ніколи. Його взагалі не існує. А нормальний читач, коли дійде до цього абзацу, відкладе текст, забувши про нього (і правильно зробить). Якщо текст починається із таких заяв оповідача, то текст взагалі не вартий уваги.

"оазис" то оаза. Вас цьому в школі не вчили?

"Вона живе своїм життям, як і сотні тварин, яким вона дала житло."
Без коментарів. Це про пустелю.

"Я існував спокійно, відлюдно, день у день записуючи свою біографію".
Нафіга йому біографія, якщо в його житті нічого не відбувалося, а він сам жив лише хатиною?

"вони заклишать його не байдужим".
А у "Ворді" Ви навмисно вимкнули правопис?

"Але одного дня, коли до сходу ще було далеко".
То дня чи ночі? Ви вдумайтесь у те, що накарябали: сходу чого? Він що у навколосвітню подорож зібрався?

"Поряд з озерцем лежала темношкіра людина - не диво на півдні".
Це взагалі зайве. Не треба пояснювати читачеві, що темна шкіра на півдні "не диво". Читач не тупий на відміну від автора.

"Червоний слід вів назад і ховався за барханами"
Я так і бачу це! Знаєте, скільки крові в тілі людини? І на яку відстань цей слід зможе протягнутися? Чи Ви можете розрізнити серед піщин навіть малесеньку краплину крові?

"Напруживши свої старечі м’язи, я зміг його підняти і покласти у себе в хатині."
Без коментарів.

"Смерть не можна було завадити."
Без коментарів.

"Я вклав людину на постіль, а тоді сходив за водою, оскільки її у відрі залишилося небагато".
Нафіг читачеві знати, скільки там залишилося води?

"Наповнивши його, я повернувся".
Ні, пішов подивитися, куди веде "кривавий слід".

"Підопічний так і лежав, майже не рухаючись".
А я думала, він танцювати почне. І якщо майже не рухався, то виходить, що рух його знаходиться десь між танцями і повною непорушністю. Виходить, що "підопічний" (Ви хоч значення слів знаєте, авторе?) по хатині повзав.

"Його дихання було надто слабке. Я протер його вуста вологою губкою що залишилася у мене з давніх літ".
А тарганів чи інших дохлих комах у тій губці не залишилося? Драматичний ефект був би більшим.

"Ненайомеь залишався безпритомним".
Без коментарів.

"Я сидів біля нього, чекаючи, поки він отямиться. В мене ворухнулася іскра надії, що я зможу дізнатися щось про нього".
Та воду йому на голову вилити, і край. І нафіга людині, що закохана тільки у свою хатину, дізнаватись, ким є поранений?

"В дні моєї відлюдкуватості я зрозумів, що найдорожче, що людина може здобути - це знання, і я не хотів впустити такої нагоди".
А оце мене просто порвало: привіт від інформаційних технологій. Ось чому відлюдькуватий бовдур без минулого хотів дізнатися про свого "гостя". Розважитись захотілося. Розважиться, коли тіло ховатиме.

"Я як міг намагався полегшити його страждання".
Особливо старою губкою.

"Але надто малі шанси того, що це має бути правдою".
Без коментарів.

"Ще раз за день я зходив за водою, а тоді сів писати ці рядки, залишивши пораненого лежати, і чекаючи доки він опритомніє".
Гарно, що не "зповзав". А щоб допомогти пораненому, клепки не вистачило?

"Я іноді поглядав за ним, і глянувши ще раз (вкотре за день), я побачив, як його очі розплющилися".
Повільно так розплющилися, в уповільненій зйомці.

"Я підніс до його вуст келих з життєдайним напоєм"
Тепер ще треба зрозуміти, звідки в пустелі взявся келих. А тоді вже подумати, що ж намішав старий у "життєдайний напій".

"Він шумну видихнув повітря".
Цікаво, "шумну" - це таке закляття старого шамана чи наслідки "життєдайного напою"?

"Я розгубився, адже не чекав такого запитання. Все, що міг я сказати - це лише розвести руками".
І руки його говорили голосно. Так, погано на людину впливає життя в пустелі, в неї навіть мозок атрофується.

"Помирати взгалі дуже неприємна штука".
Ні, авторе, Ви помиляєтесь, помирати - дуже приємна штука, особливо, коли встиг зберегти улюблену іграшку до нападу монстрів. А може то жахливий монстр "взгалі" робить смерть такою неприємною?

"Я не хочу щоб те за що я боровся, те що я зробив заради своєї мети, залишилося невідомим".
Тобто, те, за що боролася ця людина насправді, й виїденого яйця не варта. Варта тільки "славна пам’ять" про боротьбу?

"Я пам’ятаю, що коли я був зовсім малим, я дуже здивувався, що існують люди, яких ніколи не примушують працювати".
І зрозумів я це, коли вимкнулась електрика, і мій комп’ютер, що замінював мені і друзів, і майже цілий світ, подивився на мене мертвим чорним екраном. Бо, якби реальний світ для Вас існував, то Ви б знали, як говорять люди, і не робили таких помилок.

"Здтність змінювати її самому".
Без коментарів.

"Я чув що слово “раб” і далі по тексту.
Знову задаю запитання: Ви вважаєте, що Ваш читач тупий?

"А та втома, що знесилює, коли розумієш, що все те що ти зробив".
Без коментарів.

"Я пройшов через всі страждання з однією надією - що я одержу свободу".
Ага, саме одержу. Мені її вручать, як президентський орден.

"Я довго носив у собі надію, що одного разу це закінчеться".
Я теж довго сподівалася, що це оповідання колись "закінчеться".

"Сотні малесенький шматочків відколюються і розлітаються".
Тобто, вони спочатку відколювалися, змінюючи однину на множину, а потім розліталися. Як метелики?

"Навколо мене - сотні таких як я".
А взагалі нас багато таких картонних героїв, яких автор не спромігся наділити життям. І вночі ми будемо приходити до нього у кошмарах.

"Вже десятки, сотні, тисячи зложили голови тут, задля когось іншого".
А вони могли скласти голови задля самих себе?

"Мокре волосся, темне, як смола спадає мені на лоба, але я лише відмахуюся від нього рукою, і продовжую працювати".
А волосся все спадає і спадає, кружить і кружить, як набридлива муха, а я все відмахуюся від нього і відмахуюся. Уявили картину? А саме це Ви і написали.

"Якщо хтось перед раєм потрапляє у “чистилище”, то ми у цю кімнату, сподіваючись, що у іншому житті нам більше пощастить".
Пішла релігійна філософія. Особливо її цікаво чути з вуст раба. Вражає, авторе! Дійсно вражає.

"Крик наглядачів, і всі схилилися над роботою, що незважаючи на величезну кількість людей, шла повільно".
Звісно, що робота "шла" повільно. А що ж ви хотіли, якщо навіть для всіх наглядачів автор зміг вигадати тільки один крик.

"хоча на каменоломнях були тільки чорношкірі раби, білих відправляли у інші місця на роботу".
Авторе, мені надто смішно, щоб це роз’яснювати. Подумайте над цією фразою. Це Вам домашнє завдання.

"Я знав про що він говорить".
А я знаю, що з мови у Вас 1 бал. І як Ви збираєтесь вчитися далі? В двірники підете?

"я думав, що ніхто не знає, про мій задум".
Я взагалі був такий розумний, коли починав писати це оповідання.

"Розум підсказував, що не треба, а от інтуіція підсказувала мені зовсім інше".
Отут я ледь не сповзла під стілець: три помилки в одному реченні. Зрозуміло, що який розум, так він і "підсказує" (гарно, що ще не підскакує). А якщо в людини ще є "інтуіція", то це взагалі жах.

"Охоронець все наближався".
Він наближався так повільно, що можна було роздивитися кожну порошинку на його одязі. Такого охоронця замочили б в перший день його служби.

"Я знав лише одне: моє свобода близько, протягни тільки руку".
Протягни руку і візьми від життя все! Раб не може знати, що є свобода, коли він все життя був рабом.

"Я біжав навмання - я ніколи не бачив ворот, що вели за межі каменоломні".
Ви б краще "біжали" за словником, щоб дізнатися, як перекладається слово "ворот".

"я біжав уперед".
А можна "біжати" назад, точніше задом? Хоча "біжати" можна будь-як.

"Скоро, дуже скоро наглядача знайдуть і тоді мене почнуть шукати по всіх закутках".
А вони на відлюдькуватому острові билися? Смерті наглядача ніхто не бачив? Авторе, не пишіть фігню.

"В мене було небагато шансів. Та мене було на все це наплювати".
А показники життя були на рівні 10%.

"Я підбіжав уперед, але тоді впав на коліна від відчаю".
І це в динамічній сцені! Авторе, що писати Ви не вмієте, це вже глядачі шоу зрозуміли, що мову не знаєте, теж, що читати не вмієте, то видно неозброєним оком. Але ж батьки читали Вам у дитинстві! Не можна так нехтувати власним досвідом з читання. А то будете "все біжати і біжати".

"Я сподівався, що ворота будуть закрити на зусув".
Цікаво, що воно таке страшне є "зусув"?

"У відчаю, у ненависті до всього живого, я вдарив по тому ланцюгу, по тому єдиному ланцюгу, що стояв на моїй дорозі до свободи, палицею".
Без коментарів.

"Декілька шипів відлетіли, мої руки занили від болі, та я не відчував її".
Краще б голова автора занила від болю, коли він писав цей "брєд".

"Я кинув поглядом на усе навколо, шукаючи іншого шляху до втечі".
Окремо я кинув поглядом на кожний камінь, що відділяв мене від омріяної волі.

"Кам’яні стіни майже у два рази перевищували мій зріст. Через них не можна було перебратися. Зірвати грати з петель також не було можливим - надто важкими вони були".
Перед тим герой поплигав, щоб дізнатися висоту стін, і зважив грати.

"Закричав від відчаю, відчувши, що тепер в мене немає ніяких шансів".
Слово "шанси" навіть мене вже задовбало.

"Закричав не від страху загибелі - всі ми смертні, а від того, що моїй найпалкішій мрії не судилося справдитися".
Яка ж філософія у вустах раба!

"Я глянув на палицю у своїй руці".
Краще б він глянув на зброю в руках свого наглядача.

"Я кинув ще один погляд на усе навколо, прощаючись. Я мусив визнати, що трохи боявся - все живе боїться тілесної загибелі. І всі живі. Навіть раби".
Ще порція безглуздої філософії від раба. Погляд кинув, а він покотився.

"Ну давай же, чому ти зволікаєш. Один різкий рух - і ніхто не буде володіти тобою".
Привіт від дідуся Фрейда.

"Мої легені повільно видихнули повітря".
А чужі легені його вдихнули.

"Колись ти зрозумієш, що все це на краще, - відповів голос і закмовк".
Якби той голос не "закмовк", то треба було б самому заткнути йому пельку.

"Але раптом до мене долинув звук спущеної стріли і вона вдарилася о палицю, відлетівши".
Звук тятиви, авторе, який не тільки не вміє писати, читати, але і думати.

"Від сили удару і від несподіванки, я вронив зброю".
То від сили удару чи від несподіванки?

"Стріла і палиця впала на темно-жовтий пісок одночяасно".
А якби вони впали на пісок не "одночяасно", то сталося б велике лихо.

"Звідкілясь вибіжали наглядачі з нагаями".
А за ними "біжали" ще кілька десятків монстрів.

"Я кинувся на одного, зваливши його на пісок. Троє інших хльоснули по моїй спині батогом. Я вдарив кулаком у лице одному і шкрябнув своїми нігтьми іншого".
Шкрябнути "нігтьми" - це боляче, раб їх, певно, ніколи в житті не стриг. Хоча, знаєте, я думала, що наглядачі будуть хльостати батогами один одного і почнеться оргія. Хоча вдарити людину одним батогом втрьох - то круто!

"На мене звалилося ще декілька ударів. Я поцілив ще одному нападнику ліктем у лице, перед тим, як звалитися на пісок. Хтось відразу ж вдарив мене чимось твердим по голові. У очах потемніло, світ розплився".
Було б цікавіше, якби вдарили чимось м’яким.

"Оглянув свою камеру: одна кам’яна лежанка, пучок соломи на ній".
Ви це уявляєте, авторе? Нащо в такій камері кам’яна лежанка? Чи її в’язні всім гуртом вирізьблювали як пам’ятник своїх страждань?

"Добре, що хоч не замуровали".
"Замуровали, демони!" (с)

"Запах був такий, що можна було вішатися, хоча жодного гачка і жодної мотузки тут не було. Дивна турбота про те, щоб в’язень залишився живий".
"Ржунеможу". Цікава у Вашого героя реакція на "запах". Нормальні люди задихаютьсЯ, а йому вішатися кортить.

"Я не міг зрозуміти тільки одного - чому мене ще досі не позбавили життя".
Не відібрали паспорт і не відправили в армію.

"а вони й в ус не дмухнули".
Вони дмухнули в щось інше, що є в українській мові.

"Чому ж я ще тут, а не лежу, зарізаний у якійсь канаві?"
- Тягти безіменного раба у канаву? Нам за це не платили! - наглядачі.

"Я не тішив себе думкою, що мені все зійде з рук".
А також з ніг і з голови, яку і не треба було ударяти чимось твердим.

"Кінець моїй марній надії вирватися з цього пекла, стати вільним - вільним від всіх крім своїх вчинків".
Ще трохи філософії від раба.

"І тепер мене вб’ють як раба, без будь-яких почуттів, як людина забиває худобу".
Авторе, Ви коли-небудь забивали худобу? Людей вбивати легше.

"І тоді вперше, вперше за сім років - сім довгіх років рабства, горя нещастя, я відчув слози на своїх щоках"
І тут ми дізнаємося, що герой в рабстві провів сім "довгіх" років. Не знаю, що то були за роки, але, певно, вони набагато більші, ніж нормальні людські, бо герой на початку зізнається, що не знав, що є "не раби". І ті роки були дійсно жахливі, раз від них на щоках з’являються "слози". Це така хвороба? Вона заразна?

"Швидше б вже скінчилася сумна історія мого життя"
І це оповідання також.

"І я не відчував жодного жалю до себе з цього приводу".
Я взагалі не міг нічого відчувати, бо мене перед тим вдарили по голові. А краще б не мене, бідного раба, а мого автора.

"Кому суджено вмерти, той загине".
А кому повіситись, той не потоне. Розумію.

"Невже ти думаєш, що тоді, біля брами стрілки не влучили у тебе через невміння? У нерухому мішень, що досить-таки вирізняється на тлі жовтого піску?"
О, Ви, виявляється, знаєте про існування слова "брама", а в минулому шматку тексту не знали. Зазирнули у словничок?

"Високий, стрункий, білошкірий наглядач кинув на підлогу миску з водою, да так, що більша частина розплескалася по підлозі".
Без коментарів.

"Він був вдягнутий у просту селянську туніку, замість звичайного шкіряного нагрудника, як у всіх наглядачів. У руці він тримав кинжал, повернутий до мене вістрям".
Жахлива зброя "кинжал". А коли ще й вістрям повернута...

"Я дивився йому в очі, наче загіпнотизований. Можливо я й кинувся на охоронця, але ця людина вражала своєю волею, своєю жорстокістю"
Не переконали, але я вже звикла до незграбності Вашого тексту. Пропоную просто подивитися на побудову цього фрагменту. Він увійде до моєї колекції перлів.

"Стань би він яничаром у султана, то можливо й йому вдалося б вигнати отой холод з очей. Я бачив - він був якимось не таким, відрізнявся від звичайних охоронців, людина с сильнішою волею, але, проте - ворог. Небезпечний ворог".
А всі люди з сильною волею мали бути друзями героя? Раба? Не смішіть.

"Я прочукав ще години дві-три перед тим".
Цікаво, що входить в процес "прочукав"?

"На цей раз ця людина було багато вдягнена. Купець, а можливо й хтось з благородних".
Не дивно, що у Вас герої раптом отримують середній рід. Вони взагалі неживі.

"Та ця людина лише підняла руку і вогняні нитки впилися у мої руки, прикувавши мене до стіни".
Які спецефекти, блін! І витрачати чари на якогось раба? Мені б, як магу, було б бридко.

"До мене завітала не просто людина. Маг. Від розмов наглядачів я знав, що є лише декілька чарівників, які могли б завітати у камеру до раба".
Фрейд заплакав.

"Вони, на відміну від інших людей, володіли Вогнем. Не тім вогнем, що колись розпалила печерна людина, а Вогнем - ярісною стихією, яка не визнає нічого панування. Його не можна змусити служити собі. Потрібно мати якусь іскру у собі - таку ж жорстоку і таку ж непокірну, щоб він визнав тебе за свого".
Авторе, читач тупий? Хоча "ярісна" стихія - це щось новеньке у фентезі.

"Вони затріщали, і я відчував, що вони можуть от-от порватися".
Без коментарів.

"Незнайомець тримав у руці полум’яний меч, що кінчим вістря майже дотикався до моєї шиї. Будь-який рух і від мене залишиться лише грудка попілу".
Жахливо перетворитися на грудку "попілу", але, що є "кінчим вістря", залишається загадкою. Певно, були праві ті раби, що пліткували про Магів, що заходять у камери до в’язнів. А взагалі Ваш Маг просто придурок.

"сказав чарівник, і повів рукою".
Без коментарів.

"Це було ще більш болючішим ніж удар батога".
Ви що, авторе, з глузду з’їхали? Що може бути болючішим за удар батога, який ледь тримають три наглядача?

"Незнайомець глузливо поміхнувся".
Без коментарів. Вже втомилася сміятися, а тексту кінця і краю нема.

"Я був за це покараний, та це мене не зупинло і я вибухнув брудною лайкою".
Взагалі мою феноменальну здатність до ненормативної лексики визнавали навіть слюсарі і бомжі. Як почну материтися, то так, щоб ніщо мене "не зупинло".
"Це єдине, що мені лишалося робити".
І гарно почуватися, обматеривши Мага.

"Чаклун не став нічого вичаровувати - меч він відкинув у сторону і той відразу ж зник".
Що-що робити?

"Незважаючи на біль, я вирвав-таки другу руку з кайданів і вдарив супротивника у живіт. Він відлетів назад, але відразу ж зіп’явся на ноги і замахнувся посохом. Мушу визнати, він був у чудовій фізичній формі, незважаючи на те, хоч магам це не дуже-то й потрібно".
З інструкції по проходженню квесту: "Маги є одними з найнебезпечніших створінь підземного світу, вони можуть кидати блискавки, вогненні кулі й уповільнювати Ваш персонаж. Єдина можливість перемогти мага - це швидко підбігти до нього, поки він не встиг Вас уповільнити, і вдарити мечем. Маг гине з двох ударів, бо ці істоти мають невеличкий ліміт життя, від 10 до 15 пунктів".

"Головне, - я знав, це не давати йому жодного шансу подумати про щось інше крім оборони. На будь-яке закляття потрібен час".
Багато раб (і автор також) тямить у закляттях.

"Схгопив мене за горло і відкинув до стінки".
Бідне горло.

"Поступово повертався зір. Все навколо очей пливло".
Без коментарів.

"Я лежав на животі прямо на холодому камінні".
А я думала, що підлога була з підігрівом.

"Все тіло боліло, наче телега мене переїхала".
Бідний герой. "Телега" - то певно страшне таке потойбічне створіння.

"розпечені кнути залишили чималі сліди".
А я думала, що Ви вже вивчили слово "батіг". А ще "кнути" залишали художнє татуювання і шрамування (зараз дуже модне, навіть більше за пірсинг).

"Переборюючи біль у тілі, я зробив крок".
А в чому ще можна було переборювати біль?

"Не встиг я ступити ще й два кроки, як двері відчинилися".
У них стояли камери спостереження.

"і я залізне лезо легенько торкнулося спини".
І що там лезо робило з бідним героєм, залишиться таємницею.

"Ми йшли якимсь темним коридором з багатьма дверима".
Взагалі-то я знав, які в споруді є коридори, але саме про цей й уявлення не мав.

"Чорна підлога і чорні стіни наче підкреслювали відчай і почутя безвихідності цього місця".
Особливо вони підкреслювали "почутя".

"Я прижмурився, оглядаючись навколо"
Ваш герой постійно оглядається. У нього манія переслідування?

"Сотні й тисячі рабів праювали тут, створююче це величезне захисне сорудження".
"Ржунеможу", навіть нічого на це сказати сил нема.

"Де-не-де ляскали батоги, що супроводжувалися зойками. Жовтуватий граніт був оббризканий кров’ю".
Дуже естетична картина і для вуха, і для ока. Рівень 18, майже дісталися до кінця. Та програмісти, сволоти, знову полінилися нормально прописати текстури, вони постійно повторюються.

"Мені відразу ж впало в око відсутність великої кількості професіональних солдат, не звичайних наглядачів. Моє око змогло заціпитися за десятерих".
Кльове око, я Вам скажу. Вмістило у себе стільки "професійних солдат", а тоді ще розтяглося, плигнуло і зачепилося за "десятерих".

"Наскільки я знав, Південна Імперія не мога похизуватися великою кількістю збройних сил, оскільки тут було високо розвинене почуття патріотизму".
Вона, ця Імперія, взагалі багато чого "не мога".

"Якби зараз напали б кочівники".
Де мій редактор карти?

"Звісно, наглядачі допомогли б під час оборони, але вони звикли битися лише з обезброїнними, що не могло відбитися на їхньому вмінні".
О, то Ви недооцінюєте "обезброїнних". З ними наглядачі ледь справляються. Ті "обезброїнні" - справжні звірі.

"Мене потягнули до групи рабів, що тягало каміння".
Щоб вона "тягало" ще й мене.

"Раз у раз тягав каміння нагору, де сотні таких же як я добудовували стіну. І згинаючись під тягою каміння, я розумів, що мене недовго вистачить на цю працю".
Без коментарів. В контексті попереднього фрагменту.

"Хлопці поряд, мої товарищі по нещастю, без зайвих слів почали допомагати мені".
Погано їм там без дівчат. Нещасні, біднесенькі "товарищі".

"Хтось піднімав декілька брил замість мене, даючи мені шанс перепочити, хтось йшов поряд мене, щоб, піднімаючись, я не звалився з драбини від втоми".
Авторе, Ви колись тягали брили (особливо декілька одночасно) по драбині поряд з кимсь? Ви це можете уявити?

"І хоча я не відчував жодного місця на тілі, що не боліло".
Без коментарів.

"відповів я не підіймаючись".
А треба було стрибати!

"сказав він вказуючи на двох юнаків".
Без коментарів.

"Ти думаєш нас сюди перевили просто так?"
Звісно, що ні! Тут ходять збоченці Маги і наглядачі, що люблять бризкати на підлогу рабською кров’ю.

"Як казав той магічний покидьок "Ласкаво просимо у Каземат! "
Штампи, авторе. Ви хоча б копіювали їх з чужих графоманських текстів, а не ручками набирали. Менше б було помилок.

"Раби мовчали. Я повинен був підняти це питання".
Взагалі-то, я повинен був підняти не тільки питання, а ще і кілька брил, що вони тягали замість мене, але про те вирішив зараз не думати.

"Мені не хотілося вдруге потерпіти поразку, але на цей раз - через чийсь довгий язик".
Без коментарів.

"Та я відразу відкинув цю думку".
І нащо людині голова потрібна? Для капелюха?

"І я кинув спробу чогось від них досягти".
Після того, як відкидаєш думку, можна відкинути і спробу. Розумію.

"Раб не боїться нічого, оскільки він розуміє, що вмирати рано чи пізно доведеться, а життя його не заслуговує того, щоб шкодувати його".
А ви думали, що філософія раба закінчилася? А ось вам ще одна порція!

"Давайте краще спати, оскільки, якщо я зрозумів, вечері не буде, - відповів я і перевернувся з спини на бік".
Цікаво, на що герой відповів. Він такий безглуздий, що над такими не сміятися треба, а жаліти.

"Поступово усі розмови вщухли, і мої сусіди полягали спати".
Зазвичай раби до півночі обговорювали найсвіжіші плітки про наглядачів і Мага, особливим попитом користувалися історії про Магів заїжджих, але для мене сьогодні вирішили зробити виняток.

"А я все лежав з відкритими очами, втупивши свій погляд у стелю".
Кіно відібрали, гади прокляті!

"Я довго не піднімав це питання, - відповів я, - але нащо я тобі здався? Що є в мені, чого немає в інших?"
Не піднімав, бо тягав брили за весь гурт рабів.

"Іноді доля робить такі викрутаси, що хоч на стінку вішайся".
Цікаво, як Ви будете вішатися на стінку? Коли зберетеся, покличте мене, я хочу на це подивитися.

"Ти опинишся в правильному місці в правильний час. Тобі потрібно лише слідувати моїм вказівкам".
Вказівка викликається клавішею F1, це стандартна команда для всіх рівнів.

"А чи не пошкодую я потім? Що це буде за місце і що це буде за час?"
Я просто в захопленні від такої цікавості.

"Пообіцявши собі, що буду обережним у майбутньому".
Без коментарів.

"Поряд мене присів Кенуса, трясучи мене за плече".
О, як я це уявляю!

"Згоняючи з себе останні залишки сна, я піднявся".
Залишки "сна" плигали на землю як блохи. Я незчувся, як "згоняючи" їх з себе, прогнав всіх моїх маленьких друзів.

"Відразу ж зайшов наглядач, тримаючи у руці ножа і батіг (куди ж без нього?)"
Яка кльова рука! Вона може одночасно тримати і батіг, і ніж. Запатентуйте цей винахід.

"Він пройшов біля нас, сверлячи кожного поглядом".
Але наглядач був не в гуморі, бо інакше пройшов би, б’ючи кожного, а не "сверлячи" поглядом.

"Ступав напружено - він розумів, що якщо ми накинемося на нього, не врятує ніяка зброя"
І чого це йому боятися? У нього ж рівень життя на 30-40 пунктів більший, ніж у Мага.

"але це не сильно-таки допомогло"
Таки-да, як кажуть в Одесі.

"Кенуса спробував відняти у ньго ножа".
"Ньго" - страшний, потворний монстр п’ятого рівня, має антимагічний захист...

"Гуртом вони повалилися у пісок. Звідти долинали прокльони рабів і крики охоронця"
З піску?

"Нас розціпили швидко і уміло".
Бо мали неабиякий досвід.

"Мене схопив той синєокий".
Без коментарів.

"Схопив відразу, не встиг я навіть і сіпнутися, що свідчило про неабиякий досвід".
І вже ніхто не розчепить мене і "синєокого". Тепер і про мене пліткуватимуть ввечері раби.

"Я спробував пручатися, і у мене в голові вибухнув каскад болі".
Задоволення почалося.

"Кенуса бився, як лев, виривався, наче загнанний звір".
Без коментарів.

"Нас притулили до стіни, вдарили декілька раз - в обличчя і в живіт".
І почалася оргія, так?

"А тоді на сцену вийшов чародій".
Ні, без Мага оргія початися не могла.

"зкинув з себе синєокого".
Без коментарів.

"Не встиг я опом’ятатися".
До чого ж доводять придушені бажання.

"Маг бив на знищення".
А Ви б хотіли, щоб він усіх по голівці гладив і цукерки роздавав?

"Розпалися на попіл двоє в’язня".
Тут навіть комп’ютерний перекладач не допоможе.

"Їм було на все у світі наплювати. Вони боролися за свою волю. Будь-який звір, будь-яка істота буде уникати людину, яка бореться за свою свободу. Тому що така людина здатна гасити і знову запалювати зірки".
Ото я повірила.

"Маг звалився під людською массо".
Бідний Маг. Мені його навіть шкода. Загинути під "массо"! Та ще й під людською! Це ганьба для чародія.

"Сталь пасувала перед людською плоттю, яку рухала лише ненависть"
Якби людською плоттю рухало б ще щось, то сталь би не пасувала. Розумію.

"вони наступали, щедро окропуючи пісок ворожою кров’ю".
"Окропуючи", а також розбризкуючи і поливаючи нею все навколо.

"І ось раби все кидалися і кидалися, засліпленні нею, прямо на частокіл списів".
Раби все кидалися і кидалися, а іграшка все глючила і глючила.

"Я оглянувся, і побачив того ж самого незнайомця. Взагалі-то я не сильно здивувався".
А хіба після стількох тупих фраз мого автора я ще міг здивуватися?

"скрикнув я, яподіваючись побачити їхні обличчя".
Бідні обличчя. Не знаю, що збирався зробити з ними герой, але "яподіваючись" - то вже занадто.

"Кенуса підіг до мене".
Мені навіть страшно подумати, що з героєм зробить "підіг".

"А Мапер, мабуть, продовжє битися".
Так, в тому, що робив Кенуса, Мапер вирішив участі не брати.

"він повернувся до мене спиною, і впевненим кроком попрямував у саму гущавину битви".
Авторе, Ви цей парад уявляєте?

"Їм навряд чи сподобається, що тут створюють фортецю".
Розумний раб, я так подивлюсь.

"Якщо ми прийдемо до них, і вони зможуть атакувати каземат до того, як прийдуть основні сили султана, ми повернемося сюди знову, але вже як пекреможці!"
Спаси і збережи, небо, нещасну фортецю від "пекреможців"!

"Я знову проривався до воріть".
Я зрозуміла! У автора амнезія! А раніше Ви знали, що те місце, куди так прагнув герой, називалося брамою.

"Але тепер я був не один. Зі мною був друг, єдиний друг за всі довгі роки життя. І тепер ми шли вперед, як єдине ціле".
Фрейд вже не плаче, а регоче несамовито.

"Удвох, напружуючи всі наші м’язи, ми змогли прочинити настільки, щоб у них могла пройти людина".
Фрейд вже не може навіть реготати. Які ж вони класні, ці майбутні "пекреможці"!

"Двоє наглядачів, що вибігли з якихось дврей позаду нас, ми, не докладаючи надмірних зусиль, відправили на побачення з довгими і приємними снами".
Сни були про оргію?

"А позаду нас гвардія султана змітала останній опір. Вона понесла деякі втрати - позаду них валялися з пів дюжини солдат з окровавленими кольчугами".
І не тільки "окровавленими" кольчугами, але і оббризканими і щедро политими кров’ю.

"Але ми вирвалися з цього пекла. Але лише для того, щоб потрапити у інше пекло - пустелю".
Авторе, Ви розчаровуєте читача. Де обіцяна оргія? Фрейд чекає на неї від самого початку твору.

"Ми мали вижити - не для себе, а для інших, що залишилися у Казематі, пекельному спорудженні, створенне лише за допомогою пекельних мук".
Пекло - останній рівень гри. А філософія Вашого раба вражає мене навіть більше за Вашу грамотність.

"Години зливалиь з годинами, а ми все йшли, залишаючи позаду себе сотні, тисячі, мільйони барханів".
А раби вміють рахувати до мільйону? І страшно уявити, що робили одна з одною години.

"Я вибрав напрям на південь, у напрямку до Нижнього моря, до найгарячіших куточків нашої планети. Лише там були землі, недоторканні цивілізацією, і лише там, за чуками, жили кочівники".
"Чуки - міфічне плем’я, що мешкає біля Нижнього моря майже біля екватора. Довгий час вважалися вигадкою схиблених авторів, які блукали по пустелі. Цікаво, що в багато чому історії цих авторів збігалися..." - з енциклопедії.

"І це зменшувало наші шанаси на виживання".
А окрім "шанасів" можна було очікувати на приріст, наприклад, мани?

"Першим не витримав Кенуса. Впав у пісок. Мене самого тримала на ногах лише думка про те, що від нас залежить доля інших. Але й мене сили вже залишали. Я впав на коліна біля нього".
Який великодушний правильний раб! Це справжній скарб, як я подивлюся. Незрозуміло тільки одне, як Кенуса опинився у піску.

"Та небеса, як завжди були мовчазні".
Вони будуть мовчати доти, доки Ви не навчитеся правопису.

"Не відкликнув мене знайомий голос, не порадив, що робити".
Що-що не зробив голос?

"Я схопив Кенуса на руки, і продовжував йти, вичерпучи з себе останні сили".
Що не зробиш заради друга. Навіть останні пункти життєвої сили з себе "вичерпучиш".

"Він піднявся у повний зріст, і оглянувся навколо".
"Слєжки нє било". (с)

"Він окликнув мене, допоміг піднятися, і вказав пальцем у небо".
- "Істина поруч", - сказав він. (с)

"І мій друг піднявся, хоч був вкрай знесиленний".
Шкода героя. Так себе вимотати. Зовсім "знесиленний".

"Можливо він згадав Цапита і Мапера, інших своїх друзів. Кожна людина - всесильна. І зараз він вичавлював з себе усе, можливо розуміючи, що все це йому скоро не буде потрібно".
Ще, ще філософії! Від неї вже не нудить.

"Я дивився, як він скрився за барханами".
Що він зробив?

"Не знаю чи довго я так провалявся".
Ставив би коми, то знав би.

"Сонце пройшло добрячий відрізрок неба, коли я почув біля себе стукіт копит".
Я не знаю, що таке "відрізрок", але сподіваюся, що небо від того не постраждало.

"Коли ти вмираєш, всі шестеро відчуттів (шостим вважається відчуття магічної сили) набувають небаченої гостроти".
Коли вмираєш, треба обов’язково пояснити тупому читачеві про кожне з відчуттів, а не тільки про "шосте".

"Я випив маленький ковточок, оскільки більший, після двох днів спраги міг вбити мене".
Я взагалі був дуже розумний, а коли я був рабом, нам показували художньо-пізнавальні фільми. Особливо мені подобалися фільми про поводження з вогнем і як вижити в пустелі.

"Можливо в цьому крилася якесь чародійство, але я вдчув, як життя знову повертається до мене".
Якби чародійство не крилося, я б нічого не "вдчув". Більше взагалі нічого не відчув.

"За допомогою того ж вершника, я піднявся. Він допоміг мені сісти у сідло".
Він взагалі був дуже гарним хлопцем, завжди всім допомагав.

"Сам він прилаштувався попереду, і натягнув віжжі. Кінь помчав галопом. Схоже, він поспішав".
Про поводження з конями фільм нам так і не показали. П’яний наглядач порізав його на кадри, щоб продавати рабам. Мені теж дісталося кілька кадриків. Один мене особливо зачаровував, інші раби казали, що там були зображені "віжжі".

"Через хвилин десять ми пиїхали у табір".
Я в цьому впевнений, хоча і загубив свого годинника. Але ще більше я був впевнений, що ми "пиїхали", бо мій новий товариш сказав: "Злазь з коня, собако, а то відхльощу тебе віжжами". Ця пропозиція видалася мені заманливою.

"Посередині палало багаття, незважаючи на спеку - м’ясо на сонці не приготуєш".
Сонце взагалі погана плита: то хмара його закриє, то взагалі дощ піде.

"Без сторонньої допомоги я виліз з сідла і підійшов до нього".
Мені було дуже сумно, що мій новий товариш більше мені не допомагав.

"Повернувши голову, я побачив жінку похилого віку, завернену у шовкові одежі".
Авторе, а Ви не боїтеся, що Вас звинуватять у поганому ставленні до жінок? Особливо до старих. Хоча, розумію. "Завернена" піде без приправ після довгих блукань пустелею. Фрейд.

"Схоже, вона була тут дружиною вождя, або ж знахаркою".
В принципі, то вона працювала дружиною на пів ставки, що ми майже одразу розуміємо далі по тексту.

"Її вчинки для нас, смертних - таємниця на сімома печатями".
Таємницю за сімома печатями знаю, але те, про що Ви пишете, певно дійсно таємниця для смертних.

"На послів інших племен ви не схожі. Як і на посильнх цього дурня, що воссідає на троні".
Не знала, що дружина вождя, хай і по сумісництву, прагне послати "нх" свого ворога.

"Її брови полізли наогору".
А коли залізли "наогору", то поплигали барханами. Барханів були мільйони, то брови не скоро повернуться. Треба було швидко вигадувати, як приховати несподівану втрату.

"Я подумав, що чи не погарячкував, відразу виказавши наш статус".
Які слова знає Ваш раб! А зжалився б він над бідною старою жінкою, не патякав би зайвого, брови залишилися б на її обличчі.

"Як ви бачите, наші вісті настільки важливі, що ми самі готові віддати за них життя, і, я вважаю, що вони будуть чимось корисні і вам, - поспішив запевнити я".
Ваші життя? Ваші вісті? Та ми таких ледарів у пустелі ледь не кожного дня знаходимо.

"На жаль, час не зупиниться, а він дорогий - і для вас і для нас. Якби всемогутня знахарка змогла дати мені щось, що на короткий час підтримало мої сили, я б виклав все відразу".
Правильно, треба викладати все відразу. Фрейд.

"Їй вистачило одного жесту, щоб двоє кочівників - її слуг подали мені якийсь напій".
Цікаво, що то був за жест?

"Він був високий, з чорним волоссям, що спускалося йому до плечей".
То його підстригли, зазвичай його чорне волосся чіплялося до одягу членів племені, чим дуже дратувало усіх.

"В руці він тримав лук, а колчан причаївся за спиною".
"Колчан - птах, якого відносять до класу хижих. Гніздиться колчан в пустелі, риючи нори у піску, а найбільш нахабні екземпляри цього виду загарбують нори у гризунів і змій. Колчан має невеликий розмір, але вважається одним з найбільш небезпечних представників свого виду. Кігті колчана..." - з енциклопедії.

"Схоже, він завжди був озброєний".
А герой його дуже давно знає. Аж кілька годин. "Насправді зброю треба було носити при собі, бо такі, як ці двоє нездар, яких ми знайшли вчора, потирять", - пояснював кочівник своїм синам, яких у нього було аж п’ятнадцять.

"Часи наших грабежів і нападів залишатья у минулому".
Разом з нападами і грабежами в минулому "залишатья" і дуже корисні речі. Голос Фрейда: "Наприклад оргії, не описані автором".

"Але для чогось вони ж були потрібні вам, - нахабно я замітив".
У час вільний від брил тягання я вірші любив складати.

"І в кінці-кінців велика ціль перетворилася на просте бажання просто збагатитися, але дехто з нас ще шукаюь ті місця, щоб поклонитися своїм предкам".
Не хотілося б мені опинитися в тому місці, яке вони "шукаюь".

"Знайте ж, що немає кайданів, в якіх всі дзвена будуть міцними, як одне. Десь знайдться погано викуване, а десь - погано зціпленне".
Знайди десять відмінностей - радить підказка під малюнком. Знайди усі помилки - задихається від сміху читач. Але Ви, авторе, праві, треба зміцнювати наші "дзвена", щоб не було біди.

"Коротше, - сказала вона тоном, після якого мені враз перехотілося сперечатися".
"Карочє" - виявилось, що дружина вождя приїхала у пустелю із іншої квітучої країни. Незрозуміло тільки, нащо вона проміняла батьківщину на пустелю. Та то вже справа її особистого психоаналітика.

"Якщо зараз атакувати одине з казематів (я вкажу дорогу), він не вистоїть".
Одине був монстром восьмого рівня. Мало хто знаходив до нього дорогу, бо створювачі гри помістили його на бонусний рівень. Одине блукав лабіринтом, часто зупиняючись біля порталу, звідки мав з’явитися герой. Та гравці були надто неуважні і проходили повз приховану карту, тому Одине сумував і часто вив на місяць, чим лякав малолітніх геймерів, що гралися вночі, приховуючи свої забави від батьків.

"Виказати підтримку… Звідки ти знаєш такі слова? - сказав раптом вождь. - Наскільки я знаю, невільники неграмотні".
От і я цим давно переймаюся. Говори, любий, ріж правду-матку, скажи правду, посрами диявола. Говори!

"Мене навчили батьки. Вони колись займали високе положення у халіфа, але потім щось сталося. Вони втратили свій титул і свої багатства. І їх продали у рабство"
І це ми дізнаємося на 12 сторінці з 15-ти. Не вірю. Чому ж він не знав, що є люди, які не працюють?

"Невже ви думаєте, що сулатан не прорахував би цю нагоду".
"Сулатани" взагалі дуже тупі.

"Можливо, на те й він і розраховував".
Без коментарів.

"Я видихнув повітря. Зілля вже видихалося".
Розбавляють, сволоти, наркоту.

"Недовірливий ватажок все одно націлився на мене стрілою, незважаючи на те, що з моїми теперішніми силми я навряд чи втік".
"Силми" були надто важкі, а рівень життя все падав і падав. І нащо витрачати стрілу на такий непотріб, коли є меч?

"В голові вставали події і люди, голоса і думки".
"Голоса" мали жахливий вигляд. Сьогодні вони були зовсім не в дусі.

"І так же раптово, як все починалося, так же воно і закінчилося".
Довго закінчувалося, мушу зазначити. В мене вже живіт болить від реготу. Не можна так знущатися над читачем, авторе.

"Двоє кочівників дійсно мене відвели до постілі".
Дядечко Фрейд зацікавлено відкрив одне око і пошепки, щоб не злякати автора, запитав: "То оргія буде, чи ні?" Поки ще ніхто не здогадався, що то саме він приходив до раба у вигляді дивної істоти.

"А тут я лежав на хутрі якихось звірів".
Дуже романтично. Фрейд.

"Я з’їв невеликий шматочок м’яса, випив ковток води і ліг спати, сподіваючись, що завтра ми зможемо вивільнити всх моїх товарищів".
Бо без моїх "товарищів" мені було дуже сумно. Я хотів їх "всх". Побачити! А що ви подумали, дядечко Фрейд?

"Перечуття мене не зрадили".
"Перечуття" взагалі дуже рідко зраджують.

"Ще зранку до мене прийшов ватажок. і наказав приміряти лук. Я ще ніколи не стріляв з нього".
Я не збрехав, ні. Я пропустив кілька потаємних місць на минулих рівнях, тому за луком треба було повертатися. Я матерився, прорубуючись через сотні монстрів, що встигли наплодитися в лабіринті. Але без зброї далі пройти було неможливо.

"А кінь був непоганий. Сильний, витривалий. Єдина біда - керував я ним, так як і стріляв з лука".
Бо зазвичай катався на батьківському "Феррарі".

"Проте, я вказував напрям і, хоч-нехоч, мав їхати першим".
Без коментарів.

"Ми перерахували людей з арбалетами. Я нарахував восьмох".
Я-то нарахував "восьмох", а вождь десять. Ми посварилися, і я набив вождю пику.

"Розділюємося, і обходим фортецю".
Прикладаючи лід до синця (лід був з моєї аптечки, яку я прихопив з попереднього рівня), вождь віддавав накази.

"Початкове завдання - знищити усіх стрілків".
Нарешті буде бійка.

"З пів-сотні вершників вирвалося з бархану".
Насправді вони були зачаровані одним з Магів, але я прочитав потрібне закляття, щоб звільнити їх з піщаного полону.

"Ми розділялися".
А потім роздягалися... Фрейд.

"В нас стріляли з арбалетів. Але ця здавалося б, грізна зброя, зараз не могла протистояти нам. Арбалет чудовий у використанні проти броньованих лицарів. Він запросто пробиває їхні лати. Але проти кочівників..."
Все це я згадував, дивлячись, як мого закривавленого героя дожирають монстри. Треба було раніше зазирнути в підказки.

"Доки вони перезаряджали їх, ми встигали випустити п’ять-шість стріл".
Кльово! Вони (лицарі? лати? кочівники?) можуть перезаряджатися!

"Він полілив її влучно - прямо у щіль, товщиною сантиметрів з сім".
Авторе, Ви лякаєте мене все більше. Що Ви зробили бідній "щіль"?

"Лише ми, сини степів, відродили давно забуте вміння стрільби з лука. Двогранні стріли - для строю супротивників. Деякі стріли влучають у тонкі просвіти між латами. А трьохгранні - для влучної, прицільної стрільби по одній мішені".
Підказки пливли над фігурками героїв, заважаючи милуватися бійкою.

"Більшість стрілків, що були або піднялися на стіни, вже ніколи не зможуть стріляти".
Взагалі стрілків не було, програмістам був облом їх малювати. В цьому присягалися всі гравці, бо коли герой залазив на стіну, від монстрів залишався тільки попіл.

"А тим часом кочівники забрасували кішки прямо з сідел".
Жах просто. Свої?

"Засвистіли шаблі, дехто з жителів пустелі просто не встигав схопитися за меч, і тому стріляв майже впритул".
Шаблі були рідкісними приколістами. Часто вони підсвистували, лякаючи тим юних геймерів, що до ранку сиділи перед комп’ютерами. Особливо серед шабель цінувався художній свист в стилі кантрі.

"Прості в’язні, неозброєнні, вони відразу ж зрозуміли кому вони завдячують порятунком - і накинулися на наших супротивників".
Я ж казала, що "неозброєнні" - то звірі! Бачите, наскільки я виявилася права.

"Але не встиг я вже порадіти тому, що каземат наш, як хтось з причаївшихся арбалетчиків всадив мені болта у бік".
Фрейд розплющив обидва ока, але вже нічого не сказав.

"Похитуючись, я встав. Я ще тоді зрозумв, що рана була смертельна".
Звісно, що смертельна після таких пригод! Бачите яка рана, навіть повзати вміє: з боку на груди переповзла, зараза. Було б дивно, якби герой того не "зрозумв".

"Що в них важливого? - несподівано навіть для себе, запитав я"
В дверях чи за дверми? Окрім того, що в героя була манія переслідування та амнезія, він ще страждав на шизофренію.

"Невже ти думає, що цей каземат побудували тут просто так? інші фортеці і наполовину не такі грізні, як ця (якщо не рахувати малу кількість військових). Невже ти думаєш, що той чародій тут сидів дарма? Це - ключ до Вогню, одного з шести першоелементів. І лише людина здатна відкрити ці двері".
"Зараз буде мочити", - подумав юний геймер, вдивляючись у зображення монстра.

"Лише тепер я зрозумів, на що було розрахована ця багатоходова комбінація. Ось тут я мав відкрити ці двері, і дати, як я вважав, добру, непереможну зброю".
Взагалі я прагнув свободи, але про те автор вчасно забув.

"Він кинувся до замурованого тонеля, у намірі самому розбити їх".
"Демони все ж таки "замуровали", - подумав "тонель", з тремтінням дивлячись, як до нього наближається юний геймер.

"І відразу ж статуї ожили, вдарили слугу Нечистого, підкріпили свій удар закляттям, і він розпався на шмаки"
Це, певно, дуже страшно - розпастися на "шмаки".

"Тому що люди набагато сильніші і набагато непередбачуваніші, ніж боги".
"Непередбачуваніші" навіть у своїй безграмотності і бездарності.

"Я зрозумів і те, що якщо вони візьмуть мене з собою, то їх наздогонять, і знайдуть їх табір, і тоді - ні в чому не повинні жінки і діти будуть відплачуватися за батьків".
Сміятися я вже не можу. Може, покликати Фрейда, йому ця сцена сподобається. Не позбавляйте старого такого видовища.

"Я мав покинути їх. Вони ні за що не згодяться мене залишити".
А він їм хто? Зять, брат, сват?

"І я, наповнивши бурдюки, взявши з собою деяку кількість харчів, направився до населених земель, міцно стискаючи у своїй руці сувій пергаменту".
"Шкода, що гра скінчилася", - знімаючи навушники, думав юний геймер, але згадав, що друзі обіцяли притягти йому ще кілька нових дисків.

"Ця розповідь не повинна залишитися непочутою"
Ця розповідь мала залишатися не прочитаною.

Як Ви могли бачити, шановні пані і панове, я знущалася тільки над тими моментами, де автор допустив грубі помилки. Зміст оповідання я майже не зачіпала, там ще поле не оране і не сіяне.

А тепер у мене виникає питання: як могли інші рецензенти хвалити таку графомань?

На цьому шоу завершене, до нових зустрічей.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.037015914916992 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати