Андрійку, любий мій, Тетянку убив "підступний" LD ще в минулій серії. Так що процедуру знизування плечима тобі доведеться виконувати ретельніше і з подвійною швидкістю ;)))
Я вболіватиму за вас, красиві мої!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таня і Зланіч знизують плечима. Чутно ревіння та стогін божевільного експропріатора L.D. над залишками Татчиного вбрання та рипіння засмальцьованих порнографічних плівок. Зланіч зі скепсисом спостерігає ті недолугі намагання L.D. взяти жильотку штурмом, після чого ще раз задає детективне питання:
"Хто має припасти до жильотки Татчина?"
Бач Сергію, я на інших фільмах виховувалась :)))))) І я не печалюсь, бо вже чути перші нотки OldWomanSummerParty. Пиши текст до мелодійки, яка набирає обертів і літає на павутинках вулицями міст! Ми (ті, хто чекає) - підспіваєм.
Ваша Donna Anna :)))
О, Donna Anna! Donna Anna...
Так ось про що ти думаєш при ja-ja.
Взагалі-то тема відсилала до блокбастеру "батальйони просять вогню", на сцену, у котрій гине молодий Скляр.
Не печалься, Anno. Скоро вже, скоро воно - оте OldWomanSummerParty.
Чекаєш на нього не тільки ти. Я особисто знаю кількох.
Т.
(Визираючи з-за портьєри) А мона мені? До жильотки? Дуже треба! Септембер-паті накрив з головою! З профсоюзу грачів на органі у снах вигнали, доріжку небесну переповзти не дали, самі нє мєсниє, живемо із хворим дідом морозом на вокзалі. Ше й печаль охопила. Бо дід мороз каже, що Ja, Ja.. - шум від виробництва дешевих підробок під низькоякісне німецьке порно. Це, каже, проекція підсвідомості населення Юпітера. Бідний від правди зовсім шибонувся, уві сні кричить "іх бін фантастіш убенгрубер", розлякує місцевих бомжів. Це, знаєте, підточує... Коли вже бабине літо?
Друга доба спільного з Тетянкою вивчення нюансів сценарія призвела до того, що замість пана Фройда у дівочій голівці Тані оселилася Блюма Вульфівна Зейгарнік, а у свідомості Зланіча почали вештатися рендомінізовані образи героїв другої світової.
Увага, а тепер питаннячко. Хто має припасти до жильотки Татчина?
До кімнати входить Зланіч із новою пляшечкою слив*янки. Він гилить матюччя через суцільний хаос коментарів, наганяє з хати Сук, які видули вино, чемно вітається із дівчатами і мимоволі червоніє від запрошення до Львова. Певно йому приємно. Ще приємніше Зланічу від відчуття присутності Бога десь в теплих надрах його ж таки потойбіччя. Зланіч лягає поруч із Сергієм. Хлопаки миють ноги в молоці зоряної стелі...
Завіса.
ні, мої любі, мабуть що не буде мене. Якщо ви запитуєте у мене (тієї, що вимальовує запитаннячка). Жалкую неймовірно. Хотілось дуже вас усіх побачити, взяти участь у неймовірно цікавій для мене акції. Одначе обставини іноді виявляються сильнішими за наші бажання:((((
Ну все. Рлзчулили мене до сліз. У когось серветки, аби втерти сльози, присутні?????????????????????????
навіть не зручно трохи....
Шановна редакція, ви мене запросили:)) Ну... я бачила своє ім"я в переліку запрошених (щиро дякую). Одначе, оці двоє, мої улюблені, я їх просто обожнюю:)))
Сергій вперто мовчить. А Андрій так і не здогадався, хто йому запитаннячка вимальовує;))))))))))
нервуюсь, бігаю по кімнаті в відчуваю страшне бажання почати складати новий альманах і все це перетягнути туди...щоб зафіксувати типу для нащадків...хоча навіщо його фіксувати....
патаму и нет его......
зланіча щиро запрошую на презентацію до львова. бо татчина вже запросила. цікаво вас усіхпобачити наживо.
редакція
А дверей кілька. І на всіх надпис: „не турбувати, тільки для своїх”. Зланіч, не вагаючись, штовхає середні. За ними – колюче зоряне безмежжя, яке від порогу починається каламутним Чумацьким Шляхом. Обіч цієї культової дороги розкинулись низенькі гіллясті сливи, вино з яких і цмулив нещодавно Великий Рятувальник. Блідий молочний туман загортає у вату перші непевні кроки. Здалеку – такого далеку, й не уявити! – обіцянкою неможливого!!! – долітає перший брунатний промінчик. Голками по склі схлипують ріденькі янгольські скрипки. На окраїні Галактики зітхає орган. Спалахує зірниця. Андрійко непевно чимчикує на звуки, підбадьорюючи себе зоряним речитативом.
Десь далеко – на сьомому небі,
Де прозорі Господні комори
Переповнені зоряним пилом,
Що достиг у торішні жнива,
Де заможні небесні садиби...
Орган на окраїні глибоко зітхає ще і ще раз. Зланіч ненароком збивається з ритму і прилаштовує кроки до биття власного щирого серця.
...Де заможні небесні садиби,
Вздовж цієї моєї дороги,
Криті бляхою щирого срібла,
І належать небесній братві...
Андрій крокує прискорено і бадьоро. І, покоряючись власній незлобливій природі, не перестає творити абстрактне добро: покласти рябеньке яєчко у гніздо, прибрати з дороги зоряного слимачка, випрямити охлялу билинку на узбіччі.
...Де на самій коштовній планеті,
У своєму пустому маєтку,
Із Собою Самим наодинці,
Засідає старенький Господь...
Зітхання органу зливаються в один мажорний хорал. Різнокольорова заграва звуків чітко окреслює коло для обраних. Вже можна розібрати чийсь добрий старечий голос.
Зланіч чимдуж кидається вперед:
Боже, це ти?
Ja… ледь чутно з зоряного далеку.
О, Боже... Сергію, це Він!!! Боже, це Ти!?це Ти!!?
Ja, Ja... чутно вже твердіше.
Ja, Ja...
Сергію!.. це Він...
Зланіч, як в сповільненій зйомці, розкинувши руки пливе на світло, на ріднесечкий голос. Зоряний пил огортає його тендітну прозору постать. Крок – ще крок... Ще! І в ту мить, коли він майже торкається сонячного кола, гостра, як промінь, янгольська стріла пронизує на сістолі його щире серце. Світ спалахує міріадами зірок і обертається навколо розумної голови. Робиться дурно від цих клятих вогників. Андрійко точиться і падає навзнак.
А внизу Татчин падає з ліжка.
Де Фьодоров???
Хто видув вино, суки!!!
