Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

"Портрет Доріана Грея": літературний шедевр чи філософська праця?

(Рецензія на твір: "Портрет Доріана Грея": літературний шедевр чи філософська праця?, автор: Ельвіра)

Не кожен хліб вартий того, щоб його з’їсти. Не кожна книга варта того. Щоб її прочитати.
Але «немає книг моральних чи аморальних. Є книги написані гарно чи написані погано» [1,с. 5]. Є просто гарні письменники і письменники погані. «Але обраний – той, хто в прекрасному бачить лише одну: Красу» [1,с. 5.]
І не краса рятуватиме світ, а той, хто її сповідує.
Митець, котрий поклоняється Красі, перестає бути просто митцем. Він стає філософом. При чому мистецтво стає мистецтвом, а філософія – Красою.
Ідеальним взірцем такої метаморфози є роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея».Автор своїм твором намагається довести, що це – лише роман (спосіб художнього мислення), і не більше, а сам він – просто художник, який «залишається вірний собі» [1, с. 6], а «Мистецтво – дзеркало, що відображує того, хто в нього дивиться, а зовсім не життя» [1, с. 6].
Проблема життя як сукупного прояву буття – це привілейована тема саме філософів, а не митців.
Мистецтво ж починається з особистості, а життя – з Бажання Бути.
О. Уайльд, – безперечно, особистість, тож загальновизнано вважається «вовком» літературної стихії. Попри це, людина мисляча не сприйматиме «Портрет Доріана Грея» лише як художню книгу. Безліч парадоксальних думок, якими насичений увесь роман, аж ніяк не можуть виникнути у свідомості митця, навіть геніального, бо зачіпають вічні питання філософії. І хоча О. Уайльд проголошує, що митець – не мораліст, питання моральності надто відверто постає перед читачем мислячим.
Моральність, як відомо, – це основа життя. Категорія «життя» вивчається філософією.
Отже, не зважаючи на всі наявні ознаки літературного твору, ми змушені замислитись, чи справді це – просто чудовий роман, чи, можливо, філософський трактат про душу людини та вплив життя на неї. Врешті, до цього спонукає ще те, що автор усі парадоксальні думки, висловлені одним із ліричних героїв, називає «теоріями», що властиво лише філософським працям.
А ще – глобальність морально-психологічних проблем твору, які ніби досить конкретизовані; і вона, глобальність, призводить до абстракції.
Адже трагедія Доріана – це не лише трагедія однієї людини, а кожного із нас: маючи багато, ми втрачаємо ще більше – душу.
Аби цього не сталося, слід «говорити аморальні речі, але нічого аморального не6 робити» [1, с. 5].
І, нарешті, останнє положення «Передмови» «Усяке мистецтво абсолютне некорисне» [1, с. 5] остаточно змушує сумніватись у визначенні сутності цього твору.
Чому О. Уайльд завершує початок роману цим парадоксом? Випадковостей, як відомо, не буває. Тож чи не хотів автор сказати: «Мистецтво – це ще не все. Тут прихована філософська істина. Просто її слід відшукати у тому, що лежить на поверхні»?
Мистецтво – це теж істина. Просто не кожному митцеві дано це зрозуміти. Чи дійсно «Краса – різновид генія, вона іще вище, ніж Геній, бо не потребує розуміння» [1, с. 23]? На це, як і на попередні питання, потрібно знайти найпереконливішу відповідь.
Давно відома істина про те, що «слід сприймати речі такими, як вони є» [2, с. 342] відверто зазвучала у Ж.-П. Сартра і досить часто застосовувалась найсміливішими із нас практично до всіх речей.
І якби книги в найкращому розумінні цього слова можна було б назвати речами у буквальному значенні, то ми б і сприймали їх таким, як вони є. Проте, книга – це матеріальне втілення Ідеї. Ідею ж не можна сприймати лиш «у анфас», на неї слід глянути ще й «у профіль», тільки хоча б тому, що, за висловом О. Уайльда, «ідея, мабуть, має тим більшу самостійну цінність, чим менше вірить в неї той, від кого вона походить…» [1, с. 103]. Тому то й книгу аж ніяк не можна сприймати однобоко. Слід намагатися проаналізувати її з власної позиції та з позиції автора, особливо якщо мова йде про художній твір. Адже часто буває так, що митець у своєму творі використовує не лише закони Мистецтва, але й прагне до Краси. І якщо читачеві вдається відчути це, то його можна вважати читачем мислячим, а книгу – багатогранним вмістилищем творчо-філософської теорії. Так Ідея перестає бути лише Ідеєю і перетворюється на Теорію. Теорії, як це часто буває, трапляються неймовірні, і, щоб довести їх слушність, нерідко доводиться перевіряти їх самим життям.
Саме так і зробив О. Уайльд: усі свої, здавалося б, най божевільніші теорії він втілив у життя – частково у своє, частково – у Доріанове. І, незважаючи на те, що неодноразово теорії-вчинки переступали за межі моральності, за Уайльдом та його Доріаном утвердилась репутація великих оригіналів. Д. Мережковський зазначав, що «…властивість оригінальних людей – порушувати пристойність» [3, с. 459]. Та і що таке пристойність? Вигадані людством так звані правила честі, закони порядності, аксіоми цноти, веління сумління, щоб приховати потворність власного життя, затаврованого брудом і безчестям. Люди – надто боязкі створіння, щоб бути відвертими у своїх вадах. Тому «…бути природним - …найненависніша позиція» [1, с. 9], для кожного, хто ще не навчився займати цю позицію.
Саме так і можна сформулювати одну з тих філософських проблем, що постають у романі «Портрет Доріана Грея». Оскар Уайльд ні в якому разі не хоче виступати моралістом, але підсвідомо стає ним. Його власне поняття моральності створює різкий контраст офіційно визнаному і загально застосовуваному поняттю, бо проголошує найвищою сходинкою моральності природність. Приховування справжньої своєї сутності – ознака людини у вищій мірі аморальної. Адже людина, що приховує своє «я», не може виконати місії, покладеної на неї з приходом у цей світ, а отже, не може принести користі. Усе ж, що не приносить користі – аморальне, а те, що користь приносить – прояв моральності. Тому й егоїзм О. Уайльд називає, хоч і опосередковано, моральним, бо користь його полягає в тому, що егоїзм робить людей багатогранними, яскравими, а отже – індивідуумами.
З питання моральності постає інше, не менш актуальне: питання життя. Життя не біологічного, а філософське осмисленого і проаналізованого, яке є не що інше, як сукупність призначення, визначення і значення. Саме так і можна охарактеризувати буття взагалі і буття кожного окремо.
Призначення мусить бути обов’язково, бо інакше не було б сенсу Світовому Бажанню Бути розсіювати свою енергію з метою створити будь-яку матерію – від примітивної амеби до високоорганізованої людської особи. Тому призначення – це сукупність енергії, і воно залежить від її типу. О. Уайльд за найдосконаліший тип енергії визнає енергію насолоди, тому призначенням людини називає створення «неогедоністичного» напряму у вселюдському прогресі і зазначає: «Людство перебільшує свою роль на землі… Якби печерні люди уміли сміятись, історія пішла би іншим шляхом» [1, с. 37]. Цим він стверджує недосконалість людську, подолати котру можна лише через єднання духу і тіла.
З’ясувавши своє призначення, людина обов’язково мусить визначитись, щоб приносити користь, а отже – бути моральною. Визначитись – значить вибрати, сформувати самого себе, щоб реалізовувати своє призначення. І якщо людина визнає себе «складною натурою», то, за О. Уайльдом, її «останнім притулком» стануть «прості задоволення» [1, с. 27]. При визначенні себе людина мусить пам’ятати, що «кожному, - як зазначав Ж. П. Сартр, - вільно чинити так, як йому захочеться, і ніхто не може судити про погляди і вчинки інших людей» [2, с. 320]. Відповідальність людини полягає в іншому: «вона [людина] є те, що вона сама із себе робить» [2, с. 323]. Людині не слід боятися думки суспільства, їй слід боятися самої себе як результату процесу визначення. Саме тому О. Уайльд і говорив, що «…і найсміливіший серед нас боїться самого себе» і щоб подолати цей страх, треба пізнати насолоду, яка «єдине, що варте, щоб бути зведеним до теорії» [1, с. 66]. Пізнавши насолоду, людина стає щасливою, а щастя – ознака визначеності.
Завершальним етапом життя можна вважати усвідомлення його значення. Адже дуже часто в ті останні хвилини, що залишаються людині до моменту, коли вона мусить віддати свою енергію Світовому бажанню Бути, на думку їй спадає: «А що я залишаю по собі? Чи мало хоч якесь значення моє життя? Чи змінилось щось від того, що я – людина – була?». І найбільшим нещастям можна вважати неспроможність людини віднайти відповіді на свої останні запитання. Адже тоді її енергія не зможе повністю повернутись туди, звідки вона походить, а блукатиме цим світом у пошуках відповіді. Світове Бажання Бути збідніє, і не зможе наступним поколінням тієї людини, що не знайшла відповіді на останні запитання, дати повноцінну кількість енергії, результатом чого стане дегенерація людства. Щоб не трапилось подібної катастрофи, кожна людина іще у ході процесів призначення і визначення мусить обов’язково зрозуміти, яке значення може мати її буття, як може вплинути воно на світ сущий і майбутній.
Усвідомити значення – це збагнути мету власного життя.
О. Уайльд підводить кожне особисте, індивідуальне життя під загальну категорію просто життя, визначаючи при цьому мету як самовираження [1, с. 19]. Досягти цієї мети можна лише за допомогою нових відчуттів, за які, на думку Уайльда, не шкода заплатити чим завгодно. Навіть все новими і новими помилками, які людство називає своїм досвідом. Але ж, писав Д. Мережковський, «увесь життєвий досвід ніщо перед досвідом вічності» [3, с. 459]. Тобто, вічність як реальна філософська категорія не що інше, як сукупність помилок, найбільша кількість яких припадає на час молодості. Молодість у О. Уайльда – символ Краси.
Таким чином, ми підійшли до третьої важливої філософської проблеми, яку намагається розв’язати автор у «Портреті Доріана Грея»: проблеми краси не як прояву естетичних потягів, а як означення філософської сутності твору. А оскільки твір глобально-абстрактний, то і прояву філософської сутності кожної людини зокрема.
Адже зрозумівши, що мета життя – самовираження, людина буде прагнути до неї. Та, на жаль, часто буває так, що самовиражатись людина починає у найпотворніших, найжахливіших вчинках, які відштовхують, відвертають від неї оточуючих. Подібне трапляється тому, що О. Уайльд, сформулювавши правило усвідомлення свого значення, не додав у кінці іще одного, гадаємо, найважливішого слова, яке б кардинально змінило зміст правила. Беручи на себе сміливість вдосконалити це правило Уайльда, додамо те слово, якого тут не вистачає, і як результат отримаємо: «Мета життя – самовираження через Красу».
Саме так, людина мусить самовиражатися через Красу. І навіть якщо людині уже вділена енергія Краси, вона не може зупинитись на досягнутому, а мусить шукати інших видів Краси: душевної, мислення; оточувати себе Красою, вдосконалювати те, що їй дано. Бо ж якщо людина навколо себе бачить лише Красу, це загострює її чуттєвість до навколишнього середовища, до людей, що її оточують, власне до себе. Недарма ж зазначав неодноразово згадуваний вже Ж. П. Сартр, що людина почуває лиш настільки, наскільки себе самовиражає [2]. А якщо наше самовираження проходить через Красу і прагне Краси, то й почуття наші будуть найчистішими, найвищими, найблагороднішими.
Славнозвісний Езоп казав, що подяка – це подяка благородних душ. Людина, яка повсякчас оточена Красою уже благородна душею, бо ж Краса аж ніяк не може породжувати ниці, підлі помисли, а лише викликає у нашій душі безмежну вдячність за споглядання прекрасного. Проте, споглядання само по собі іще ні про що не говорить, не розкриває суті людини, її істинного буття. Лише примусивши людину дати оцінку побаченому, ми можемо говорити про її інтелектуально-духовний світ та рівень його розвитку. Адже «лише люди обмежені не оцінюють за зовнішнім виглядом» [1, с. 23], тим самим визнаючи свій недостатній смак або й повну його відсутність.
Кажуть, про смаки не сперечаються. О. Уайльд ставить питання смаків як одиничної категорії «смаку», вищим ступенем якого можна вважати намагання розкрити секрет щастя. Якщо ж людина не усвідомлює цього, її можна зарахувати до категорії «людей-без-смаку». Автора «Портрета Доріана Грея» ми просто зобов’язані визнати за людину із найдосконалішим відчуттям смаку, бо ж він не лише усвідомлює поняття «секрету щастя», а й просто і доступно розкриває цей секрет: «Істинний секрет щастя – у пошуку Краси» [1, с. 43].
Таким чином, ми опиняємось у замкненому колі з центром у точці Краса та радіусом Краса. Але сам Уайльд допомагає нам розірвати це коло. Припустимо, що категорія Краси як індивідуальний прояв загальної тотожна поняттю прекрасного. Тоді цілком зрозумілим стає положення із роману: «За прекрасним завжди приходить яка-небудь трагедія» [1, с. 33]. Підтвердження цим словам знаходимо у Д. Мережковського: «…питання не втому, чи є у житті жах, а чи є у житті трагедія. Трагедія починається там, де є боротьба…» [3].
Якщо вдуматись у ці слова і перевести їх чисто у практично площину, спробувати знайти для них конкретний приклад, то перше, що спаде нам на думку у контексті трагедії – це любов як поняття широке і поліфонічне. Адже кожен, хто хоча б раз стикався із цим почуттям, засвідчить, що більш протилежного за своєю сутністю почуття не буває. І для того, щоб воно посіло відведене йому місце у нашому єстві, мусить відбутися найзапекліша внутрішня боротьба, яку можна порівняти лише із битвою титанів.
То чи не тут починається істинна трагедія, котра безперечно переростає у Красу? Чи, можливо, трагедія лише ґрунт, який підтримує Красу, а корені її сягають значно більших глибин, де захована жива вода любові? Адже недарма у Сенеки зустрічаємось із думкою про те, що «Любов сама по собі, зневажаючи все інше, запалює душі жагою краси…» [4].
З цим важко не погодитись, бо ж, читаючи роман Уайльда, скрізь зустрічаємось з невимовним почуттям любові, яким просякнутий увесь твір. Дух любові зливається воєдино із духом прекрасного, і вже неможливо роз’єднати їх.
Але ж для повного вираження свого «я» Уайльду необхідно виділити окремо любов і окремо прекрасне. Оскільки зробити це неможливо, то автору «Портрета Доріана Грея» не залишається нічого іншого, як розділити свою власну сутність, але вже не на дві частини, а на три. Уайльд втілює своє прекрасне начало як суто людську якість у Доріані, свій дар митця – у Безілі Холуорді та свою філософську сутність – у лордові Генрі. Кожен з цих героїв роману діє як самостійний індивід, але цілком залежить від двох інших, доповнює їх. Чи ж не тому, вбиваючи Безіла, Доріан абсолютно опускається морально. Його духовний світ втрачає митця, який відкрив Доріанові очі на його красу. Любити ж цю Красу вчив Доріана лорд Генрі – визнаний цинік. Цинізм його в тому, що Генрі проголошує аморальні теорії, але сам не дотримується їх; він може перевіряти дієвість цих теорій на інших, але не на собі. Адже він прекрасно розуміє, що втративши, занапастивши власну душу, людина не зможе порятуватися навіть через Красу. Чи ж не тому, незадовго до смерті Доріана, лорд Генрі проголошує запитання з Вічної Книги, яке звучить як найсильніша, найновіша теорія: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?» (Мат. 16:26) [5].
На жаль, для Доріана ці слова пролунали надто пізно і призвели його до одного із семи смертних гріхів – до самогубства. Не в силі візуально сприймати свою душу, спотворену гріхами, Доріан, що вже надто звик до краси, нищить свій портрет, одночасно вбиваючи себе.
Серед трьох основних героїв роману (ліричних героїв) живим залишається лорд Генрі – філософське єство О. Уайльда. Свідомо чи підсвідомо автор змушує нас замислитись: чому саме Генрі? Чому саме цей цинічний філософ? Чи не слугує це ще одним доказом того, що О. Уайльд створив не лише літературний шедевр школи естетизму, але й філософську працю про красу та її вплив на того, хто здатен її поціновувати і сповідувати? Гадаємо, саме так і є. Бо ж серед усіх наведених вище аргументів, цей чи не найвагоміший, адже базується на вічних словах філософа. «А чи є що вагоміше слів?» - запитує О. Уайльд.
І чекає відповіді…

Використані джерела:
1. Уайльд О.Избранное / Портрет Дориана Грея: роман. – М.: Образование, 1990.; 2. Сумерки богов / Ж.-П. Сартр Экзистенциализм – это гуманизм. – М.: Издательство политической литературы, 1990. – 398 с.; 3. Мережковский Д. Избранное: Роман, стихотворения, эссе, исследования / Состав. А. Горло; Худож. С. Майоров. – Кишинев: Лит. Артистикэ, 1989. – 544 с.; 4. Сенека Л.-А. Нравственные письма к Луцилию; Трагедии / Перевод с лат. И вступительная статья С. Ошерова. Комент. С. Ошеров и Е. Рабинович; Худож. – ил. В. Куликов; Худож. – офор. А. Юхтман. – Харьков; Фолио; М: ООО «Издательство АСТ», 2000. – 576 с. – (Б-ка антич. Лит.).; 5. Новий Заповіт. – К.: Спілка Біблії української родини. – 1994. – 461 с.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026787996292114 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати