Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Вдягну клобук як вінець терновий, як вінець жертовний, як корону царську

(Рецензія на твір: Псалом перший, автор: Роман Кисельов)

Олесь дав мені домашнє завдання: прочитати цей твір і висловити свою думку про нього. Я побачив, найперше, що твір про церковних людей. Це одразу приємно впадає в око. Творів про нас не багато. Тема ця в літературі, особливо в сучасній, практично не розкрита. Власне, це перший твір сучасного автора, який я побачив. А воно ж цікаве - клерикальне життя. Вже через це приємно.
Дивлюся на авторську сторінку Романа Кисельова. Сам про себе автор практично нічого не пише. Минулого року автор опублікував на ГАКу тільки два твори - не густо. У цьому році тільки трохи більше. Пише переважно поезію. У цьому причина того, що я його досі не знав: у мене з поезією прохолодні стосунки.
Нумо писати про твір, годі про автора.
Автор не знає того, що пише. Він не знає чернечого життя. Пише, власне, ахінею. Це у першій частині твору. До неї я ще повернуся.
Надалі автор хоче показати у яскравому світлі вчинок ченця, який добровільно прирікає себе на муки і на страту. Він ніби відживає при цьому, усе його життя, яке встигло закиснути, сповнитися безнадії, відчаю, посіріти, раптом засвічується всіма кольорами веселки. Чернець іде на смерть, іде проти всім нам відомого давнього великого ката України й Московії Петра першого, і цим автор прихиляє серця відданих Україні ГАКівців. Смерть ченця Григорія виглядає не поразкою останнього, а ніби ляпасом у пику самого мого тезки. "Катюзі по заслузі!"- торжествують патріотично налаштовані невігласи.
"Не люблю попів," - пише "класик". Звичайно, як же їх любити. Про них же всяку дрянь М. Гоголь ще з дитячого садка засвоював. І в школі те саме жував. Та й не тільки він, а ще і його батьки, чи навіть дід з бабою.
Може мова в автора й добра. То що з того. За кепським сюжетом і пародією на чернецтво на мову особливо уваги не звертаю. Мені її погано видно за брехливою скверною. В оправдання автору, можна сказати, що та скверна може бути не ним придумана, а ним тільки повторена, але це не міняє суті написаного.
„Багато ти, сину, думаєш. А ти ж волю свою оддав у руки Господні, от і роби, що тобі велять, менше думай і менше згадуй.” "Не блаженство твоє Богові треба, а воля твоя." .„Сїя книга N з вивлїоθики монастира N-ского N-ского, а хто би єи отдалити мЬлъ, того да ωсудитъ Богъ на второмъ пришествїи. Анаθема, буди проклятъ. Року Божого 1724”. „Сія книга єсть власная законника Григорія Петрашка. А хто би єи без позволенія отдалити посмЬлъ, да буди проклят. Анаθема”.
Мама, раді мєня абратна! Уся ця писанина повністю протилежна духові і християнства, і чернецтва. Не буду тут розписувати цілий християнський апологетичний трактат. Дуже буде довгим і нелітературознавчим. Але бодай кількома тезами мушу обгрунтувати свою позицію. Церква, духівники не навчають і не проповідують недумання. Навпаки, є заклик до праці для розуміння того, що робиш, як служиш, як живеш і чому живеш. Для цього потрібно користуватися данною від Бога здатністю ДУМАТИ.
На кожній Божественній літургії кожної неділі у православній церкві співається третій антифон із заповідями блаженств. Там кожне речення починається словами: "Блаженні..." Кінчається він словами: "Радуйтеся і веселітеся..." Людина, яка просто регулярно ходить до церкви, тим більше духівник, ніколи не стане говорити: "Богові не блаженство твоє потрібне..." НІХТО НІКОЛИ З ДУХОВНИХ людей не стане проповідувати й заповідати прокляття, тим більше обписувати прокляттями книжки з монастирської бібліотеки. Пане Романе, Ви ні разу не бачили цих книжок. Я бачив. І близько немає такого наклепу на духовних, який Ви зображуєте.
А "анафема" у Ваших творах - це що таке? Це такий матюк церковний і стародавній? Анафематствування - це відлучення від церкви, із забороною анафематствуваному відвідувати будь-які богослужіння. Це констатація факту, що переконання й спосіб життя людини не відповідають звичаям і вченню церкви. Анафематствувати може особа не нижча саном за єпископа. Частіше цим займалися Собори (по-світському "з"їзди" - повноважні церковні зібрання єпископів разом з нижчим духівництвом і мирянами, або без останніх). І вже ніяк і ніколи не анафематствували монастирі чи монастирські бібліотекарі. Анафематствували найчастіше за єресь. Ніколи не анафематствували за дрібну крадіжку.
У агіографічній і святоотецькій літературі втрата духовних книг подекуди зображається як благо, особливо для тієї людини, яка занадто сильно до них прив"язується. А ще при втраті духовних книг є таке побажання: "Нехай вони будуть йому на користь."
Реформа церквоного управління в Російській імперії за Петра першого стовувалася, насамперед, якраз вищого церковного управління. Найперше її новшество було у скасуванні посади патріарха і заміни її священним синодом, на чолі якого ставав призначений царем обер-прокурор. Ця реформа стосувалася гори, і до низу отак відразу мало чим доходила. Чернець не став би говорити, що братію віддадуть у солдати, бо то таки справді була річ неможлива. Та постриг у чернецво звільняв кріпака від кріпаччини. Воювати ченцям і попам канонами заборонено, і чернець, який звик не пускати слова на вітер, не став би нести таку ахінею. Було б доречно мені перед написанням цієї рецензії розшукати відомості про той "Духовний регламент", автором якого, до-речі, був Феофан Прокопович, але не такого великого маштабу ця розмова, щоб так ґрунтовно до неї готуватися.
"У габіт святий тепер до тридцяти літ не пускатимуть." Про цей пункт регламенту нічого не знаю. якщо такий і був, він не міг викликати такої однозначно негативної реакції. Сьогодні у Російській православній церкві існує постанова: постригати в чернецтво жінок тільки після досягнення ними сорока років. Такі речі в церковних приписах спрямовані на попередження випадків вагання, неповаги до ангельського образу, розпусти серед тих, хто прийняв його. Ой, Романе! Скільки я наслухався про тих чернечиків, скільки надивився.
Ігумен не звертається до простого ченця "сину". Кажуть до таких "брате". І не тільки ігумени, але й архиєреї, і патріархи.
Сумнівно, щоб жандарми прийшли вже наступного ранку. Адже у ігумена не було тоді ані мобільного телефону, ані стаціонарного, ані зв"язку через інтернет. Але це вже не церковне і не таке суттєве, як описане мною попереднє.
Наостанок побажаю Вам, Романе: Пишіть про те, що добре знаєте. Можна, мабуть, писати і про те, про що не знає ніхто, і автор "чув дзвін, та не знає де він". Але церква до таких категорій не належить. Окрім того, що знайдеться, хоч і не зразу, такий, який знає, це ще й велика наша святиня, завдяки якій народ наш зростав і мужнів, і яка, в значній мірі, зберегла наш народ і давала йому сили в той час, коли, здавалося, прийходить вже кінець. Не гоже про неї писати такі речі, як оцей Ваш "псалом".
Втім, може за той час, який минув від публікації твору, Ваші погляди зазанали змін? Але я мушу це написати. Як не для Вас, то для інших читачів, зокрема того, хто мені той "псалом" підкинув.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.051094055175781 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати