Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

рецка

(Рецензія на твір: Місто, автор: Бик Олександр)

одразу попереджу, що критикуватиму. але ви не переймайтеся - це корисно.
аритмічні акценти вам вже розставили, тож я зауважу це по дотичній. взагалі-то, збої ритму досить часто використивують свідомо, переслідуючи якісь там творчі задачі-надзадачі. але це має бути відчутно при "споживанні" такого тексту. у вас же спотикаєшся і перечитуєш - це саме збої.
не подобається "жить", таке слово є, але тут відчутно, що воно римне до ключового слова віршу - "БОЛИТЬ". вас болить і ви практично волаєте про це світові. але проблема тут (одразу оговорюсь, проблема мого враження) в тому, що крик ваш переходить на фальцет, і я не вірю: пам"ятаєте класичне: нє вє-є-єррю-ю-ю!!! а чому - а тому, що практично одразу читач розуміє: це не місто таке, це не оточення ваше таке, це не природа така-сяка - це ви такий, всі проблеми у вас в голові (як варіант - в грудях, чи ще нижче:). тут ви можете заперечити, мовляв, всі поети вибудовують проекцію власних почуттів на оточуючий світ, намагаючись змусити і його страждати в унісон власного я, і чим сильніше вони його "нагнуть" (світ тобто), тим крутіший вірш - так то воно так, відповім я, але не зовсім, бо майстерний твір тим і відрізняється від... е-е... просто твору, що в ньому немає (як варіант - не відчуваєш) дистанції між автором і світом, між автором і навколишнім безмежжям - вони суть одне. вони або векторно цілісні, тобто прямують у спільний... скажімо, поетовсесвіт, або взаємно протилежні - і тоді взаємно гасяться і наступає повна гармонія. типу того. а у вас векторний хаос. ви (як на мене) трохи картинно кидаєтесь в різні боки - і там погано, і там дуже погано, і суцільні суки навкруги, і ще й "розірване серце болить" (це, до речі, нонсенс, бо розірване серце вже не болить, воно, а разом з ним і ви, вже тойво...). і як результат, немає єднання з тими речами, про які ви пишете. тобто - ви окремо, світ окремо, текст окремо і (накінець!) я, як читач - вже зовсім поодаль. ваш вірш - це глас вопіющего в пустелі. і причина тут ще й в тому, що ви не витримали тієї міри, коли страждання ще лишаються стражданнями, а не переростаюсть у легку таку істерію. тут достатньо заступити всього крок... навіть менше. і все - не вірю, вибачайте.

тепер очевидні алогізми, невдалі образи і таке інше.
1."Я засуджений Богом..." - я не дока в темі, але будь-який "спеціаліст" скаже вам, що Бог не судить, судити Він буде при Кінці, та й то, мабуть, не Сам - замориться, а спрацюють певні причинно-наслідкові механізми. Боженька є любов, і тільки. а ви перекладаєте на Нього відповідальність за свій теперішній стан - мовляв, це отой дідусь з сивою бородою мене засудив... і якби не це... то я б тоді... а так що ж...ехе-хе... суки... гади... під[а]раси...
на сайті є кілька дописувачів "глибоко в темі", вони, при нагоді, пояснять вам більш грунтовно хибність цієї вашої думки.
2."стриножені ноги шукають дороги додому".
образ "стриножені ноги" (масломасляне - раз стриножені, то вже ж не руки) - нічого такий собі, але тільки коли вони не самі-по-собі шукають дорогу додому. і ще, у відношенні до ліричного героя, виникає образ чоловіка зі спущеними мештами - і образ цей, мушу вам зауважити, не дуже трагедійно-ліричний. швидше кумедний.
3. про серце ми вже згадували.
4."Перелітні птахи переплутали гнізда і сніг". це льодяник, у цьому реченні немає напруги, бо тупо переплутати одне з іншим птахи не можуть, а до їхнього свідомого вибору (мовляв, не полетимо до теплих країв, лишимося з ліричним героєм, страждатимемо разом! - оце, погодьтеся, по-нашому, по-трагедійному!) ви нас (вибачаюсь, мене) не підвели. коротше - невмотивовано.
5."Павуки-кораблі в’ють слизьку павутину доріг" - тут дві речі: павуки-кораблі - це трішечки нескладуха, це щось типу холодильник-клавіатура, чи лампа-автомобіль, чи будь які два несумісні слова. павуки й павутина доріг - це ще нічого, хоча, заялоджено, а все разом - не тримається купи, бо кораблі не мережать павутини доріг на суші, хіба що на морі, чи в уявному повітрі, але якщо на морі - то тоді не павуки. коротше, заплутали ви мене.
6."Стаю на коліна і шлю сто прокльонів до неба" - якщо ви шлете прокльони, то навіщо ставати на коліна, стають на коліна зовсім в іншому випадкові, це перше, а друге - не плюйте в небо, бо якщо небо плюне на вас... ну, ви мене зрозуміли.
7."І клянусь найдорожчим, що я повернуся до тебе" - це головний алогізм, який шматує вашого вірша, як мавпа періодику - на дрібні клапті. і ось чому: раз ви "повернуся до тебе", то значить ви самі й покинули предмет вашого зітхання, залишили десь там, де краще, і опинилися тут, де значно гірше. значить це ваш вибір. ви самі так вирішили.
раз ви опинилися тут, а кохана (ну, не коханий же) лишилась десь там, то це ваш, наголошу, свідомий вибір. бо перед людиною (скажімо так: перед чоловіком) стоїть, за великим рахунком, тільки три питання: залишити кохану раз і назавжди (тоєсть - навсєгда), лишитися з нею, чи забрати її з собою. от і все, все інше - спекуляція на тему. і не треба тепер рвати маєчку, мовляв, мене засудили (не будемо казати Хто), всі проти мене... гади... суки... далі не будемо.

в кінці хочу сказати, бо знаю як це може вибити з колії, що реца моя, хоч і негативна за змістом, але конструктивна і позитивна по суті. так що не переймайтеся - тримайтеся. ну, і звісно, пишіть ще.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040493011474609 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати