Шановний, Невідоми пане Рабіновичу !Ну то дозвольте вже я трохи переберу, коли ваша ласка…. Бо життя така штука заплутане і строкате, наче масляні фарби на полотні. Дивишся зблизька – суцільна різнобарв’я мжички, а відійдеш та кинеш оком здалеку – і щось тобі там чудесне привидиться, а як ні, то спишемо на авангард чи погану малярську школу, чи ще на що…
Бо буває так носиш ти собі чадру носиш, а її і не бачить ніхто… От безсоромно гола чадра життя і де вона взялася? І як пояснити тому, що це таке, коли він її ніколи не вдягав і тісто на вірші у ній не ставив, не торохтів полив’яними мисочками мисочка, в яких забрідала бульками сутність добра і зла, сміху і радості, втіхи і болю жіночого..
« А вссьго людям не розкажеш, та й знати вони не схочуть», - цитую Вам Сімейну сагу в новелах « … Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос. До чого ж книжка цікава. І суті там тієї, мені близької … Та чого це я? Дякую за рецензію, особливо за « отой»
А чадра – то таке тонке діло …Чоловікові важливо , що саме…
Для мене, як саме…
Щиро і з повагою Roksolana.
© анонім, 26-06-2008 |
