Яскинями амфібрахія

Пані Гандзюню! Надіявся на автентичніше, але за цю симпатичну технологію теж подяка.
Яскинями Інтернету дістався і Бредбері, і ще до дечого. Наприклад, таке:
Киянка Наталія Кірюшко, 55 років, уміє готувати вино з кульбаби.
Щільно наповнює літрову банку голівками кульбабок. Заливає 4,5 літрами кип’ятку. Настоює дев’ять годин. Потім зціджує воду в окремий посуд. Додає до неї кілограм цукру, 2 ст. л лимонної кислоти та гілочку м’яти. Банку з кульбабовою рідиною ставить на півгодини на водяну баню. Через півроку вино буде готове.
Ще додам - з власного досвіду. Квіти терену, вишні, яблунь, бузкуі та інших рослин заливаю горілкою. В залежності від квітки виходить свій напій - оригінальний та ще й лікувальний. Точно такий, як і Ваш вірш, пані Ганно!

© анонім, 24-06-2008

«….Назбиравши повні мішки квіток, понесли їх у підвал. І підвальна сутінь одразу відступила перед квітковим сяйвом. Винний прес стояв відкритий, холодний. Золота злива квіток зігріла і його. Дідусь крутнув корбу, гвинт почав обертатися, і тоді гніт зрушив й легенько стиснув квіткову масу.
— Ану, ну... отак...
І ось по жолобу в дні преса потекла у глиняний глек спершу струминка, а там і буйний струмінь золотої рідини, що ввібрала у себе весь той прекрасний літній місяць. Потім їй дадуть перебродити, знімуть шумовиння, розіллють у чисті пляшки від томатної підливи й поставлять ті пляшки лискучими рядами на полицю в темному підвалі.
Кульбабове вино.
У самих цих словах учувався смак літа. Те вино й було спіймане і закорковане у пляшках літо. І тепер, коли Дуглас знав — достеменно знав,— що він живий, що на те він і ходить по землі, аби бачити й відчувати увесь навколишній світ, йому здавалося цілком слушним запечатати й зберегти бодай частку свого нового знання і цього особливого врожайного дня,— щоб десь у січні, зимової днини, коли валитиме рясний сніг, тижнями не прозиратиме сонце і,— можливо, сьогоднішнє диво трохи призабудеться, відкоркувати пляшку і враз усе пригадати. Адже це літо мало стати літом нежданих чудес, і йому хотілося всі їх зберегти й позначити, так щоб потім, як тільки забагнеться, він міг спуститися навшпиньки в цю вогку сутінь і сягнути рукою до полиці...Візьмеш літо в руку, націдиш літа в келишок (звісна річ, у манюсінький, у найменший, який є, щоб тільки крапелиночка вмістилася), а тоді піднесеш до рота, скуштуєш — і воно враз розтопить зимовий холод у твоїх жилах...»
І ще – неодмінно потрібно використовувати дощову воду, милий пане Миколо.
А щодо люби-не покинь, то тут і рецепта ніякого не потрібно….
Дяка!
Щиро – Я.

© анонім, 24-06-2008