

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12981
Рецензій:	20396

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Оголошую переможців першого туру

(Рецензія на твір: Стартує всеукраїнський проект "Митниця" - № 1: Львівська обл., автор: Володимир Вакуленко-К.)

2 Анна Рибалко

Кармен:

- Постріл глухий самогубця, грім барабанів при страті,
Хрускіт меча, що зламався, доки закінчився бій,
Хрест на стіні у кімнаті: Бог, що за нас не розп’ятий;
Ось моє щире кохання, біль потамований мій.

- Кажеш, що любиш? Не вірю! Я наче бранка у тебе,
Руки – гарячі кайдани, душать обійми мене,
Порами тіла вдихаю сірий полин твого неба,
Товчене скло твого сонця, степ, де і тінь не майне.

-Губи закушу до крові. Води зі скелі, з полону,
Костур пророка, мов доля, - сила старечих рамен.
Тореадор в позолоті дражниться сонцем червоним,
Б’є в чорну бичачу шкуру твого волосся, Кармен.

13:
Андрій д.М

***

я не вмію нормально віддати. у мене не вміють забрати.
перетримую в собі.
власне в цьому я бачу найбільшу проблему для нашого брата.
поклоніння особі.
покоління особи.

парадокс ототожнення долі поета і долі босоти
все ще досі і далі.
я чекав, що усе це повинно залишитись у дев'ятсотих.
як завди не віддали.
як?.. зажди.. не віддали??

я би й радий зламати традицію. тільки б без рук. чи чужими
загрібаючи попіл.
не при владі не визначиш важелів впливу режиму.
та хотілося б попід.
ні до тилу, ні в опір..

одягну двоколор свого прапора, пляшку запхаю під пахви:
відірватись при свідках.
якщо це не твій запах, а дуже потрібно.. то мусиш. то пахни.
то світи'. наче свічка.
хоронися у звитках.

зрозуміти ці тексти не прагну, бо це вже не мій ієроґліф.
квзімодо-потвора.
він звисає постійно над нами, ми схожі на тіні дамоклів.
ми згубились по творах.
паралелях. повторах.

історично складались невдалі моменти і вдалі. чергові
ті чи ті над слідами.
не поезій чи прози, а мову хотіли насправді чи говір.
мова, проза - злі дами;
ми мов поза складами.
і нарешті закінчу, бо справді стомився. мене поновили.
знов. назад до колони.
звинувачую вірші, котрі ще не стали (чи будуть?) новими.
це прикраси-кулони.
парафрази.
полони.
---

8 Роман Рудко
Осінь збирає якісь дивні предмети залишаючи скоринки помаранчі на підвіконні:

Восени я намалюю тебе скоринкою апельсина
білою й пухнастою зсередини
і трішки вогкою із-зовні
і пальці твої від того злочину пахнутимуть

Осінь серцем простукана в найнесподіванішому місці
зустрічається загорнута
в напівзотлілих лабіринтах кленового листя
загорнута пульсуюча

Восени ти не робиш світлин незграбо
і боїшся мого білого й помаранчевого
так як я твого трішки вогкого й пастельного
це така загорнутість
яка затримує нам
нашу застуду
і побоювань трішки

Осінь наносила в твою фотолабораторію
якихось ліжок
ширм
рам дзеркал і велосипедів
і ти вже невзмозі покладатися на свої рухи
траєкторії биття серця

А над ранок ти збираєш з підлоги осіннє листя
розвішуєш його вздовж і впоперек
і осипаються на підлогу
вивітрюються помаранчево-білі скибки нашої заплутаної осені
і мої пальці від того злочину пахнутимуть

11 Ірця Коваленко

макраме(навчусь любити зиму)
навчусь-таки любити зиму
сніг легко падає поміж ребер
не збиваючи жодних ритмів

а я зшиваю серце великою циганською голкою
з товстими просмаленими нитками
вкотре

україна проплатила москалям за електрику
і від несподіваного увімкнення лампочки я прифігіла:
там, в грудях, висить собі невдале макраме із дратви

зимі пасує тільки гарячий чай
та й інший для мене просто не існує
отож підпалю те жалюгідне дрантя
блакитною запальничкою
не личить-бо носити під білизною опудал

вітер злизує залишки попелу
шорстким вовчим язиком

а вони навіть не звірі і не недолюдки
такі собі бого-білло-гейтси
крадуть чужі чуття, ліплять з них постери
і мастурбують на модерні лампи
бого-генії,
що можуть цигаркою намалювати
хоч би й апокаліпсис
лише, щоб вони не творили,
воно все відрізнятиметься від справжнього
як клітина від пластмаси

пластмасові квіти дарують цвинтарям

вартувало би їм відіслати трохи попелу до вечері
та й той нігелювався

чорна вовча шия лежала на колінах
і не хотіла бачити його очей
чиїсь губи сказали "пробач",-..і вкусили
великі вуха побачили "люблю" й .. не зупинились
"люблю" мовчки платило за надто високо підняті ставки...

маніпулятору 10 балів
в перерахунку на антикварні дзеркала
а автор зникає з матриці

сьогодні втрапила на парастас
вічна їм пам’ять, а ліпше би трохи спокою
і від наших поминок

а потім в церкву занесли дитя
охрестити
як зима і весна
і трава після газонокосилки
не закінчиться
особистий в’єтнам
яко фатум, чи динамічне прокляття
проростаєш лиш, щоб ще раз
ножами
кришитись
ліпитись
відрізати
відчуття
враження
людей
пам’яті

люди ж зникають
розчиняються
розкладаються поличками
стають комп’ютерними іграшками
і вирощують міни
в тебе на тілі

навчусь-таки любити зиму
вперше білий сніг настільки доречний
просто більше немає нічого білого
така жадана морозна анестезія
й льодяники по 5 копійок за штуку

ось іще одна сніжинка
наскрізно

5: Юля Ковальва

Перетворення
Із підвіконника поверху N-ного
кроком донизу ступаю упевнено.
Слизько підошвам – гриміло ж і блискало,
лляло безбожно. Фінальною рискою
мокре вікно за спиною опущено,
юрмище хмар, наче вариво згущене,
троси вагань моїх рвучко обірвані;
дихати – глибоко, рівно, розмірено…

Більше несила - у пам’яті зболеній,
стільки пекучих утрат закарбовано,
годі, набридло втішатись оманою,
скніти укрившись жалобою рваною!
Хай унизу застигає пристиджений
цей бестіарій з істотами хижими…

Складки шовкові злетять фіолетово,
зліва у грудях не чується трепету;
руки розправлю крилатою парою,
вниз опущуся поволі почварою;
вхоплена воями десятирукими,
в бричку, запряжену чорними круками,
сяду велично на тлі горностаєвім,
марення поряд летітимуть зграями;
злину з химерами, з єдинорогами –
знаними відьмі – не жінці - дорогами…

Відгуків поки що немає

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0294930934906 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design