Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

рецензія

(Рецензія на твір: Дощ із чорних стріл, автор: Наталія Дев’ятко)

Авторка так наполегливо викладає свій твір, що, вочевидь, вважає його дійсно вартим уваги. Не коментуватиму його друк в «УФО». У таких випадках має працювати літредактор. Якщо я вірно зрозумів. То ц даному випадку це – одна і та сама людина. І, вважаючи своє стилістичне вміння досконалим, мабуть, вирішила не питати порад від инших читачів... Хоча, все це – лише припущення. Може бути, що прочитання сторонніми редакторами мало місце. Більш того, цілком можливо, що це вже правлений і «затверджений до друку» текст зі всіма правками, що вважались за необхідне всіма причетними до написання, попереднього перегляду, літредактури і друку, а насамперед – п. Наталкою.

З цього всього виводжу наступне: п. Наталка вважає твір невірно прочитаним, необ’єктивно критикованим, а друк оповідання, на її погляд, випрадовує його вартісність – инакше чого би на цьому двічі наголошувати.

--

Перейдемо до самого оповідання.

До психолога Ольги приходить таємнича «Світлана», яка розповідає їй про своє дитинство. У ньому вони з Ірою(подругою) плекали в середовищі дітей(???) «любов до паранормального»(!) і, що вже не дивно після цього, «жагу таємних знань»(може, малась на увазі «жага ДО таємних знань»?). вони були авторитетними поводирками, бо «робили надзвичайні відкриття» - їх, за словами авторки, за це діточкии «боялися і шанували». А сила їх дружби «спокушала багатьох дітей». Світлана визнає, що залякували дітей вони, щоправда, несвідомо. І виправдано, бо паранормальні захоплення «вчили добру, відданості, щирості, будили бажання допомагати», і урізноманітнювали це все «захопленням містикою». Не без підґрунтя, а «з власною ідеологією і внутрішніми законами»(після цих слів очі оповівдачки чомусь «блиснули й одразу згасли» - ??.. нічого не нагадує?).

У згаданій групці все відбувалось досить швидко, вони «самі не помітили, як почали бачити аури людей, енергетичні течії, навчилися спілкуватися подумки». Це все через книгу, яка «потрапила до рук»(!! – от воно як..). щоправда, цінна річ не збереглася, бо кмітливі підлітки знайшли для фоліанта класну схованку: «Ми заховали її на згарищі, і однієї ночі уламки споруди зайнялися знову, лишивши на ранок новий попіл.». Тільки дисципліновані діточки «не засмутилися через втрату книги». Хтось не такий стійкий би засумував, але наші герої незламно вірили у світле майбуття і «не базікали про свої нові вміння».

Далі відбулась незвичайна подія, (для мене особисто – одна із найцікавіших у творі) бо під мовчанку Світлани «до кімнати увійшла напружена тиша». Про тишу нічого більше не сказано, але видно, що її, як і учасників нетривіального містичного діалогу, скувало напруження. З речення читачеві зрозуміло, що «тиша» – це літ. герой. Добре, що підла одруківка – Тиша, яко власна назва, мала б писатись із великої літери – не завадила розумінню епізоду; майстерно зображений Наталкою одним реченням, образ не залишає сумніву у тому, що ж відбулося насправді. В майбутньому твір, я не маю сумніву, матиме продовження, бо, увійшовши до кімнати, Напружена Тиша зникла з історії. Не була ж вона введена заради сміху?! Пізнаю приховану зачіпку на майбутнє...

Далі, як дізнаємося з докладного пояснення Світлани, всі все почали забувати(це спричиняє Дощ Із Чорних Стріл, що по ночах вибиває спогади з людей, і лиш такі містичні і правдиві особи, як С., здатні протистояти навалі ворога!). А найгірше – це те, що Іра теж все-все геть забула. Серед тих, хто забуває, і наша Психолог Ольга – в неї спогади чорно-білі(круто, до речі, як вона на це раніше не звернула уваги – а.. Дощ!! От де заковика!). До речі, Іра, подруга, що керувала разом із С. Групою дітей-паранормалів, навіть подругу забула. Але С. Впізнала її – за «оздобою». Що б це за «оздоба» - це такий синонім до слова «шрам» підшукала п. Наталка. Хороший у неї тезаурус, глибоко копає.

Ще ми чуємо спів С. І її гурту «The Road Of Dark»(«Дорога Темноти/Темряви» - позитивна і взагалі добра назва, що продовжує славну традицію дит. ідеології), для якого наша оповідачка готує тексти. Ці останні, як видно з тексту, не сподобались не лише мені, але й п. Наталці та психологу Олі – у творі над Світланою і її піснями явно іронізують, щоб не сказати «стібуться»: спочатку Оля ніби-то захоплюється творчістю послідовників «Qeen» та «Арии», але далі йдуть красномовні слова: (після того, як по радіо залунала неперевершена пісня Роадів)« заверещало з динаміків» і Ольга вимкнула звук, та й каже до С., «Ваші хіти повсякчас в ефірі». Тонко відзначено. Про «силу» тих віршів нічого не казатиму, про це треба би окремо. У прозі, це, зрештою, лише прийом, тому їх якість тут не визначальна.

Взагалі, непросто зрозуміти, як змінився характер стосунків дівчат впродовж розмови – із незнайомих людей(чого всю цю оповідь С. Викладала, нібито прийшовши за проф. Порадою до лікаря – і виглядало, що недарма, але в кінці лікар сама ввійшла в роль, і вже нічна гостя проводить терапію: «Ось бачите, ви також починаєте забувати. Спочатку кольори...» - які у вас із цими соловами асоц.?) перетворилися на товаришок... Принаймні, в цьому впевнена Світлана «пробач мені, подруго». Дивним це звертання видається ще й тому, що з-під безпечного даху С. Витягла О. Під Чорні Стріли, які ту вразили і вона втрапила через це під мерса: «Я так і не змогла вберегти тебе». Спірне припущення.. чи то навпаки – очевидно, що не змогла. Навіть заспокоїлась – побачила душу померлої, стоячи непорушно, глянула на юрбу біля трупа і на водія, що випрадовувався «лінькувато»(неологізм!). А людям вона видаввалась «то грізною чорною богинею, то пекельним жахом, то гордою орлицею з розпростертими крилами» - тільки не людиною. Це й не дивно, коли вона над померлою почала співати рок-пісню на власні слова, в той час як инші викликали швидку. Авторка постійно натякає на дивний погляд С., яким вона з якогось дива почала тиснути на Олю і навіть перемогла її в цьому змаганні(з якого дивав вони боролись? – незрозуміло..).

До смерті психолога могло призвести і те, що її ще в приміщенні били. Била її «дрож». Теж якась містична, судячи зі всього, потвора. Не дрижаки, які українською б’ють тих, кому лячно чи холодно, а «дрож» - паранормальний полтергейст, напевно.

Не зупинятимусь на силі-силенній застосованих безпрецедентних технічних засобів змалювання у «Дощі» - бо розмір реци перевищить обсяг самого твору. Це і неймовірний патос у кожнісінькій фразі, чи то від автора, чи товід літ.героїв, і постійні пояснення у діалогах, що вміло затягуютьі подвоюють враження, мабуть для його підсилення, і такі класні звороти, як «не нервувала, контролюючи почуття» – висота польоту опису в цьому епізоді надзвичайна, а це ж далеко не єдиний «надзвичайний випадок» із «Дощу», вчитавшись, і не таке натрапиш.. ох.. це і недооцінені ГАКівським читачем описи всього і всюди впродож твору, мінімум із двома-трьома прикметниками на кожну деталь – щоб ніхто не засумнівався. Словом, що там казати, це читання чимало дало мені, давно нічого схожого не траплялось..

--

Підсумую. І це вже без жартів: у майбутньому перед не те, щоби публікацією, а взагалі перед оприлюдненням, перечитати свою річ разів за п’ять – не менше. Дати розумним і вартим довіри знайомим Письменникам – вони злого не порадять, а коли вже порадять, то послухати. Я себе до таких радників не зараховую, оскільки знаю про набагато відоміших і поважаніших у літ. світі людей, яких і сам люблю читати, що могли би дати цінні вказівки п. Наталці, коли вже вона хоче друкуватися аж так сильно..

Без образ. Я вділив багато часу перечитуванню і аналізу «Дощу». Особисто моя думка – це жах. Не розумію, чого наполегливо пхати його читачеві...

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039005994796753 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати