 |
Читала і Вас, Миколо, і Вас Ганно, і всією своєю душею раділа з цієї розмови. Бо хтось таки поцілив! І Я відповім. Я закінчила художню школу, і будь- який мій твір, прозований чи віршований ,спочатку постає яскравою картиною барв, в яких перше - почуття і величезні емоції. Такі величезні, що інколи крутиться голова, дрижить тіло, і рука нестримано, навіть хворобливо . тягнеться до пензля, ручки чи клавіатури. Думаю я українською. І тільки... І дітей навчаю. Вдома говорю двома мовами. А до ГАКу прийшла, саме тому, що катастрофічно почала втрачати україномовний запас.... Довго жила в Росії.
Іще, мабуть, я не думаю - я бачу. Особливо - єфекти, як в класних фільмах ; Постають образи в уяві , неначе кіно по телевізору, лишень в декількох варіантах. Удосконалюю. Вибираю кращий. Бачу кольори і згадую події, які свіжо доторкнулись мого життя. А вже потім пишу , потім думаю. ІЯ - театрал, актриса - в душі і на сцені зіграю будь-яку роль... За фахом - філолог. Лікарі називають такі стани високою емоційною лабільністю. Близькі - вічно розрізаною раною...Просто люди - вразливістю. Може, ви й не те хотіли почути, але це -так. Яка моя мова судити ВАМ. Гадаю - питання ВАше - в тему! Бо зняти фільм - моя мрія, і це колись станеться. Це не самовпевненість. Це - віра.
З повагою до всьго світу і великою любовью Roksolana.
© анонім, 25-04-2008 |
Я зрозумів - я написав щось на переклад Пастернака. Здається, що епіграм на переклади не писав, але мій переклад там присутній. Взагалі намагаюся бути справедливим, хоча ця категорія дуже вже суб'єктивна. Мовна тема - нескінченна і частенько болюча. Надіймося на краще! М.Ц.
© анонім, 24-04-2008 |
Шановний пане Миколо, маю один Ваш відгук на свій твір (витвір?), але то - до часу - таємниця... Тепер зрозуміла мету Вашого, дуже цікавого, запитання, але то - чи не надто глибоко? Дійсно, десь у підсвідомості думаємо відразу образами, картинками. Це можна помітити, коли аналізуєш, наприклад, свій сон, де все було так геніально - тільки клади на папір або на екран - і Нобелівська премія в кишені. Але, виявляється, що до слів ті геніальіні видіння не мали жодного стосунку... Я зараз пишу переважно прозу, мабуть, тому, що українську мову в обсязі, достатньому для поезії, мені вже не опанувати. Але колись давно писала вірші російською - то пам'ятаю, що тоді думала взагалі відразу музикою, ритмикою... Якась музикальна фраза промовляється в голові, а до неї вже линуть слова...
Взагалі дуже цікаве питання Ви поставили.
З повагою, Галина М.
© анонім, 24-04-2008 |
Після відгуку пані Галини, пані Роксолана уже може й не відповідати. Мені цього достатньо і запитував я з метою певного аналізу вірша "Полотно". Коли я вперше почув таке запитання, я страшенно здивувався, бо я думаю не мовою, а малюнками, як безкінечне кіно. Хоча це так коротко не пояснити, бо відбувається це трішки складніше, але відповідь приблизно така. Пані Галині навіть не знаю, що порадити. А як я, українець, вивчав російську мову? Спокійно, як умів. Чому зараз росіяни створюють мовну проблему? Не вИвчать мови - їх ніхто не розстріляє. Я знаю багато росіян, які українську мову знають краще багатьох українців. Вам, пані Галино, я все-таки дам одну пораду: по можливості більше спілкуйтесь українською, а головне - по можливості більше читайте і пишіть українською. На Ваші творчі доробки у мене, мабуть, не вистачило часу (я порівняно недавно тут), але людину, яка прагне мовно вдосконалитися, а я зміг би чимось допомогти, то я завжди підтримаю (я не філолог, проте, на мою думку, на ГАК,у більшість - не фахівці з мови). Прошу вибачення у пані Роксолани, але рецензію на "Полотно" я вже напишу завтра - ще не готова.
Шануймося! М.Ц.
© анонім, 24-04-2008 |
Шановний пане Миколо,
чомусь спало на думку, що Роксалана може й не відповісти. Але те питання, що Ви поставили, а, головне, та мета, яку Ви поки ще не пояснили, цікавить мене надзвичайно. Бо думаю переважно російською, і тільки, коли щастить попасти хоч на якийсь відрізок часу в рідне середовище, спостерігаю, що починаю думати тією мовою, якою б хотіла думати. І головне - хотіла б, щоб українською думали мої діти та внуки. Оці потуги, наслідки яких можете бачити на ГАКу, теж допомагають - обюмірковуючи твори, на кухні, у магазині, у транспорті, починаю думати українською. Звісно, з помилками. Але - хай ті, що прийдуть після нас, зроблять краще нас.
Це все я веду до того, що дуже цікавить мета Вашого запитання.
Будь ласка, відкрийте її в будь-якому разі.
З повагою, Галина Михайловська.
© анонім, 24-04-2008 |
|
|
|
