Любо, нам аби здоров’я, то ми обов’язково з Вами зустрінемося, бо Львів – дуже мале місто :).
І дякую Вам за ці слова, вони саме тепер – більше, ніж золоті.
Щиро зворушена,
Д. Р.
Ні, ні , Дано, запивати горілкою ніяких рефлексій не будемо - хіба що, як дасть Бог дожити до вересня, вип"ємо за зустріч на презентації наступного альманаху:)
Ви мені дуже рідна. Хоч це мабуть пафосно звучить, але правда.
Двічі витирала цю фразу, але все ж вирішила написати.
Дано, я щаслива, що є на світі така жінка - Дана Рудик, що інтернет дає можливість поспілкуватися з вами, що я можу читати СВОЮ ПОЕЗІЮ - цебто ВАшу, але вона настільки для мене і моя!
Живіть, пишіть, Ви потрібні цьому світові і мені!
Л.Д.
Любо, дякую за таку високу оцінку. Чесно кажучи, це швидше бабська рефлексія над екзистенцією, аніж вірш. Проте такого роду рефлексію треба якнайшвидше гнати від себе і запивати горілкою, щоб не набиратись негативу. :)
А щодо майстра, то багатьом речам я можу повчитися саме у Вас.
З повагою,
Д. Р.
