Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

класична трагедія

(Рецензія на твір: Знайомство, автор: Микола)

Прочитав з початку не самого вірша, а світлу, сповнену щирості рецензію шановного М.Карпового. А після того, як прочитав самого вірша, не витримав і розплакався, як дитина якась, чесне слово. Я не маю дружини та окрім того, не такий жорстокий як автор Крвавого Епосу Про Миколая щоб дати читати цю поему (а це поема, друзі, не вірш а саме ПОЕМА) коханій жінці, не переношу жіночих сліз. Дивний твір. Нарешті на ГАКові з*явилося щось варте уваги, щось що може із повним правом на це називатися поезією. Навіть Мисько Сергій Ввсильович здається якимось гномом поруч із шановним Миколою бо послання Миська це інтелектуальна гра інтелігента що втомився від життя, що не може віднайти онтологічних аргументів на підтвердження реальності власного буття, для якого саме це буття втратило сенс і тому він занурюється у світ симулякрів, у світ інтерпритацій порожніх знаків, свід без відповідностей, світ який відображає його внутрішню драму, драму людини позбавленної себе. Пан Микола це повна протилежність Миську. Він, завдяки може буть виснажливій інтелектуальній праці, а може й завдяки природньої здібності до безпосереднього переживання життя вирішує цю проблему з легкістю і ненав*язливою щирістю. Зверніть увагу на те, що герої його поезії познайомилися у віртуальному світі - у чаті. Але це не завадило їм створити світ реальний, у існуванні якого нема ніяких сумнівів - світ дружби. Дивіться, якою щирістю проникнуто кожне слово у цьому вірші:

-здоров, - відповів я завзято
й повірив я в дружбу тоді

Але, герой усвідомлює й те, що все що має початок в цьому світі має відповідно й кінець. С початку це виглядає як прозріння, герой зненацька усвідомлює що живе, це перш за все динамічне явище, тобто те що має історію народження, розвитку і смерті. Він майстерно уникає описів найбільш світлої, глибоко інтимної фази цих відношень, бо мабуть рахує за неможливе повіряти іншим те що стосується лише двох - його, і його подруги і безпосередньо переходить до початку відмирання відносин, говорячи про це із притаманною йому щирістю і лексичною вивереністю виявляючи як і завжди блискучі здібності до володіння метафорою:

Проходить час, все минає
і дружба тухне як свіча
мабуть про мене забуваєш
невіриш ти в мої слова

Чітка, монотонна ритмика тільки підкреслює незворотність того що відбувається. Не можна уникнути смерті дружби, якщо це справжня дружба, тобто живі справжні почуття. Тут відразу відчувається вплив А. Камю, думка про те, що якщо ти любиш життя то повинен полюбити і смерть як частину цього життя, буквально читається між рядків, таке враження що ця думка намагається вирватися зза грат літер, що відображає боротьбу героя із самим собою, відчай у пошуку гармонії існування у дисгармонічному світі:

Сьогодні знову розмовляли
і було все якось не так
здається вже, що все пропало
і другий наступив етап...
(дружбі наступив кінець...)

Бачте, останній рядок це тяжке усвідомлення того факту, що дружба вже померла, що ті відносини що ще лишилися, це лише агонія, це пуста оболонка того, чого вже не повернути. Це важкий крок до усвідомлення окремості свого існування. Автор, неначе хоче сказати "Людина одна у Всесвіті, я один" Але рішення вже прийнято, і наступні рядки - це лише літературний прийом, це повернення до минулого слугує для того лише, щоб відтворити атмосферу відчаю, коли тисячи думок одночасно як чорні ворони носяться по сірому осінньому небу, коли не чуєш жодної із них, чуєш тільки гомін, гомін, гомін. Але знаєш, що це мине, і зійде сонце, й розвіється мрак. Цю оптимістичну думку не можна не помітити, її виражено майже явно, майже безпосередньо у передостанніх рядках віршу:

А дружба ця пройшла не мало
пройшла скрізь воду і туман
і всякі сварки оминала
неоминула лиш обман!!!

Це було болячи й огидно,
не думав що поступиш так
і дуже було неприємно
цей твій обман - це просто жах

Кінцівка віршу, може ввести в оману не підготовленого читача. Здається, що це константація безнадійності ситуації. Але не все так просто. Відсутність надії це свобода від померлих почуттів. Тут, як раз дається зображення відродження людини, та ні, навіть не відродження, а народження нової людини, людини іншої. Це містичне сакральне воскресіння з мертвих, це апологія життя. Це ствердження життя через усвідомлення смерті, як його, життя невід*ємної частини:

І зараз все я розумію
І краплі втратив я надії
І твоє слово вже не гріє
все просто тьма, все безнадія

Тож я рахую, що вірш не просто талановитий, ні, він геніальний. Тому, впевнений, що він неодмінно буде опублікований у наступному номері ГАКівського Альманаху. Наснаги! Із захватом,

e.coli

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.03593897819519 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати