Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2648
Творів: 49095
Рецензій: 93740

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Казка про імператорський коржик., автор: НК)

© Всеволод, 10-10-2021
Тупа пародія. Немає нічого свого, просто змінені герої твору. А де хоч трохи креативу, чогось такого, чого немає у оригіналі?

Та псіханула трохи - не гнівайтесь, Всеволоде.
Удачі Вам

© анонім (185.42.131.—), 10-10-2021

- Так гарно відгукуєтеся на рецензії!
- А чому ж самі їх не пишете?
- Кого?
- Не кого, а що - рецензії!
- Е-ет, не письменницьке то діло. Письменницьке - чекати на рецензії самому!
- Тьху ти, прости Г...
- Тихо! тихо!

:-) Голоси за ширмою

© анонім (31.43.59.—), 10-10-2021

Ой, трохи зайвого накидала - ква))

© НК, 10-10-2021

О, світоче цього ресурсу Всеволоде, я занадто тупа, щоб дати Вам достатньо креативну відповідь - пробачте...
Наступного разу - коли масажуватимете п'ятки Апполону на Олімпі - замовте словечко за нетворчу вівцю НК - і, звісно, не гнівайтесь, що моя дурня відволікла Вас од справжньої Творчості)

Щиро бажаю Вам Нобелівської премії за креатив у найближчому майбутньому!

Щиро Ваша - НК

© НК, 10-10-2021

- Заходить до хати
мурло волохате
і каже тихесенько: Кусь!
Я з'їм твою маму,
Я з'їм твого тата,
А далі - за тебе візьмусь...
Рученьки - ням-ням-ням!
Ніженьки - ням-ням-ням!
Висмокчу очі... Спокійної ночі...
СПАТИ ПОРА!!!

Останній рядок - страшним істеричним голосом.
Це моя дитяча уява наспівує мені ж вечірню колискову у темряві дитячої кімнати. Мені вісім.
Малесенькі мурашки весело біжать по скорцюбленому під ковдрою тільцю. Бо приходить СТРАХ.
У нього багато помічників - килим на стіні, орнаменти якого вночі оживають і ворушаться, наприклад. Розетка, з дірочок якої непомітно вилазять павуки і зелені козявки.
Невидимий блукаючий чоловічок - під його ногами час від часу поскрипує підлога. Ображений вдень одяг - мої колготки і штани, які зісковзують зі стільця і наввипередки повзуть в напрямку
ліжка. Несподівані відображення у темному нічному дзеркалі - вночі у ньому частенько з'являється велетенська морда Білого Ведмедя.
То все дрібниці, які можна пережити, запхавши для сміливості до себе під ковдру живу морську свинку. Вдвох - воно не так страшно, еге ж? А в разі чого - озвірілим колготкам завжди можна запропонувати гризуна замість себе чишо...
Ні, з усіма цими прислужниками нічних жахіть ще можна було якось існувати. Лише не з НИМ.
Не з радіоприймачем.
Увага, психотерапевти усіх країн, єднайтеся!
Радіоприймач о шостій ранку розпочинав день із гімну - тоді я полегшено зітхала. Бо саме радіоприймач - так мені малювалося це в уяві - мав одного дня на світанку оголосити про початок ЯДЕРНОЇ ВІЙНИ.

Все почалося з тоненької брошурки, яку я знайшла якось, нишпорячи на полиці книжкової шафи. Між індійськими казками, томиком Булгакова та пісенником " Пойот піонєрія" скромно чекала свого "виходу на сцену" тоненька книжечка із сірого паперу. На ній синіли букви " Ето должен знать і умєть каждий". Всередині цього фоліанту була покрокова інструкція, як діяти у випадку ядерного вибуху. Багато дрібненьких ілюстрацій у найкращих традиціях соцреалізму красномовно розповідали про радіуси і швидкість поширення вибухової хвилі. На сторінках палали будинки, стрибали цифри, а міцні і рум'яні радянські люди у протигазах і масках бігли до бомбосховищ. Хто не добіг - лягав у найближчу ямку, або присідав за парканом. Можна було стати за деревом. Або навіть за ліхтарним стовбом... Головне треба було не забути вдягнути гумові чоботи і міцний цупкий одяг. Назавжди вразили мою уяву зображення веселих радянських жінок у протигазах, які упевнено везли спеціальні закриті візочки для немовлят, трохи схожі на сучасні переноски для котів - тільки на колесиках. Маленькі радянські личинки в спеціальних гумових комбінезончиках вирушали з батьками до бетонних підземних гнізд надовго - ядерна зима тривала майже вічність.

Страх відпускав мене лише раз на добу - в момент, коли по телебаченню транслювали "Вечірню казку" - передачу таку для дітей. Там, у кінці, завжди лунала прощальна пісня-колискова, яка супроводжувалася мульт-відео-рядом. Коли ніжний жіночий голос виводив слова " прикордонник наш не спить" , на екрані з'являвся намальований хлопчик у будьонівці на іграшковому конику, тільце моє переповнювала ненадовго надія на світле майбутнє. Я вірила, що прикордонник зможе вчасно припинити прицільно підкинутою будьонівкою апокаліптичний політ ядерної бомби.

А одного весняного ранку радіоприймач таки сказав страшні слова. День тоді видався вихідний - неділя. Батьки були вдома, займалися буденними справами. Морська свиня жувала своє сіно у фанерній коробці. Сіре небо не віщувало біди. Втім, раптом радіоприймач ожив і заволав страшним голосом. Мама на кухні продовжувала ліпити вареники із сірого тіста, батько - читати газету. У радіоприймача раптом незрозуміло звідки з'явився м'ясистий рот. Рот відкривався і кричав, з нього на всі боки летіла радіоактивна слина і хижо зблискували зуби: ууууу -іііііііі-аааааааа!.. Ууууууу-іііііііі-аааааа!..
Я ж од СТРАХУ втратила голос.
Із дзеркала виглянула голова Білого Ведмедя. На неї, вочевидь, потрапили бризки отруйної слини і - вона розсипалася сірим порохом.
Мама, у якої помаленьку почали випадати зуби і нігті - прямо в тісто - нарешті повернулася непоспіхом до мене і дала мені п'ять радянських рублів - такий голубий папірчик:
- А збігай-но купи нам протигазів у " Овочевому" - сказала, виймаючи з тіста пасмо волосся, яке щойно відвалилося і намагаючись прилаштувати його назад, на голову.

Я бігла з усіх сил. Бігти було важко - ноги були ватяні і дуже важкі. Але мені обов'язково потрібно було добігти до " Овочевого" - протигазів могло не вистачити на всіх бажаючих.
Спіткнулася. Впала. Лежала на вузенькій надщербленій асфальтовій доріжці, стискаючи в долоні гарячу купюру. Як у сповільнених кадрах бачила, як мене перестрибували наші сусіди, діти-однокласники, перша вчителька та інші. Усі бігли за протигазами. Бо їх - як і все у "Овочевий" тих часів - завезли дуже мало.
І вже було зрозуміло, що це - кінець.
Попереду - ядерна зима.

Щойно ви прочитали один із найяскравіших нічних жахів мого дитинства.

Промайнуло пів-життя, змінилось з десяток влад, місць, людей і обставин.Тристапятсот разів змінилася я. Та коли мене попросили розповісти про свої страхи - цей зринув найпершим.
У мене й досі є страхи і їх немало.
Але вони - зовсім дорослі.
Сьогодні я найбільше боюсь ось чого: не встигнути попрощатися з дорогоми людьми. І безкарності, всесильності та отруйності зеленої плісняви у провладних голівоньках.
Ну, і стоматолога, звісно)

П.с. Голова Білого Ведмедя більше ніколи не з'являлася у жодному з моїх дзеркал. А жаль)
Я навіть трохи сумую тепер за нею.

© НК, 10-10-2021

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.58053493499756 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …