Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

варіант

(Рецензія на твір: Епоха завершилась, автор: Артур Сіренко)

Кінець епохи
Колись бородатий мисливець Хам написав: «Всьому настав кінець». Він передчував невідомо що. Тепер ми знаємо – скінчилась епоха.
Античність зазагинула, померла, а ми й не помітили. Найгірше, що це не помітили й філософи-скептики. Любомудри з вітряного Ріміні. Расени(??) стали спогадом, а народ і далі жадає гладіаторських боїв, тільки називає їх інакше. Вже, мовляв, то не ігрища, не релігія, а розвага. Ристалища комоней світу сього. Байдуже, що візничі стають місивом піску, плоті і крові під копитами тих же комоней. Бо чом не вершники? Вони там – у третіх лавах (бо в перших - старчики-сенатори). Читають Овідія, аплодують, і тицяють великим пальцем униз. Слов’яни знову варвари (добре хоч не раби, принаймні не всі), а зі степів знову сунуть гуни. Аттіла ще не відає, що йому подарує зустріч із вихованою патриціянкою з першого Риму. Добре виховання – воно назавжди. Ільдіко чи Юдит – головне виховання. Епоха – це вторинне, особливо коли мова йде про ложе. Ніхто не зрозумів, що почалося середньовіччя, навіть Аніцій Боецій. А вже кому, а цьому знавцю музики майбутнього, ця епоха відкрила потворне обличчя, сховане до часу під непрозору вуаль. Великі Теодоріхи не любили філософії - малі чи мізерні Теодоріхи філософію просто ненавидять. Це тоді вони бували великі. Нині, коли черговий раз прийшло нове середньовіччя, Теодоріхи - тільки мізерні і жалюгідні. І від того ще більш огидні. Як прикро, що все постійно повторюється. Вже тисячі років одне й те саме – все повторюється, наче крутиться колесо, наче ми не в історії, а на каруселі в парку розваг. Хочеться в Небо, а тут колесо. І знову візантійщина, знову треба проповідувати християнство. Знову імперія валиться наче глиняний ідол бога Мардука – уламки розчавлять усіх, а не тільки каліфів на годину. Оскар із клану О’Флагерті – з клану розбійників, піратів, повстанців і відчайдухів - писав якось, що «в часи античності люди не мали одягу, в часи середньовіччя люди не мали тіла, а нині люди не мають душі». Цікаво ж – нове середньовіччя почалося – чи знову будуть люди без тіл? Із голими душами? Приємно, що нині, на черговому повороті колеса настання нового середньовіччя передчували та навіть про це написали. Ще 40 років тому – тоді, як воно тільки стукало в двері. А ще кажуть: «Стукайте - то вам і відчинять». Ось дехто і стукав. Ось ми й відчинили.
Тоді, півтори тисячі років тому цього ніхто не відчув. За півстоліття до кінця прекрасної епохи думали, що античність триватиме вічно. Ніхто нічого не передчував. 425 рік – якісь узурпатори, війни за владу, Папа Цилестин І, єретики-несторіани, імператор Флавій Теотозій ІІ, гуни, Бахрам V Гур вогнепоклонник. І жодного титана думки. Жодного поета.
Чи може середньовіччя почалося раніше? Цікаво, що скажуть історики майбутнього. Коли почалося нинішнє середньовіччя?
Начебто свідок і я, ба не збагну. Епоха нині почалася другосортна, та неосередньовіччя теж другосортне. Темрява, звісно, не така густа як тоді, все-таки Епікура тоді забули та твори його втратили. А зараз – якщо з’явиться новий Епікур, то подумають, що то водій тролейбуса, а не філософ і будуть цитувати його на останніх зупинках.
Суттєва відмінність нинішніх людей від людей VI століття по Христу в тому, що вони були відверті та послідовні у всьому, навіть у своїй саморобній темряві. Нині ж фальш. Якщо не в усьому, то в спокуті духу.
Джером Девід Селінджер був правий – усюди фальш. Тільки він не знав, що жив напередодні великої фальші. Рано він замкнувся в бункері – він би відчув, як фальш густішає з року в рік, як перетворюється в фруктове желе з родзинкою.
Про середньовіччя писати легко – це була епоха, коли в неприкаяного і покраяного материка викраденої биком дівчини були відсутні сумніви, вони вважалися вадою, мало не ганьбою. Люди (а чорні монахи Зеленого острова особливо) перестали розуміти, що таке вада. Справжні вади вони вважали вказівкою з потойбічного світу, а несправжні вигадували. Тому, хто пояснить мені навіщо це, я поставлю бронзовий пам’ятник в Аркадії, щоби він міг без єхидства і метафор сказати: «Et in Arcadia ego».
Я чомусь упевнений, що першою птахою середньовіччя було не падіння Західної Римської імперії, а вбивство Гіпатії в 415 році. Юрба фанатиків, що знищує красу і мудрість – це чисто середньовічний феномен, це вам не вакханки з забутого міту, не Діоніс, що дарував радість, яку ніхто не зрозумів. Це поява отієї Sancta simplicitas – хмизу для вогнищ буде вистачати ще довго. І перегорнув останню сторінку античності і закрив недописану книгу послідовників Геродота зовсім не Юстиніан. Цю книгу остаточно закрила юстиніанова чума.
Спроби втілити республіку Платона в реальність не було не тому, що цього ніхто не хотів, а тому, що ніхто про це навіть не думав – нікому було. Середньовіччя почалось Аттілою, а закінчилось Кромвелем. Він думав про ідеальну державу і навіть спробував втілити це в життя перерізавши і перевішавши третину населення Смарагдового острова. Все це значить, що середньовіччя завершилось. Знову популярні Утопії. У неосердньовіччі замість чуми маємо інші пошесті, які не вбивають, але лякають, знищуючи не плоть, а дух.
Середньовіччя відрізнялось від античності в першу чергу тим, що в епоху агонії античності (Pax Romana) раби вмирали на потіху аристократії, а в Середньовіччя аристократи вмирали на потіху юрбі. Нині – в неосередньовіччі аристократія канула в Лету, але юрба жадає нових лицарських турнірів зі справжньою кров’ю, а не бутафорською фарбою шекспірівських театрів і не соком журавлини рухомих картинок братів Люм’єр. За відсутності лицарів юрба жадає бачити погибель аристократів духу. І то не на арені і не на ристалищі. Тут, біля бар’єру. І справжньої загибелі, не театральної, на очах злих однооких телекамер.
Але погодьтеся, в час приходу отого попереднього середньовіччя світом правили велетні. Темні віки іноді народжують велетнів. Може це якось природа компенсує недолік поетів і художників. Почесно загинути від рук правителя-велетня. Нині ж, коли прийшло нове середньовіччя, світом намагаються правити карлики. Це огидно. Образливо для людського духу. Особливо зараз, коли багато поетів замовкли чи замовкають. Загинути від рук карлика соромно й прикро.
Можна було б чекати на нового Петрарку – час прискорюється, його ж недовго чекати, правда? Але Петрарка приходить після Данте Аліг’єрі, а він мусить конче спуститись у пекло, інакше нічого не вийде. І померти в Равенні – в цій останній столиці, post scriptum пишної Візантії.
Пекло вже не в глибинах землі - воно тут, на поверхні, ми самі його створюємо. Замість Петрарки – тримай – Чингісхан. Цього разу він грамотний – письменний, знає літери і вміє скласти фрази до ладу. Замість опору нашестю – пародія на опір. На те воно і нео. Неоліт був у поті чола. Неоген гуркотів копитами в степах. Неофіт горів серцем. А неосередньовіччя – пародія на середньовіччя. Свого роду постсередньовіччя як хочете. Дай то, Боже, щоб то була висока пародія. Саме в епоху середньовіччя, у часи папи Григорія Великого дзвони ввійшли в буття селищ. Нині же знову гудуть над Землею і над Сарматією зокрема дзвони. І, згадуючи того ж бородатого Хама та Джона Донна, знову процитуємо: «Не питай за ким подзвін. Він за тобою…» У часи Джона Донна дзвін гудів за епохою середньовіччя – епохою лицарства, королів, пишних титулів, мечів і гонору. Нині він гудить за епохою Ренесансу та Просвіти. Дзвін гудить за кожним із нас – бо ми діти епохи, що пішла остаточно в небуття, у спогади старих сліпих бібліотекарів.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043056964874268 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати