Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96047

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Сталінградка -1, автор: Василевий тато)

Є такий досить дієвий, хоча й не універсальний метод перевірки кіна на художність - подумки прибрати з фільму основний візуальний компонент і глянути що лишилося, наприклад в Матриці без джекічанівських мордобоїв лишаться купа розкиданих біблійних алюзій і цікавих натяків, а в фільмах з Джекі Чаном, до прикладу, не лишиться нічого. Це не робить фільми апріорі поганими і не заважає їх любити, але показує ступінь художньої вартости. До жанрових творів в літературі цей метод, як на мене, теж цілком придається.

В вашому творі прибираємо машину часу і з ліній напруги, з того універсального, що завжди і скрізь чіплятиме людей, лишається сентиментальність, оця палітра відчуття необернености часу і минущости життя. В принципі цього більш ніж достатньо для якісного тексту. Але.. і ось тут починається те, чому так часто не коментую притомні ГАКівські роботи, тут справа в такому парадоксі, що чим краще людина пише, тим більше до її роботи вимог, а ви в своїй Сталінградці на голову вищі за свої попередні роботи - сам стиль не викликає нарікань, при тому, що знайомство з більшістю викладених на сайті текстів в мене припиняється по прочитанні першого уступу - і це просто ганьба, що ви виклали вже дві частини, а коментарі досі десь баряться.

Інша справа чому мені текст все рівно виглядає слабким - жанровість, основна фабула - виживе герой чи не виживе, вийде в нього чи не вийде - мене не особливо цікавить, основну увагу звертаю на матерію тексту, те з чого він власне сплетений, і отут, на мій погляд, ви не дотягнули, певний щем від усвідомлення оцього зазору між життям теперішнім і минулим відчувається, але він не стає направду промовистим. Ну а наприкінці (якщо я правильно розумію, що це вже весь твір) ви робите те, що як професіонал мали би робити непомітно протягом всього твору - викладаєте парою абзаців відкритим текстом весь закладений вами до твору сенс. Приберегти насамкінець момент прозріння то є правильно, але по-справжньому потужним це вийшло би тільки тоді, якщо для читача таке усвідомлення розкривалося би рекурсивно - читаючи останній уступ, для нього раптово спалахували би, починали грати новими барвами рядки прочитані ще напочатку чи всередині тексту. Він би раптом розумів, що автор вже і так все йому сказав, відкрив черепушку і все туди поклав,а він, читач, тільки оце зараз це усвідомив, у вас же виходить так, ніби сам автор тільки на останніх рядках щось допетрує 9не плутати автора з героєм). Але, знову ж таки, я б цього вголос не зауважував би, якби люди відірвали свої попи від стільців і дали собі справи прокоментувати добрий матеріал.

Чому, власне, такі роботи зазвичай і не коментую - жанрово текст чудовий, а художня вартість, як її об'єктивно оціниш - я й собі самому не можу притомно сформулювати чого саме мені тут не вистачає.

Також знаю, що в коментарях ви любите приплітати те, яким чином текст стосується вашого власного життя, це кожного разу трохи виглядає так, ніби факт причетності твору до вашої особистості, те що вам це наснилося чи надумалося, надає твору якоїсь додаткової вартости. Це не так, тексти будь-якого автора так чи інак стосуються його життя. Але від цього стосунку чи навіть прямої автобіографічности не стають ні гіршими, ні кращими.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039765119552612 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати