Яскраве оповідання, насичене враженнями, спогадами, відчуттями, і все це передано дуже майстерно - наче опиняєшся у тому степу і відчуваєш прохолоду води. На тлі таких яскравих описів першої частини цілком логічним виглядає перехід до іншого Матвієвого захоплення – музики і творчості, бо це речі, які мають схоже емоційне забарвлення, а яскравість сприйняття зазвичай пов’язана з якоюсь творчою справою. Добре передано відчуття оцього дитячого захвату і занурення у життя, свіжість і чистота сприйняття світу. Цікавий образ вчителя музики і його розповіді. Сподобався суто символічний ряд у поєднанні різних часів, коли вчитель музики (і, напевне, нащадок козацького роду) виступає сучасним втіленням (і навіть зовнішнім) колишніх отаманів, а його участь у Другій світовій війні перегукується з давнішніми війнами козаків проти загарбників. І водночас вчитель – це не лише оборонець, але й гуманістична, творча людина, яка вчить молоді генерації саме творчості, а не війні. Тобто, твір виходить з багатьма сенсами, які у ньому цікаво переплітаються, і все це висловлено чудовою, яскравою і багатою мовою.
З зауважень – начебто трохи нерівномірна композиція, перша і друга частини сприймаються трохи окремо. За це, певно, можна було б скинути один бал, але загальне враження від твору таке позитивне, що не хочеться цього робити.
Оцінка - 10
|
