Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47432
Рецензій: 92257

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Дуже гарно, але з другого боку...

(Рецензія на твір: Конкурс. Олександр Шепітко Твір №3., автор: Конкурс прозових творів «Козаки – українські лицарі і захисники»)

© Вікторія Т., 11-03-2020
Дуже гарний твір, який ламає стереотипи, показуючи козаччину як явище неоднозначне. Відомо, що на Січ тікали не тільки з патріотичних міркувань, а часто – щоб уникнути неволі або кримінальної відповідальності. Ясно, що воювали не тільки за правду, але й меркантильних міркувань. З другого боку, звести усе тільки до зиску та грабунків, я думаю, теж не можна. Автор трохи перебільшує, коли каже, що нічим козаки від татар-турок не відрізнялися. Козаки в ясир людей не гнали, на базарах ними не торгували. Те, що козаки, визволяючи своїх, намагалися ще й прихопити чуже, цього факту не міняє. Також – в оцінці подій треба зважати на тогочасні релігійні вірування. На той час вважалося, що краще вмерти, ніж перейти у чужу віру і тим самим навічно загубити свою душу. Так само вважалось, що краще вбити християнина, який «збусурманився», щоб він смертю викупив свою провину, ніж дозволити йому жити й розмножуватись на користь іншого -- ворожого народу. Звідси – ота розправа із звільненими бранцями. Це було властиво не тільки козакам і не тільки у ті давні часи. В одному знаменитому американському фільмі, події в якому відносяться до 19-го сторіччя, герой роками розшукує дівчинку (тепер уже – дорослу дівчину) --- дочку своїх загиблих друзів -- яка була викрадена індійцями і вихована серед них. Він має на меті її убити, тому що це краще, ніж їй, християнці, продовжувати жити серед язичників (сама вона вже повертатись не хоче, тому що любить своє життя серед них). З цієї точки зору розправа із "побусурманеними" земляками, які захотіли повернутися і під час звільнення яких козаки ризикували своїм життям (а хтось, мабуть, і загинув) – не така вже унікальна подія для тих часів.
Загалом твір написаний цікаво, жваво, із виразно змальованими персонажами, соковитими діалогами, яким віриш, вдалим відтворенням обстановки та побуту тих часів. Цікаво й приємно читати.
З повагою, Вікторія

Ех, якби українці вчасно думали про власну державу – може, й «трагедії маленької людини» нині не було б. Але що маємо, то маємо – знову «маленька людина» виборсується у цьому житті, як може. Ті, хто жив колись, долали свої власні халепи, ми зараз – свої, але прикро, що схожі халепи весь час повторюються (((
Дякую за гарний твір, що спонукає до роздумів!

© анонім (62.72.187.—), 11-03-2020

Дякую, аноніме. Мабуть, десь так і я міркував - за думкою про державу, ми забуваємо про трагедію маленької людини. Так було і так є, на жаль.
автор.

© анонім (94.179.132.—), 11-03-2020

Слушно, дякую. Ви дали усьому перспективу.

© Вікторія Т., 11-03-2020

Хотілося б трохи додати щодо фактографії. Існування армії можливе лише при наявності чималих коштів. Європейські монархи на це здирали величезні податки з населення. Реєстрові українські козаки фактично були на «зарплатні» у польського короля, хоча й зберігали певну автономію. А от січовики ніяких коштів нізвідки не отримували, податки ні з кого не драли, тож були на «самозабезпеченні». Забезпечувалися двома шляхами: як найманці на ту чи іншу чужу війну за обумовлену плату, або (найчастіше) за рахунок військової здобичі. Тому грабувати чи не грабувати – це був не якийсь моральний вибір кожного козака, а пряма вимога їхніх очільників і фактично запорука існування війська. Через це у військових походах грабували завжди, ще й дуже ретельно, і сприймали це як належне. Нині це виглядає дико, але тоді сприймалося цілком нормально. Європейські армії у цьому анітрохи не відрізнялися, ба гірше – якщо їм вчасно не платили, то вони часто люто грабували і своїх співвітчизників. А от у січовиків це було заборонено і вважалося ганебним. Хоча, наприклад, якщо карали зрадника – то, звісно, теж забирали у нього усе, що було. Бо така людина вже не вважалася «своєю». Отака специфічна мілітарна мораль, яка у багатьох аспектах існує досі.
А щодо тяжкого життя простих українців – усе пізнається у порівнянні. Так, життя у ті часи було тяжке й небезпечне. Але згадаймо, що у ті самі часи король Англії перетворив більшість простих людей у країні на жебраків законами про «огородження», а після цього парламент видав закон про те, що усіх, хто вмирає з голоду і жебрає на вулицях – хапати й вішати. Включно з малими дітьми. І кількасот тисяч власних громадян отак нізащо перевішали. У Польщі у ті часи холопи взагалі не могли слова брязнути проти пана, бо їх за це могли посадити на палю. А у московіїї людей взагалі продавали, як худобу, кожен селянин мав цінник, і будь-який батько міг продати власну доньку, а пан – забити холопа на смерть. А у вільній частині України тоді діяв закон, згідно з яким кожна людина, що втрапляла на її територію, ставала особисто вільна, мала право носити зброю(!!! – в усіх монархіях селян за це вбивали на місці) і брати участь у виборах. І не лише гетьмани, але й війти, судді і писарі (тобто, адміністратори) були виборні. І працювали братські школи для всіх верств населення – спільні для козацьких, міщанських і селянських дітей. Тобто, навіть найбідніші селяни у Гетьманщині поряд із селянами інших країн були у настільки кращому суспільному і економічному становищі, що навіть немає порівняння! Тож нема чого за ними побиватися.
А у політиці багато залежало від особистих рис окремих очільників. Наприклад, Сірко справді часом коїв страшенну дурню – це факт. Наприклад, коли підставив Виговського після Конотопу. Але хіба він один був такий? А сучасні політики – начебто цивілізовані й освічені – не коять ще гіршу дурню? Чи не вони фактично вигодували Гітлера? А після розвалу СРСР не вони вигодували сучасну росію «ніжками Буша» замість її розвалити – і тепер не знають, що робити з її черговим диктатором? І я вже мовчу про наших нинішніх політиків і тих, хто їх обрав – але ж хтось за них голосував! Тож що казати про людей 16-17 сторіччя, коли й у 21-му люди не надто порозумнішали – навіть попри увесь історичний досвід?
Проте якщо брати оповідання – то мені здається, що саме такі моральні проблеми у окремо взятого героя таки могли бути. Бо він – не просто колишній козак, а людина, яка дуже скалічена у багатьох аспектах. Тобто, його цілком можуть мучити думки – от воював, втратив здоров’я і навіть чоловічу сутність – а нащо і заради чого? Така собі особиста трагедія окремо взятої особи, у такому стані і не таке може полізти у голову…

© анонім (62.72.187.—), 11-03-2020

Дякую за ремарку. Я також про це чув, але сьогодні чомусь не згадав.
Автор.

© анонім (94.179.132.—), 11-03-2020

Маленька ремарка з приводу того, що рідна віра осталась позаду. Мусульманину забороняється мати у себе раба мусульманина. Тому татари не вимагали від бранців змінювати віру. Майже в кожному кримському місті існували християнські храми. Якось мені довелося бачити документ, в якому був відображений результат перепису населення міста Феодосія в 17 сторіччі. Мене вразило те, що значна часнина християн була не рабами, а вільними торговцями та ремісниками. Як вони цього досягли не знаю, але думаю не в останню чергу через прийняття ісламу.

© Сергій Вікторович, 11-03-2020

Дякую за наведені адреси цікавих статей. Щодо першої ( «Козаки – работоргівці»), то, дійсно, народ був часом "розмінною монетою" у політичних хитросплетіннях. Взагалі військові клани, які живуть у стані постійної смертельної небезпеки, часто зневажливо ставляться до своїх земляків-селян, вважаючи їх боягузами. У японських фільмах самураї з неприхованим презирством дивляться на японських «гречкосіїв», і так було повсюди. Народ тоді ще не сформувався в єдине ціле. Життя простої людини (не тільки українця) мало що важило. Усе ж козаки не нападали на татарські землі заради "ясиру".
Епізод із жорстоким вчинком Сірка-- не дуже зрозумілий. Як йому вдалося відшукати тих, кого забрали з України, ще й у такій великій кількості? Чи вони були свіжим «ясиром», який ще не спродали і не порозбирали по домівках? Якщо хтось не хотів вертатись, то чому вони не порозбігались і не поховались, а вирушили у зворотню путь разом з усіма? Їх силоміць примусили іти? Чи не була ця ситуація подібна до виходу євреїв із Єгипту, коли на початку усі вирушили з великим підйомом, а потім, побачивши, що дорога – далека й виснажлива, почали проситись назад і клясти Мойсея за те, що він їх вивів із рабства, де вонги жили в ситості? Відчувається, що там були якісь особливі обставини, про які ми ніколи не дізнаємось.
Те, що на війні наживаються, завжди було і є, але ж причини війни на Донбасі – зовсім в іншому.

© Вікторія Т., 11-03-2020

Колись давно в школі нас вчили, що Суворов - видатний полководець, який не зазанав жодної поразки й взагалі - герой. А потім я, школярик, дізнався, що він також придушував селянські повстання (ой!)
Працюючи над цим оповіданням, довелося трохи покопатися в Інеті, де на очі трапилися деякі матеріали про нашого ледь не міфічного кошового отамана Івана Сірка. І я вчергове подмки вигукнув ОЙ! Бо все, що раніше про нього читав, виявилося лише одним боком вичищеної до блиску медалі.
Для мене откровенням стало те, що інколи за згоди козаків у полон гналися десятки тисяч українців
(https://was.media/uk/2019-07-23-kozaki-rabotorgovci/),
що як і зараз, політика була брудною справою
(http://nikopol-art.com.ua/art-gazeta/ictoria/3905-storichn-fakti-pro-vana-srka.html),
а життя простого українця нічого не важило.
Може тому я й змінив первісний задум (хотів просто написати про колишнього козака, а нині - гречкосія) й додав матеріал про Чорну долину.
Щодо "какая разница" - я не підтримую прихильників цього вислову, але на місці побусурманених, мабуть, думав би, як і вони: що мене чекає на "батьківщині"? кому я там потрібен ? навіщо мені таке визволення, коли мій дім і моя віра залишилася позаду?
Пояснити можна будь-яку позицію, та куди ми пристанемо, якщо справа торкнкеться саме нас - от в чому питання. Тобто, не існує чистого добра, чи зла, не можна ділити все тільки на чорне та біле. Можливо саме це я й хотів сказати оповіданням.
Скажу ще, що підтримую думку Сергія Вікторвича - якби я жив у ті часи, то навряд чи думав би так, як зараз.
П.С. Знайомий розповідав: його брат визволяв Слов'янськ(2014) і бачив, як командири набивали машини фаянсом, витягали з порожніх квартир телевізори і те, що сподобалося... розумію, що це, як і в мережі, може бути вигадкою, але знайомив казав про це із сумом. Ні на що не натякаю, але це теж історія...
Дякую за відгук.
Автор.
П.П.С. до речі, Брати Капранови також трохи просвітили мене: https://www.youtube.com/watch?v=_wyYYVREWRY

© анонім (46.219.230.—), 11-03-2020

Зараз раптом подумалось: не виключено, що ті українці, які хотіли повернутись, за вічною українською традицією також вважали, мабуть: "А яка різниця?"

© Вікторія Т., 11-03-2020

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.99244093894958 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …