Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47912
Рецензій: 92727

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: До хурми і пошуків стилю, автор: Інра Урум)

© Максим Т, 13-02-2020
Текст створює враження гри, або забавки, або пошуків, або процесу, але ще не результату, який обіцяє бути вельми цікавим, але про це ми, можливо, дізнаємося згодом.

Оця фраза категорично не сприймається мною: "На килим з сухим стуком стала срібна тареля". Не можу уявити сухий стук металевого тареля об килим чи навіть об тверду поверхню під ним. Можливо, через те, що сухий мені асоціюється з тріском, хрускотом, а стук металевого посуду об вкриту килимом поверхню - ні. Я навіть взям металеву миску та постукав нею об стіл кріз рушник. Мені це лунає не сухо. Втім, це, мабуть, обмеження мого досвіду.

З повагою

Тим шляхом чи іншим, але Паустовський домалювався до того, що обрані ним характеристики - звуку чи блиску - сприймалися досвідом читача. Наприклад, коли він згадує дивний звук, наче в небі переливалася вода, читач цей звук і уявляє, і упізнає, і ідентифікує ще до того, як автор назве його джерело. Втім, наразі я прикладаю свій власний досвід до досвіду Паустовського та виявляю тотожність досвідів і сприйняття - а в когось може тут бути непорозуміння. Яка ще вода в небі?
Почекаємо Паркінсона.

© анонім (93.73.254.—), 17-02-2020

Кумедія. Перечитав уступ і повернув прикметник назад, без ''сухого'' почало здаватися, що тареля стає одночасно з чиїмось стуком, у двері абощо. Редагувати нередагуєме і невиредаговувати

© Інра Урум, 16-02-2020

Ефект молодого Паустовського мені на диво знайомий і водночас абсолютно не приступний – з того моменту, як вперше захотів писати так, щоб це можна було показати іншиим, в першу чергу для мене стала важити структура тексту, ну і модальність промовляння, звертання доуяви читача, ну й виробленість, звичайно, мови. Фактично ідеалом для мене, навіть коли ще не знав про нього, був Емерсон, що на старість, підхопивши паркінсона, не був здатен вже нічого писати, лише перечитував те, що попадалось під руку у кабінеті, й приходив у захват від есеїв, власних есеїв – оце воно, коли читаєш власне без жодного упередження, не знаючи, що сам же це і написав, і шаленієш від захвату, тому що написано дійсно гарно.

Тож просто писати заради писати, цього блаословення і прокляття, давно не маю. Часу на продумування твору в мене іде приблизно ж стільки як і на саме писання. Ну і з одного боку круто, коли інші не помічають всіх цих конструкцій підпорок і натяжок – їх ніхто й не має помічати, але якщо при тому твори постійно розглядаються, як тільки вступ до чогось більшого, постають певні питання, які я сам для себе ще гаразд не сформулював

© Інра Урум, 16-02-2020

До Шекспіра ми ще повернемося, але щодо стуку - дійсно, тепер є третя порожнеча, на додачу до двох перших. Можливо, початок речення вимгає озвучування із зазначенням характеристики звуку (сухо, глухо, лунко, дзвінко, металево і т.д. стукнув) через те, що речення закриває ніж, який "дзенькнув". По-перше, "дзенькати" є дієсловом, яке містить виразні акустичні характеристики звуку, це короткі дзвінкі удари. По-друге, якщо ніж на тому килимі видає такий охарактеризований звук (хоча міг дзенькнути не через торкання килима, а через дотик до таріля), чому ж решта предметів мають мовчати або лунати невиразно? Ви маєте рацію, кожен з предметів повинен лунати на власний, притаманний йому за цих умов голос. Можливо також, що ця маленька акустична ситуація ускладнена саме пошуками влучності, - а якщо прибрати звуки? Тоді, наприклад, таріль з'явився, хурми лягли, ніж... - стоп. Ніж ліг на таріль? "на тарелю лягли два жовтогарячих плоди, поруч дзенькнув ніж" - поруч із хурмами? На тарелю? Так Ви це уявляєте?
А тепер до Шекспіра. Ось, з Паустовського:
"...я много писал и поэтому жил двойной жизнью. Вымышленный мир
захлестывал меня, и я не мог ему противиться.
Мои тогдашние писания были больше похожи на живописные и никому не нужные исследования. В них не было цельности, но было много легкости и беспорядочного воображения.
Я мог, например, часами описывать разнообразный блеск, где бы он ни
присутствовал,-- в осколке бутылки, медном поручне на пароходном трапе, в оконных стеклах, стакане, росе, перламутровой раковине и человеческих зрачках. Все это соединялось в неожиданные для меня самого картины.
Подлинное воображение требовало резкости, четкости, но это удавалось
мне редко. Большей частью картины эти были расплывчаты. Я в ту пору мало бился над тем, чтобы придать им ясность реальности, и забывал о грубой жизни.
В конце концов, у меня самого создался непреложный канон этих описаний. Но вскоре я открыл, что перечитывать их подряд -- скучно и приторно. Я испугался. Сила и строгость, необходимые прозе, превращались в шербет, в рахат-лукум, в лакомство. Они были очень липкие, эти словесные шербеты. От них трудно было отмыться.
Отмывался я от туманной и цветистой прозы с ожесточением, хотя и не
всегда удачно. К счастью, эта полоса быстро прошла, и почти все написанное в то время я уничтожил."
Можливо, Ви наразі досліджуєте ті сфери, куди Вас ще доведе "сила и строгость"?

© анонім (93.73.254.—), 15-02-2020

Аби зовсім без стуку, довелося б переписувати все речення, а там би потяглись ниточки й до речень сусідніх, а так - стук тарелі присутній на противагу м'якому, без звуку опусканню на тарелю хурми. От я просто "сухий" прибрав, читаю і без вистражданого прикметника аж серце обливається))

© Інра Урум, 15-02-2020

Я вас з першого разу саме так зрозумів: щодо незавершености тексту, як незакінченої історії, а не якихось хиб чи недосконалостей письма. Мені ж самому про це і йдеться – там де я бачу цільну історію, що не потребує відсилок про те, як вона починалась, чи що було потім, інші бачать лише уривок. Ось над цим мені і треба думати – для мене поза тим, що я вже розповів у тій же Хурмі, в принципі нічого вже не існує, весь той світ, що був мені приступним і цікавим, я там виклав, як і в інших своїх мініатюрах. Ось в чому проблема. Варіант, що жанр таких мініатюр в принципі не може давати завершені форми, я відкидаю. Хоча.. Одначе.

Значить, лишається припустити.. все що завгодно інше. Наприклад, що жоден Шекспір (далі йде фігура речі про те, як автор жодним чином не рівняє себе із Шекспіром) так от цей, Шекспір, як автор одного конкретного сонета, якщо забути про решту його спадку, не буде для нас тим Шекспіром, якого ми знаєм, він взагалі Шекспіром не буде. Тому що кількість, ширше – розмір, має значення. Певний об’єм дозволяє виразити те, що один окремий текст навряд чи дасть, хіба що це буде роман, що тільки підтвердить тезу про розмір. Тому, можливо, просто варто продовжити писати, взяти кількістю текстів, тим більше, що в планах ще кілька таких есеїв-зовсім не есеїв. Добре, буде видно. Дякую за відгук, як я вже казав, є над чим подумати.

© Інра Урум, 15-02-2020

Я мав на увазі не це. Звісно, що твір про пошук! Колись редактор моєї єдиної книжки запитав мене, чи можу я коротенько сформулювати, про що моя книжка, я відповів. що вона, як і будь-яка, про пошук Бога. Але я мав на увазі інше - технічну сторону. Текст створює враження фрагменту, розділу більшого твору. Ми не знаємо, чи існує початок, чи буде далі, але відчуваються дві порожнечі - одна перед першим рядочком і друга після останнього, які мали би заповнити "до" та "після". Сам текст містить достатньо доказів і свідоцтв, що Автор може заповнити ті порожнечі сутністями вищого ґатунку - але він того не зробив, а якщо й зробив, то нам не показав. Десь там, звідки Автор черпав натхненні, Образи та слова для цього тексту, десь там є решта - ось яка враження найпотужніше. Ну, а вже потім можна гадати, які ж вдалі тут слова, Образи, будова речень, милозвучність тощо. Та в будь-якому зібранні творів чи не кожного Майстра є дещо з позначкою "уривок" - а цілого твору немає, ненаписаний, пропав абощо. Я завжди сприймаю такі штуки подвійно: автор зробив собі нотатку на майбутнє, але майбутнє не настало, і - як своєрідний золотий ярлик. Час від часу автори потребують доказів спрроможності - і ось він, цей доказ. Відчувається, як автор виборював кожне слово, доводив сам собі право на його існування - в тексті загалом та саме на цьому місці, межи отими двома словами. І саме черрез таку якість тексту, який сприймається як фрагмент, душа читацька волає: Далі! Благаю, далі! А що було пере тим? Хто сі люди, як вони потрапили до кімнати? і т.д. - а це вартісно та водночас відповідально. Спокушати малих сих - гріх, якщо не мати решти такого тексту, що, втім. є правом автора та вибачається вищими інстанціями.
Щодо стуку я радив би провести акустичний експеримент саме з килимом. Можливо, стуку не буде зовсім. Втім, який килим і який таріль. Пригадуємо, як було в Шеклі: просто. як підстрелити рибу в діжці. - А це просто? - Яка риба та яка діжка: акулу у ванні ви поцілите з легкістю, а от кільку в цистерні - навряд чи.
З повагою, Максим
П.С. І стилістично - засадничо правильний текст, на відміну від деяких творів деяких авторів.
Перепрошую за помилки, друкую в півтемряві на роздовбаній клавіатурі.

© Максим Т, 14-02-2020


Дивне враження від рецензії. Звичайно твір про пошук, і він сам є пошук, як будь-який, мабуть, твір (інакше нащо писати). Але припущення, що це не результат, а процес чи забавка, тоді це.. ну тобто будь-який текст, що мені видається вдалим, я сприймаю як сходинку, до вдалості наступної, і не погратися там, де можна погратися – теж,ну як. Але ж це завжди і певна самоціль. Можна тут просто образитися, на всіх скопом, але факт лишається фактом – дуже часто те, що я вважаю для себе доконаними творами, іншими сприймається, як шкіци, нариси чи пошуки. Тривожно. Складна тема.

Там справді спочатку був, здається, глухий стук, не сухий. І на сухий я трохи косився – у нього елементарно асоціативний ряд ширше, і сполучення «сухий стук» в цьому ряді точно не по центру знаходиться, а десь ближче до одного з полюсів, на периферії. Але якось в чисто акустичний картинці у голові це так мені зайшло після патетичного інтро, як перший фізичний звук у тексті. Що теж – пішов стукати через рушник – мені тепер цей звук сухий. Але дуже ймовірно, що зустрівши його в чужому тексті, реакція моя була б тотожна вашій. Одна із функцій редакторів, як на мене, те що робить їх критично необхідними, це виправляти ляпи, які автор сам з доброї волі ніколи і нізащо не виправить. Можливо це саме той випадок.

Мабуть треба буде зібратися з духом і лишити там просто стук.

© Інра Урум, 13-02-2020

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43676710128784 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …