Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

8 балів

(Рецензія на твір: Конкурсний твір №21 - , автор: Конкурс коротких прозових творів)

«І за цим неоковирним чудом, що весь час щось забувало, губило, розбивало, доводилося приглядати саме їй, Рахіль» – так сказано, ніби хлопець вирвитель непосидючий.
«Він годинами міг стояти на одному місці і щось думати чи розглядати. І в такі хвилини особливо дратував діяльну Рахіль» – тепер хлопець аутист?
і далі – «Тільки цьому недолугому Абрахаму – хоч би що. Стоїть, уп’явшись поглядом у якийсь листочок, і немов не розуміє, що…» - так все таки він…який?
«…що їхню сім’ю зараз розрубують навпіл» - діти так не думають, це думка дорослого чоловіка, «розрубують».
«Абрахам звично роззирався,» - так він звично роззирається, чи годинами може стояти на одному місці і щось розглядати? Починаю не вірити ще дужче. «На темі маленьких діток бали не заробляють», - кажу сам собі.
Таку тему так не пишуть, хіба що для діток маленьких? Але навіщо таке їм? Це оповідання для дітей?
І кінець – ніби абзацики місцями поплутані – отак краще набагацько: «Рахіль вижила. Одна з цілого вагону! Тих, кого заштовхнули в сусідній вагон, вона ніколи-ніколи не побачила…

Старенька Рахіль витерла цівочки, що збігли по щоках. Її очі мали таку звичку – сльозитися, коли десь поряд був маленький хлопчик… Цій звичці було вже сімдесят років… Була в неї ще одна давня звичка, з якої всі чудувалися. Бабуся Рахіль завжди виконувала будь-яку дитячу забаганку, як тільки почула…»

Навіть не знаю… дітей жаль, а автора чомусь ні. 7 балів

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042173147201538 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати