щодо оцінок - якихось критеріїв не маю, дивлюся на грамотність, цілісність сюжету, правдивість (якщо це важливо), а ще... не знаю...
Знизив, бо не вірю в таку поведінку діда (хоча, повторюся, в житті все можливо), і сюжет мало розкритий - наче і все є, але чогось не вистачає.
Вибачте.
О-о! Вікторіє, не хочу Вас образити, але відгук в рецензії ще краще за твір!)
От якби з цього боку їх намалювати та тим стилем, що у творі - зовсім інше пальто!
Здається і Олександр такої ж думки)
А щодо порад - то знаю одну пораду) Всі поради потрібно давати собі! Той, хто добре навчиться "собі" - можна "як собі".
:-) Щєпкін
на конкурс приймають до 24-00 сьогодні))
те, що ви пояснили у відгуку, навіть не згадується в тексті - тут, або твір треба розширювати, або не пояснювати - мовляв, підслухала таке, щось додала своє...
Сподобалося про відповідальність (хоча яку - у нього ж є дружина), незрозуміло про сум - чи надовго він втримає обох поряд один з одним? Це в піснях він доречний, а в житті...
Втім, сюжет не про це, а про поради - тут запитань немає (хоча ми залюбки їх даємо)
З повагою. О. Шепітко
Дякую за рецензію. Відповім на конкретні питання. Дружина жива, але в головного героя завжди було відчуття, що, попри свою відданість, вона ніколи не вдовольняла його творчу натуру. Думаю, що так і було – вони люди дуже різні. Його романтічні захоплення не завжди були зрадами у прямому сенсі цього слова. Часто вони просто були душевною втіхою, тим, що прикрашало його життя, давало наснагу і ...лестило його самолюбству. Він, між іншим, багато й плідно працював на своїй ниві, так що професійне життя його не було змарнованим. Думаю, що пам’ять про свою колишню велику любов була виявом сентиментальної сторони його натури. У теперпішньому стані їх обох не могло бути й мови про «скакання у гречку», тільки про солодкий сум за минулим, який зігрів би їхні душі. Щодо героїні твору, то я нічого про неї не знаю. Можливо, вона дітей не мала, можливо, вони далеко. Припускати, що вона усе життя «крутила голови» своїм шанувальникам, немає підстав. Те, що вона наприкінці життя знову опинилась у своєму селі, скоріше говорить про її непрактичність, невміння вигідно влаштовуватись. Хвороба і обставини її теперерішнього життя, вочевидь, зробили її зверхемоційною. Принаймні вона не очерствіла, не озлобилась, як це буває на старості років, а сприйняла чужу увагу і чужу пам’ять про себе із щирою – дещо надмірною – вдячністю. Ця надмірність і налякала головного героя, і я розумію -- чому. Коли тобі відповідають із такою пристрастю, як це зробила вона, це покладає на тебе відповідальність за неї. Ця відповідальність виявилось йому непотрібною і неприємною, і він скоро усунувся із цілої ситуації, не дуже турбуючись про її почуття. Чоловіки, вибачте, часто бувають слабкодухими у стосунках, частіше, ніж жінки. Оскільки усе це частково відбулося «з моєї подачі», я відчувала себе трохи винною, і це продовжувало мене турбувати. Можливо, цей твір – спроба прояснити дещо для себе, зробити висновки на майбутнє і заспокоїтись.
Конкурс я пропустила (через переїзд), довгий час не мала змоги заглядати на сайт. Та й ідея цього твору довго не давалась продумати до кінця. Ще раз дякую обом рецензентам.
З повагою, Вікторія
А я про такі почуття писав би (перепрошую, що втручаюся в розмову). От тільки не впевнений, що вони були (хоча все можливе).
Чоловік наче старий, повинен трохи знати життя, але вірить в те, що хтось, з ким лише переписувався, й досі відповідатиме його сподіванням. Тут, або дід наївний, як те дитя, або його перше кохання вирішило пожартувати отак, або ще щось, про що навть автор не знає..
А дід (підтримую Максима) був не готовий до такого перебігу подій - тому й повів себе ось так.
І зовсім не обов'язково все розжовувати - є діти, чи ні, жива дружина, чи ні (вонане завада стрибати в гречку) - нехай читач щось додумує сам, або крутиться в ліжку з думкою - а що ж там було ще?
Ще запитання дор автора: чому оповідання не на конкурсі? по критеріям підхоже і я б 8 дав би теж... чи побоялася чогось?
Дякую
