Знаєте, вчора в кінці рецензії хотів був дописати: «Чатую. Бо сприйнялося так, що точно знаю – прийде відлуння».
Але не написав – боявся наврочити) Замість того тепер прошу у Вас вибачення, що налаштував свої приймачі на того ЛГ, якого ніби мала на увазі ЛГ у Вашому просто фантастичному вірші. Легко впіймавши його хвилю, доналаштував на можливу відповідь – і таки почув те відлуння в навушниках приймача! Майже без перепон! На правах першої шлюбної ночі переночував з нею, з відповіддю)) (перед публікацією я завжди так роблю, бо часто вранці з’являються якісь приємні сюрпризи, так було і цього разу), і ось – смію запропонувати як одну із усіх можливих версій, а саме ту, що впіймалася першою:
молочні ріки чиясь придумка
з вином їх мішати зась
вже краще плесом як лебідь струнко
натхненням ізвідкілясь
і правди-матки іржання грізне
щоденний мій форс-мажор
чи ревні всі твої катаклізми
переплетіння стежок
що вдерлись в мене – на луг зелений
назавжди зостались там
на місці трав зросли гобелени
а замість роздолля храм
тепер вже важко змінити казку
сходити під три чорти
не пити – жити щоб під зав’язку
як пишемо я і ти
