Вікторіє, я все зрозумів про цей текст і поляризацію. Її насправді немає. Єдиний персонаж, який має ім'я, - це Андрій. Всі решта - батьки дружини, дружина, діти - не люди. Тому між ними конфлікту немає, вони - одного лану ягідки. Коли Андрій завів свою всім іншим остогидлу промову про Київ під ногами (яка, до того ж, ставила існування легендарної бувальщини під загрозу викриття), дружина вирішила показати Андрію той стародавній Київ, доправила його туди, а батьки її показали йому, чим все зазвичай закінчується. Все було заздалегідь домовлено та розіграно, мов по нотах. You've been framed! Аби Андрій не здогадався, дружина з батьками розіграли поганих хлопців і хороших хлопців із порятунком Андрія з лап поганих хорошими. А наступного ранку Андрія, який міг би й не оговтатися від такої пригоди, оповіло волосся дружини, яка й наслала на нього таким чином забуття - і він вже не міг згадати нічого, крім свого захвату "Києвом під ногами". Ось така версія подій :)
Щиро Ваш, Максим
Можливо, й так. Щоправда, до Гоголя в мене -- свої претензії (і не тому, що писав російською). Чи то вже давно його не перечитувала, чи просто втратила смак до його (української) містики та гумору. але щось не дає мені з головою поринути у його творчу стихію і забути про усе на світі. Втім, то вже інша розмова.
З повагою, В.
Вікторіє, даруйте, але це ж не реалізм, це готичний твір, що надихався "Вечорами на хуторі поблизу Діканьки". Герой випадково "поцілив" у таємницю проникнення до старовинного Києва, звідки й були його родичі. А що дружина не такого ґатунку, як батьки, - чому в такому творі ні? Згадаймо "Страшну помсту" - Катерина і її батько, одне коріння, геть різні плоди. Як на мене, такі фантасмагорії не варто читати, як соціальний реалізм і привносити в них залежності та обумовленість нашого світу, тієї сучасності, що метушиться поверхнею оболонки, під якою сховалася гоголівська України.
Щиро Ваш, Максим
