Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51619
Рецензій:	96041

Наша кнопка

Код:

Рецензії

дописуйте до роману!

(Рецензія на твір: Теракотова вежа, автор: Max Gakh)

З перших рядочків не міг спекатися відчуття, що текст мені знайомий. Але я помилився: не текст мені знайомий, а радше атмосфера, пронизана певним лейтмотивом. Вона мені нагадала ту, що панує на сторінках "Марша радецького" Йозефа Рота. Можливо, то й була атмосфера Фелікс Феліцис Австрії часів ерцгерцога? Здається, все, що нині додає своє слово до міту про ту стару добру Австрію, випромінює однакову атмосферу - текст наче оповитий золотаво-зеленкавим духмяним серпанком, і той серпанок оповиває читача та несе в ті незворотні часи, коли... коли марш Радецького лунав за та без будь-якої нагоди!

А Ваш лейтмотив - дещо несподіване. Теракотова вежа - ось ваш лейтмотив, ось вісь, навколо якої обортається Ваш світ, чи Теодорові світ, з усіма його пристрастями, болями, щастям, сумнівами та смертю. Нанизуйте на ту вісь - і буде нам усім нова чудова книжка.

Так чи ні, але мені цей текст здається уривком - ретельно, до шелакових дрібниць виписаним, але уривком, якому бракує Теодорового минулого та його ж таки майбутнього на тлі краху імперії та світової війни. Теодорове минуле цілком може сягати на кілька поколінь у історію - це нічого, що така будова ще більше нагадає Рота. Тільки так і можна розповідати про передсмертні чари імперії - через історію роду. До того ж, у Вас текст такий, який... отакий:

"...- Ну так как, Джордж, чем сейчас заняты? Работаете над новой книгой?
Уэббер сказал, что да, работает.
- Хорошая будет книга? - требовательно спросил Мак-Харг.
Он надеется, что хорошая, ответил Уэббер.
- Такая же добротная, большая, толстая, как первая? И такая же емкая? И
героев много?
Да, наверно, так оно и будет, ответил Уэббер.
- Вот это дело, - сказал Мак-Харг. - Продолжайте в том же духе и
давайте побольше людей, - негромко говорил он. - Вы знаете в них толк. У
вас они получаются живые. И населяйте ими книгу..."

А так виходить, що ми подивилися в шпаринку в паркані, і навіть щось побачили, але більша частина того, що парканом, найцікавіша, навіть така, що ми собі уявити не можемо - ні, нам її не видно, щось майнуло переди очі, розпалило цікавістью. ми аж спрагли від цікавості, а нам бац! - купу запитань від Теодора, і все?! Теодор, ти нє прав!

Текст свідчить про Вашу зрілість, вправність, майстерність і решту чеснот, яким більшості сучасних авторів ще довго шукати. Навряд чи Ви шукаєте тут порад. Не поради - просто зауважу, що мені здалося таким, над чим варто подумати ще хвилину або дві.

Крони коренастих, висаджених ще, мабуть, за Марії-Терезії дубів ластились до вагонів, із тихим шелестом терлись об їх металеві стінки, із боязким зацікавленням заглядали в напівопущені вікна. - не вірю, аби в тих краях залізниця допустила, аби якісь дерева торкалися вагонів. Ні!

Річка чи струмок живиться талими снігами гір - радше, талими водами; талі сніги не течуть, вони розрихлюються, осідають, провалюються самі в себе. робляться півпрозорими, аж доки не потечуть - талими водами - кудись у долину, де живитимуть струмки та річки.

Сад дихав молодою недосвідченістю життя. - що це значить взагалі "молода недосвідченність життя"? У Вас все так конкретно зображується, реалістичні деталі, а раптом бац - якась молода недосвідченність життя в саду. Тільки далі - стара яблуня, по якій Теодор колись так любив лазити, здається, почала всихати - стає зрозуміло, що життя в саду буяє. Але краще це казати так же прямо та виразно, як все решту, ні?

Теодор ледь чутно кашлянув, щоб повідомити про свою присутність. Володимир Кирилович обернувся.
– А, це ви... – сумно усміхнувся він, ніби очікував побачити когось зовсім іншого. Ходили чутки, що колись на Капрі з ним трапилось велике нещасливе кохання, тягар якого він звик усюди носити з собою. - Хай пан Володимир би рвучко обернувся - невже це вона?!?! - отоді історія з коханням вималюється більш потужно, але таємниця, чого пан смикається, залишатиметься.

Всі погодились, що варто зробити привал. Не гаючи часу, ми з товаришем роздяглись та залізли під воду. - Лізуть, мабуть, у воду. Чи вони залізли під струмені водограю? А вираз "залізли під воду" створює дивне враження. наче стали під душ.

Захват і повага ну що я ще можу відчувати до такого тексту і такого автора?

М

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.027055978775024 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати