Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: О суд справедливий , автор: Василь Шляхтич)

Що тут скажеш? Кожен народ природжений захищати свою країну. Якщо поляки захищають свою Польщу – то тільки шана їм. У нас теж так повинно бути. Тут, в Україні, а не там, у Польщі. Якщо росіяни будуть ходити Україною і захищати своє національне надбання, створювати свої національні ліцеї для критики українського народу – ні до чого доброго це не повинно приводити. Хоча, з іншого боку, ми й самі повинні критикувати свою владу за провини перед людяністю.
І ще одне питання. Що хотять українці, які живуть у Польщі? Одна справа, коли їх туди вивезли насильно. А якщо вони САМІ туди приїхали, як зараз, наприклад? Вони хочуть, щоб до них відносилися як до своїх? Смішно.
Колись в Україні з’явилося багато вірменів. Спочатку вони теж гонорилися, хотіли все своє тримати у своїх руках, розмовляли вірменською і російською. А потім на них «наїхали» наші люди, ті, кого ми називаємо «бандюкуватими», і сказали вірменам, що вони повинні жити за нашими правилами, а не встановлювати свої. Вірмени вимушені були погодитися, тепер вони розмовляють нашинським суржиком, а не російською. Хоча між собою, коли немає інших співрозмовників, розмовляють вірменською.
В Західній Україні, я неодноразово чув такі розповіді, приїжджих вірменів взагалі люди виганяли із села, не хотіли, щоб ті там жили. І виганяли не бандити, а п’ятеро кумів зібралися і поставили вірменів перед фактом: або ви виїжджаєте звідси, або ми вас …
Одного разу був свідком цікавої події: у міжміському автобусі їхали двоє вірменів і жваво розмовляли вірменською, а попереду них сиділа наша дівчина, років до тридцяти їй було. Раптом вона як встане, як почне до них їхньою ж мовою щось белькотіти, ті почервоніли, почали вже нашою її просити щоб вона чогось там не робила. Виявляється, хтось із них назвав її проституткою і сказав, що їм би вдвох було би гарно із нею. А вона, виявляється, була заміжня за вірменом з десяток років, і вже знала вірменську, і все почула і зрозуміла. А за вірменськими звичаями не можна жінку ображати словами, бо за це можуть і вбити, тим паче, коли це дружина твого «брата».
Отож той вірмен на очах усіх пасажирів кілометрів тридцять стояв у проході перед дівчиною на колінах, просив його вибачити і нікому нічого не розповідати. Вона була неприступна, аж поки кілька пасажирів не приєдналися до вірмена і не попрохали її про те саме. Аж тоді вона погодилася і пообіцяла не розповідати нікому нічого. На наступній зупинці вірмен вискочив з автобуса і повернувся з повним пакетом якихось подарунків, не знаю що там було.
Тому кожен, хто живе у чужій країні, повинен поважати разом із своїми і тамтешні звичаї, знати чужинську мову, розуміти, що і його мову хтось добре може знати, і повинен бути готовим до того, що на нього за щось, поки що незрозуміле, можуть напасти.
Взаємини між Україною і Польщею не можна назвати такими самими, як взаємини між Україною і Росією, тим більше з Вірменією. Але в тих взаєминах є і однакове – і добре, і погане. А на чужих помилках потрібно навчатися.
Щастя їм, нашим виселенцям і заробітчанам і здоров’я там, на чужині, і успіхів у всьому доброму.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.044373035430908 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати