Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45600
Рецензій: 89227

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Левку Лук’яненку присвята, автор: Щєпкін Сергій)

© Михайло Нечитайло, 10-07-2018
Не буду вимащуватися в бруд політичних баталій, а підійду суто з точки оцінки поезії. Чимось цей вірш нагадує вірш Кобзаря. Духом чи стилістикою, не буду розбиратися, бо, певно, одним та іншим одночасно. Але патетики трохи забагато. В такому вірші це, звісно, не біда, але коли трохи пересолити борщ, то він буде пересолений, навіть коли смачний до нестями. Пробачте за аналогію з борщем, тут вона не зовсім доречна, але суть, певно, зрозуміла. Мені особисто забракло розмислу у вірші, а він тут мав бути, мав обовязково. Бо гасла, які б правильні вони не були, без простого людського осмислення кожної постаті й кожної дії, без проекції історії на людську душу, трохи втрачають.
З повагою М.Н.

Лікбез для письменницької аудиторії.
Коли ставлять питання від будь-якої аудиторії, то встають, представляються, а потім запитують.
«Ібуть-ласка» це Ваше представлення, я так зрозумів. Ну що ж, якщо з Вами так поступають, як Ви себе називаєте, то я відповім.
Згідно загальноприйнятих принципів міжнародного права територія, яку заселяє автохтонна (корінна) нація, є територією їхньої держави чи країни. Цей принцип є справедливим для розмежування всіх держав на земній кулі. Якщо корінна нація вважає, що вона не хоче мати своєї держави (чи не може мати своєї держави з якихось причин), а хоче бути у складі якоїсь іншої держави, то проводять референдум і приєднуються до тієї держави, за яку проголосувала більшість.
Отож Крим – це земля її корінного населення – кримських татар. Так склалося історично. Якщо вони не хочуть мати своєї держави, то хай проведуть референдум і приєднаються до тієї держави, до якої захочуть. От і все.
Всі інші питання щодо їхньої землі є питаннями загарбання чужої території. Тут вже починають діяти інші принципи міжнародного права.

© Щєпкін Сергій, 12-07-2018

Ібуть-ласка, питання від аудиторії - чий Крим?

© анонім (178.133.101.—), 12-07-2018

Дайте конкретну відповідь на такі конкретні питання:

1. Руховці (так звані укпатріоти) збудували Українську державу чи ні?
2. Левко Лукяненко державник чи просто пустослов?!
3. Ви особисто вмієте мислити самостійно чи Ви манкурт?!
4. Сильна, Могутня Українська армія із Ядерною зброєю?

На цьому вс е- більше про процього - (цих ушльопків писати небуду!)
Ще з повагою, вояк української армії,, військовий пенсіонер Валерій Цимбалюк

© Валерій, 12-07-2018

Дуже приємно спостерігати думки іншої людини, особливо коли ті думки взяті не звідкілясь із зовні, а із своєї власної середини.
Ви вже мені колись робили зауваження щодо патетики і пафосу, і я Вам відповідав, що патетика і пафос – це не погано, це добре, коли вони звичайно направлені не на себе особисто. І що вони у наш час чомусь вважаються не такими вже й добрими. Зараз, після того, як я ближче познайомився із думками померлого Л.Лук’яненка в його книжці «Від хохла до українця» та численних його інтерв’ю, і знайшов у них підтвердження своїм рідним власним думкам (мабуть ті думки генами передаються від пращурів), відповім трохи більше: колишня влада була зацікавлена у тому, щоб всі люди були однакові, схожі один на одного, щоб ніхто не виділявся із «рівноправних», щоб усі були десь на середньому рівні, і щоб той рівень був таки трохи нижче середнього, а не приведи Марксе вище. Бо з такими індивідами завжди важче. От тому і виховали у людей негативне ставлення до патетики та пафосу, які у тих же словниках пояснюється як «Патетика – Елемент пристрасності, піднесеності у чому-небудь»; «Пафос - Почуття пристрасного запалу, піднесеності, натхнення». Ви можете пояснити самі собі, у чому негатив пристрасності, піднесеності, натхнення? Тим що хтось відділяється від інших, не натхненних і непристрасних? Чи то словники неправильно пояснюють?
Отож я не вважаю, що у моєму вірші про видатну людину, а я її такою вважаю, є забагато патетики, хоча б сказали, в яких вона висловах виражена. Це якщо я про самого себе буду говорити з патетикою та пафосом – то вже зовсім інше.
Звичайно, якщо я не люблю солі у їжі, звик без неї, то мені будь-що посолене буде пересоленим, так само як грузинські м’ясні блюда всім українцям здаються надто переперченими. Але чомусь одні люблять дуже перчене, а інші – ні. Мабуть тому, що у декого м’яса мало, або тому, що існує принцип: «Треба бути, а не здаватися».
А от розмислу у вірші – ну так я вже бачу, пардон – через край: «Побачити свій рідний край В земному раї», «наш народ такий безсилий», «Московщина таврує нас… Брехати, красти, підвести…», «А ми ще й досі всі байдужі…», «Очиститись від бруду злого», «А інші що ж? Собі регочуть», «,Рахують гроші, заздрять всім», «Не винні люди, так вже сталось», «Напитися із джерела», «Слід розвивати українство, Його триматись повсякчас». Хіба мало для роздумів? Це не лозунги, це все слова Лук’яненка, сказані ним же в різних телеефірах, але вони всі підтверджують мої власні, мої особисті думки, мабуть тому так і написалося.
Ну і про українство. Онлайн-словники, копійовані з радянських часів, дійсно дають визначення слова «Картуз – те саме, що кашкет». А от кашкет визначають так: «Кашкет - чоловічий головний убір із козирком». Тобто первісним є кашкет. Це онлайн Академічний тлумачний словник української мови 1970-1980 років. А от у словниках, випущених після 1991 року, зокрема в моєму паперовому словнику 1999 року харківського видавництва «Прапор» слова картуз немає зовсім, є слово кашкет. Чому це так?
Я абсолютно не проти збіднення української мови шляхом вилучення якихось запозичених слів. Їх дуже і дуже багато. Але я неодноразово був свідком, коли росіянам дуже подобається, коли українці кажуть картуз, і дуже НЕ подобається, чомусь, коли українці кажуть кашкет. І я знаю чому це так – тому що в російській мові слово картуз є, а слова кашкет немає. І це не поодинокий випадок, якщо Ви спостережливі, то і самі можете підтвердити їхнє ставлення до нас іншими прикладами. От такими словами, яких немає в російській мові, нам і потрібно користуватися, щоб підкреслювати кожного разу, що ми вже не є колонія Москви. Така моя думка. Чомусь.
Російський словник так пояснює походження слова картуз: «Русское слово «картуз» этимологически воссходит к нидерл. karpoets — дорожная шапка. Впервые зафиксировано в русском языке в форме «карпуц» в 1706 году, «карпуз» — в 1712, «карпус» — в 1718, в современной форме — с 1722 года[3]»
До того ж картузом, чи зарядним картузом, спочатку називали матерчатий мішок, оболонку для артилерійського заряду.
Ото Вам і всі роздуми.
Вибачайте за багатослівність – інакше не виходить.
Дякую за рецензію – буду мати на увазі.
З повагою
:-) Щєпкін

© Щєпкін Сергій, 11-07-2018

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6038639545441 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …