Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2508
Творів: 45261
Рецензій: 88579

Наша кнопка

Код:



Статті критики та аналітики

Могутні купки

Антон Санченко, 06-05-2007
«Могутня купка» саме так називалося творче об’єднання російських композиторів 19 століття, а саме Римського-Корсакова, Мусоргського і Бородіна, якщо не зраджує пам’ять та пошукова система Мета. Втім, автор усвідомлює ступінь свого невігластва в музичній літературі й навіть не образиться якщо це невігластво тут же викриють критичні роботи цього сайту, сповістивши, що до цього угруповання входили ще якісь композитори, близькі до них музичні критики тощо. Авторові від цього шановного об’єднання потрібна була лише назва, бо він збирається писати зовсім не про музику, а про інтернет. Про те, що він сам для себе охрестив «феноменом могутніх купок».

Отже, в чому той феномен полягає? Якщо коротко, то -

«Кожен користувач інтернету врешті решт потрапляє саме туди, де йому цікаво. Футбольні фанати – на сайт «Динамо Київ від Шурика». Геніальні поети – на ГАК. Уся решта – на порносайти.»

А ми таки на цьому ось ГАКу. То ми – поети? Мабуть що так, тільки деякі з нас пишуть прозою.

Я не знаю, як це відбувається. Я не завжди усвідомлюю, як я потрапив на сайт Миколи Гумільова, якщо шукав дослідження фотосенсибілізованих триптофанів в амінокислотах триплетах і білках методом електронного феромагнітного резонансу, але що є то є.

В інтернеті усі дороги ведуть не до Риму, а туди, де особисто Вам цікаво. Вас вони якимось чином привели на ГАК. Отже, ви геніальний поет. Чи прозаїк, чи критик, чи геніальний читач, як М.Гоголь. Але якимось чином сучасна українська література вас все ж таки цікавить. Якщо це не так, Вас вже тут п’ять хвилин як нема – порносайти (чи інші не менш цікаві сайти) на відстані одного кліку мишею.

«Академія» живе в мережі вже два роки, з чим я її із запізненням щиро вітаю. Цього часу зазвичай досить, щоб усі, хто вважає Миколу Гоголя «нашим, а не їхнім» хоча б раз до неї завітали.

Частина з цих відвідувачів роззирнеться, уважно, прочитає лайку Коки Черкаського, коли він не в гуморі, й піде собі далі. Частина потрапить на Коку у доброму гуморі, зарегоче й залишиться. Частина занесе сайт до закладок (обмаль часу) і ніколи ними не скористається. Але хтось таки кахикне і почне з Кокою Черкаським диcкутувати, полемізувати, сперечатися чи навіть і лаятися. І непомітно обживеться, і стане ходити регулярно, як діти в школу, трамваї в Дарницю, а уряд у відставку. Інтернет-маркетологи називають це «ядром аудиторії сайту». А в термінах моднього Веб-2.0 це називається Спільнота.

Повторюю, усі ці натовпи на вході, натовпи на виході, купки блукальців у лабіринтах переходів типові для кожного сайту так само, як для метро. Це природній процес, не варто утримувати тих, кому тут видалося нецікаво, не варто обмежувати доступ новачків і якимось чином виявляти до них зверхність, залишитися мають лише ті, кому тут справді комфортно. Важливо лише, щоб оте саме «ядро» зростало. Тоді сайт успішний і його власники панькаються з ним принаймні не марно.

Залишимо за кадром той «план захоплення Парижа», який мали батьки-засновники ГАКу на початку його існування, і чи вдалося захопити їм хоча б один район того Парижа, та хоч би Монмартр чи Ейфелеву вежу, бо планом тим вони з нами поділилися лише у загальних рисах. І взагалі, воліють перебувати за кадром, тож хай там за кадром (ніками) і залишаються. Вони створили чудовий майданчик для нашої спільноти, честь їм за це і хвала.

Ми таки перезнайомилися одне з одним та з «хто що може і хто на що здатен», поступово висловили свої погляди на тексти одне одного, на принципи композиції, на відношення до класиків, на прозу, на поезію, на джаз, на кінематографіста Мітту і ще багато на що. Виробили якісь неписані правила в рамках запропонованої форматом ГАКу гри в автора-рецензента, а шановній Мирославі титанічними зусиллями навіть вдалося скомпонувати увесь цей хаос в досить симпатичний і концептуальний альманах.

Може нас не так багато, як того хотілось би оптимістам, може нема поміж нас жодного Кокотюхи чи Лариси Денисенко, але певне «ядро» в ГАКу таки є. І таке, яке вже є, іншого не завезли.

Особисто мене ГАК влаштовує на всі 100 відсотків. Мені є що читати, іноді це буває цікаво. Мені є з ким поспілкуватися про Миколу Хвильового та Скрипника. Спробуйте-но знайти в реальному житті співробітника чи «собутильника», небайдужого до «Солонського яру» чи правопису 1928 року. А надто – у місті Ніжині, доповнює мою думку Олексій Тимошенко  Отож бо. В реальному житті інтернетні фільтри «за уподобаннями» не діють.

Ще мені є з ким посперечатися і полаятися. І є від кого вислухати думку про чергову «Пружину», яку я щойно надрукував. Є кому виправити усі мої В на У, І на Й і так далі. Я ходжу сюди спілкуватися з приємними мені людьми у зрозумілих обставинах, випробувати на знайомій аудиторії якісь задумки та тексти, тощо. В доінтернетні часи це називалося «першим читанням». Збиралося тісне коло якихось «Серапіонових братів» у холодному та голодному Петербурзі 1919 року, казали одне одному: «Здравствуй, брат, писать трудно» - й читали одне одному «Пальмы в Сибири не растут…» - щойнонаписане, щойно з печі.

Може хтось розраховував на щосьбільше і тепер ображений? Не знаю. Не треба вимагати від електропраски щоб вона вона вишивала хрестиком. Сайти такого штибу існують перш за все для спілкування, і мені здається, що роботу якогось літоб’єднання для молодих геніїв, де відбувалося б подібне спілкування в офлайні, ГАК непогано емулює в Мережі. З тією різницею, що географія його значно ширша – від США до Москви, і деякі наші автори просто не мають такого літоб’єднання у себе в місті (я натякаю саме на Москву). А деякі просто не мали б шансів зустрітися в реалі.

Тобто спільнота ГАКу цілком сформувалася і навіть спромоглася на щось корисне – матеріальне свідчення своєї діяльності та існування. А саме – Digital Романтизм.

На черзі питання – а що далі? Мусить ГАК ставати якимось широким об’єднаннням, захопити не тільки Париж, але й Мадрид та Бердичів, чи повинен, навпаки, ставати закритим клюбом для своїх, монмартрських. Деякі екстремісти (шановний Дід) навіть радять зробити вхід до того клюбу платним. А шановний КамЮ вважає, що ми і так вже непомітно корпоратизувались і в багнети сприймаємо новачків та чужинців.

Питання у іншому - щоб наше співтовариство не перетворилося на закрите акціонерне товариство утримувачів акцій Гаку. Це шлях до ізоляції. Власне, саме через затусованість стали нецікавими читачам не лише деякі електронні видання (самвидання), а й колись цікаві паперові часописи.

Я з Юрієм не згоден хоча б тому, що єдиний випадок, коли наша «корпоративність» і одностайність проявилася в повній мірі, був пов’язаний якраз із захистом новачка від хамської «критики». Тобто, толерантність до новачків стала одним з неписаних правил на ГАКу. І мене це тішить. Це дійсно відрізняє його від багатьох літературних сайтів.

Але повернімося до отих «могутніх купок». То оте «ядро сайту», його постійні мешканці, і є сучасним аналогом «могутньої купки» російських композиторів? І в чому їхня «могутність»? А в тому, з якою легкістю спільними зусиллями вирішуються проблеми, часто взагалі невирішувані на самотині. Важливо лише правильно сформулювати задачу й попрохати «допомоги залу». Я й досі вражаюся спектрові тих вирішених через інтернет-спільноти, в яких я брав участь, проблем. Досить часто ті проблеми не мали жодного стосунку до «головної теми» тих спільнот. Досить було того, що всі одне до одного гарно відносилися і щиро хотіли допомогти, не зважаючи на час. Як тільки спільнота впиралася в існування певної проблеми, що гальмувала її розвиток (наприклад, відсутність певної програми чи дослідження, чи коштів чи ще якихось ресурсів), миттю формувалася «могутня купка» для її вирішення.

Тобто, «могутня купка» формується з доти аморфної аудиторії сайту навколо конкретної проблеми, як кристал солі формується з насиченого розчину навколо зануреної у цей розчин волосини. Не треба занадто ідеалізувати, все рівно проблему ту вирішують одна-дві людини (наприклад, посилають до лисого дідька пару вихідних і пишуть програму, якої спільноті не вистачало), але надихають, обговорюють і ставлять завдання усі, кому цю програму отримати хочеться. А це вже немало. Бо найвразливіше місце альтруїстів – вони мусять знати, що їхня безкорисна праця комусь та потрібна і не пропаде марно.

Певні ознаки існування таких «могутніх купок» на ГАКу є, і мене це тішить. В офлайні нікому в голову б не прийшло шукати для ескізів обгортки другого альманаху дизайнера з Москви. Татчин знайшовся сам. Виявилося, що генільний поет він тільки за сумісництвом :) а «в миру» ще й непоганий дизайнер. Можна наводити ще приклади жвавого обговорення вдосконалення сайту тощо.

Сюди ж можна віднести «проблему малої кількості рецензій», так і не сформульовану Наталкою Дев’ятко, яка одноосібно вирішила, що їх мало, бо могло б бути більше, і ініциативу Бережного «рука руку миє» тощо. Приємно, що шановна редакція не залишається осторонь і час від часу «підігріває» атмосферу проведенням чергових конкурсів.

Якщо ГАКові чогось не вистачає, то це усвідомлення того, що він мусить вирішувати не тільки проблеми власного розвитку, а також якісь суто літературні проблеми. Але для цього їх треба усвідомити і сформулювати. Без глобалізму на кшталт «основа української літератури», «три традиції української літератури», «боротьби з плеканням сірості в літературі». Це все занадто абстрактно і зводиться до пустопорожніх суперечок.

Натомість я вже довгий час спостерігаю справді результативні спроби однієї «могутньої купки» авторів розвивати військово-патріотичну прозу. Часом це призводить до того, що твори КамЮ дуже сильно починають нагадувати твори Бережного, але іноді дає зовсім несподівані й блискучі наслідки на кшталт «Стрітення» Наталі Тисовської, яку ці двоє «істориків» надихнули просто на незрівнянний твір.

Ще можна позначити послідовну боротьбу «кваліфікованого читача» Микити Гоголя за сюжетність прозових творів, основи композиції тощо, в якій він поки що так само послідовно терпить поразку, тощо.

А от тепер варто повернутися до питання, яким слід бути ГАКові – великим, маленьким, закритим клубом для своїх, чи конкурентом спілки письменників, в який має вступити кожен, хто вміє тримати в руках олівця і т.д. і т.п.

Чомусь усі вважають, що чим більше, тим краще. Але мій власний досвід переконує мене в тому, що занадто великі спільноти менш продуктивні, ніж ті, в яких усі всіх знають. Ну, чи майже всі. Знадто багато енергії починає витрачатися на саме функціонування спільноти, пара йде у свисток. Як Татчин за сумісництвом – дизайнер, я за сумісництвом – модератор одного популярного в Рунеті форуму фахівців у досить вузькій галузі, на якому, попри те, зареєстровано 32 тисячі користувачів і в онлайні одночасно знаходяться близько 600 юзерів. На думки про «могутні купки» мене наштовхнув саме цей форум. Саме такою була атмосфера на початку його функціонування. Так ось, нічого цього там вже майже нема. Я з ностальгією згадую часи, коли «старожили» майже щодня зустрічалися в якійсь цікавій темі, бо в тому струмені інформації, який пропускає через себе форум зараз нам вже важко навіть зутрітися одне з одним, не те що поспілкуватися. З часу мого останнього візиту (за одну ніч) надійшло 3542 нових повідомлення. Розібратися в цьому одноосібно вже просто фізично не можна. Ймовірність того, що ти пропустиш щось цікаве саме для тебе – 99%, ніякі «могутні купки» з цієї причини вже давно не формуються. Оті самі «інтернетні фільтри» за інтересами вже не діють.

Натяк на щось таке на ГАКу я побачив під час «експерименту Дев’ятко», яка заходилася рецензувати геть усе, що було написане до її появи на ГАКу. В результаті особисто мені стало важко слідкувати за цікавими новинками, які варто було б прочитати. Сигнал став втрачатися в шумі.

З написаного вище можна зробити висновок, що я за «закритий клюб». Аж ні. Я за відкритість, але за те, щоб все йшло природнім шляхом. Сайт має пройти усі стадії свого розвитку, які, до речі, гарно описуються теорією Льва Гумільова про пассіонарність і етапи розвитку етносів, але мусить пройти їх послідовно і природньо. Тобто нічого не треба штучно прискорювати, боротися за якісь статистичні показники тощо. В інтернет статистиці це називають «накрутками», які на реальний хід справ аж ніяк не впливають.

Між тим, уже зараз сайт знаходиться на межі технічних можливостей по хостингу, і його власники мають вирішувати низку технічних проблем – виділений сервер тощо. Побажаємо їм наснаги у їх вирішенні, не збільшуючи навантаження не сервер штучно. Хочеться вірити що цей етап зростання ГАКу буде пройдено.

І побажання до спільноти. Формулюйте проблеми. Можливо, деякі з них можуть бути вирішені спільними зусиллями.

Перша проблема від мене. Оголошується конкурс на стандартне ГАКівське привітання. Ну оте Серапіонове «здравствуй, брат, писать трудно» :) Воно має містити в собі гумор і доброзичливість, які, НМСД, є основними чеснотами тутешньої спільноти.

Дякую за увагу

Написати коментар

Коментарі на цю публіцистику

1

© ksqtfhci, 18-03-2017

1

© xqcdnbml, 17-03-2017

qR0fWz2sfU4

© Julissa, 16-11-2016

[ Без назви ]

© , 07-12-2011

Тези для тезки

© Ars Longa, 24-02-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Іван Городиський, 10-05-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0852677822113 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

25 жінок про цінність помилок
Одним з найбільших людських страхів є страх зробити помилку. Суспільство насаджує нам стереотип, що …
Біг і рух до безмежних можливостей
«Ви перестаєте бігати не тому, що ви старієте. Ви старієте, тому що перестаєте бігати» Коли о 6 ранку …
«Економіка бунтівників»: уроки креативності від піратів, хакерів та бандитів
Персонажів, про яких ви прочитаєте в цій книжці, можна знайти на піратських суднах, у бандах та групах …
Який чудесний світ підземний
Відомо, письменники зазвичай діляться на два види: аудіали і візували. Аудіали беруть словом, про таких …