(таємничій пражанці)

Чому завжди так мало часу?
Чому хвилини, як вода?
Кронос спішить, знімає маску,
А там - жорстока пустота.

В цій дикій-дикій круговерті,
В якій змагатись сил нема,
Зустрів тебе і зупинився...
І зникла в мить моя пітьма.

...

Морок всебічно мене огортає,
Хочу чи ні, ніхто не спитає.
Чорні по стінах розбризкані тіні,
Тепер я їй раб. На сьогодні. Віднині.
Лячно вронити хоч слово у тиші,
Краще стояти тихіше від миші.
Скуті кайданами руки і ноги,
Нема мені звідки, чекать до...

Тепла крапля дощу
тихо впала на землю,
і згадалось усе: та квітуча весна,
твої очі ясні - найдорожче,
що є в моїм серці,
і красива усмішка, і сміх
що навколо лунав.

Ти - весь світ,
ти та скалочка сонця,
що зблисне у краплині,
коли скінчитьс...

Не пиши - стане сумно...
Напиши - стане сумно...
То шо ж, мені просто мовчати?!...

1.
Спокійно й тихо від твоїх очей,
І буря мовчки склала грізні крила.
Навіщо мучитись примарами ночей?
Я світло у твоїх очах відкрила.

А очі радісні назустріч променяться –
Ну як сховатися від них, від миті щастя,
Від світла й радості , в яких ду...

Я більше не сплю в ночі,
Мій почерк став чуть краще
Нерговіше і блище до дитинства
Котрого вже нема в фотоальбомах
Моє життя - великий спалах
Фотооб’єктиву
Фотограф – мій коханець
І до тепер
Ми їздимо ночним містечком
На таксі
А вранці нам немає...

Я якось воду пив, і мушу вам сказати -
Вода не може спрагу втамувати...