..ні подиху, ні вітру, ані грому...
Був день жарким,як лава... Дім мовчав...

Ти так давно втекла із цього Дому,
що Дім тебе тепер не впізнавав.
...Звикав.

Вдивлявся в Тебе знічено й тривожно
(...а втім,налив,як гостеві,вина...)
...І шепотіли Ст...

Текст видалено автором твору...

О хлопчику смішний,озброєний так юно
примарними словами "Назавжди" і "Моя"...
...нескорена встає Любовна Джомолунгма...
І Хлопчик прагне звершень...
Так відчайдушно...Вперше...
І як Йому сказати? - Хай буду це не Я.

...бо Ви - дзвінка струна... А...

Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики...
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...

Застигло сонце поцукроване,
немов ...

…про

...А я рахую Осені прикмети:
гіркі горіхи, Огріхи, гріхи,
слова, вітри, плащі, дощі, дахи,
і яблука - мов крихітні планети,
і мокрий - день, і кашель - що сухий.

Достиглих груш жовтіючі церковці,
що на базарах - вроздріб і гуртом...
І дяд...

селом збирала осінь мідяки
тоді снувала лісом як сновида
тепер за вітром голосом тонким                        
голосить із осики: ді-дуу дііі-дууу

дударик-день надувся у гнізді
німу дуду запорпавши у сіно      
лиш одудові пищики руді
спалахуют...

Хоробрість котеджів й висоток
тієї ж пекучої іскри дитя,
що з неї проростають хвилями
жоржини під порталами-вікнами.
Оплітаються доми вогнем,
жару пульсують квітами.
І стають на ноги висотки,
і стають на вітрила котеджі.
Дужі бетонно-панел...

дим ходив і дибився конем
дим іржав і спінено іржавів
де зелен-ковалики Боржави
осені вклонялись: кисенем

осінь осінь боса на коні
заросила ноги жовтозіллям
а уже по сонцевім весіллі
заімлила два -три по три дні

пролягли недосвітки рядном
...

леді - не з меду,
тож любить дощі і заправки
каву із самого ранку
і запах доріг...

ледь не ступила за край,
але мабуть не варто
тримати за руку того,
хто стрибнути не зміг

***
цілуй мене, сонце, хай шкіра темніє
і загоряються іскри в очах
...

***
Я змiнюсь

Здається сто років я тут не була.
Травой заростає сторінка моя.
Всі друзі забули і всі вороги.
Час лине невпинно, ростуть лиш борги.
                    .
Борги перед власним бажанням творити,
Бажанням розтанути в творі й любити.
...